Луїс де Камоенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луїс де Камоенс. Портрет роботи Франсуа Жерара.

Луїс Ваз де Камоенс (суч. порт. Luís Vaz de Camões, сучасна вимова МФА: [luˈiʃ vaʃ dɨ kaˈmõĩʃ], українське написання походить від старої португальської Camoens, близько 1524 — 10 червня 1580) — португальський поет, якого вважають найбільшим португальським поетом в історії. Його твори вважають класичними поряд із творами Гомера, Вергілія, Данте Аліг'єрі. Він написав багато ліричних та драматичних поетичних творів португальською та іспанською мовами, але найвідомішим його твором є «Лузіади» (порт. Os Lusíadas). Його філософська робота «Парнас Луїса Ваза» (порт. O Parnaso de Luís Vaz) була втрачена, її викрали разом з частинами «Лузіади» його вороги під час перебування поета в Мозамбіку.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Відомості про життя Камоенса надзвичайно мізерні та іноді суперечливі. Вважають, що Камоенс народився в 1517 або в 1524 році, ймовірно в Лісабоні. Він походив із старовинного і багатого галісійського роду, один з членів якого, Васко Пірес де Камоенс (порт. Vasco Pires de Camões), в 1370 році емігрував із політичних мотивів до Португалії. Він був відомий не лише як хоробрий воїн, але і як блискучий поет-трубадур. Дід поета по материній лінії, Антао, був одружений на родичці Васко да Гами. Згідно з деякими джерелами, мати Камоенса, дона Ана (порт. Ana de Sá e Macedo), померла дуже рано; його батько, Сімао (порт. Simão Vaz de Camões), одружився повторно і виїхав до Індії як капітан корабля. Поблизу Гоа корабель потрапив у трощу. Незабаром після цього батько помер, однак звістка про це дійшла у Лісабон лише в 1553 році.

Освіта[ред.ред. код]

Своє дитинство Камоенс провів у товаристві дбайливої мачухи, під опікою дядька, дона Бенто, вченого ченця-аскета. Камоенс вчився в Коїмбрі, спочатку в монастирській школі, потім у університеті, де набув знання мов, прочитав багато давньо— і новолатинських, грецьких, іспанськіх, італійських і португальських поетичних творів, проштудіював історію, як загальну, так і вітчизняну. У 1537—1542 роках, протягом навчання в Коїмбрському університеті, Камоенс почав писати власні твори, примикаючи в своїх перших дослідах до школи Са де Міранда, але вже тоді в нім була помітна любов до всього народного — до легенд, казок, прислів'їв, пісень і романсів. Імовірно до університетського періоду його творчості відносять комедію «Амфітріон» (порт. Anfitrioes).

Після університету[ред.ред. код]

Любовний епізод в його житті спричинив за собою сварку з дядьком, унаслідок чого Камоенс залишив університет, не отримавши вченого ступеня. Близько 1542 року, примирившись з дядьком, Камоенс відправився шукати щастя до Лісабону. Тут він отримав місце домашнього вчителя в будинку графа Норонья. Вперше побачивши в церкві у 1544 році фрейліну королеви Катерину де Атаїде (порт. Caterina de Ataíde), дочку високопоставленої придворної особи, Камоенс негайно ж пристрасно закохався в неї. Бажання частіше бачитися з нею спонукало Камоенса клопотати про доступ до двору, що і вдалося йому завдяки сприянню графа Норонья. Як поет-імпровізатор, драматург, режисер і актор у влаштованих ним спектаклях під час придворних святкувань, Камоенс мав можливість відрізнятися у присутності коханій, частіше бачитися з нею і шукати взаємності. Любов його не залишилася таємною, вона викликала обурення сім'ї де Атаїди. Заздрісники і суперники втягнули поета в сварки і неприємності, і на початку 1549 року Камоенса за наказом короля вислали з Лісабону.

Військова служба[ред.ред. код]

Важке матеріальне становище змусило його вступити на військову службу. Його призначили до гарнізону Сеути, він хоробро бився у випадкових сутичках, втративши тоді праве око. Після двох років військового життя Камоенс повернувся в 1551 році до Лісабону. Під час церковної процесії він важко поранив високопоставлену придворну особу і його посадили до в'язниці. Слідство тривало 9 місяців, і хоча поета помилував король Жуан III, але лише за умови від'їзду Камоенса на службу до Індії. У березні 1553 року він відплив рядовим матросом до Гоа. Під час шестимісячного плавання, як і під час перебування у в'язниці, Камоенс писав перші пісні епосу, що прославив його. В Індії він бився у декількох битвах (у Малабарі), потім провів більше року в Гоа, писав вірші, брав участь в подорожі до Мекки. Під час діяльного і повного пригодами життя в Африці та Індії сам поет, як він писав в «Лузіадах» про Цезаря, «брався то за меч, то за перо».

Його призначили в 1556 році до Макао на досить високу адміністративну посаду — доглядачем майна відсутніх і зниклих безвісти осіб у колонії. Камоенс закінчив на Гоа «Лузіади», але скоро після цього один з тимчасових комендантів Макао звинуватив його в провині по службі та відвіз з собою полоненим на кораблі. Буря розбила цей корабель, який пішов до дна у берегів Камбоджи; поету вдалося не тільки врятуватися самому, але й врятувати рукопис «Лузіад». Діставшись Гоа, він зажадав суду і його виправдали. Після різних інших пригод Камоенсу вдалося нарешті «з хворим серцем і порожнім гаманцем» повернутися на батьківщину в 1570 році.

Ще в Гоа, у 1561 році, Камоенс отримав звістку про смерть своєї коханої; сила і тривалість його горя була відчутна у його численних віршах.

Останні роки[ред.ред. код]

У 1570 році Камоенс добрався до Лісабону, де почав клопотати про публікацію «Лузіад». Юний король Себастьян I, прочитавши поему, призначив поетові довічну пенсію, невелику, в 4 рази нижче, ніж середній дохід тесляра, але яка все-ж-таки врятувала Камоенса від злиднів. У 1572 році поема, що оспівує відкриття Індії Васко де Гамою, з'явилася в пресі. Камоенс присвятив її королеві Себастьяну. Гроші пенсії Камоенсу приносив хлопчик-слуга, привезений з Мозамбіку, який збирав милостиню на вулицях Лісабона. Не зважаючи на те, що поема викликала загальне захоплення, творцеві «Лузіад» довелося доживати дні свої в бідності; до неї приєдналося горе про втрату незалежності Португалії. «Я вмираю не тільки у вітчизні, але і з ним разом», — вигукнув поет в листі до свого друга.

Захворівши на чуму, поет помер 10 червня 1580 року і його поховали в церкві святої Анни. 16 років по тому дон Ґонсало Кутінью поставив на тому місці, де вважали місцезнаходження могили Камоенса, надгробний камінь з написом. Проте, великий лісабонський землетрус 1755 року вщент зруйнував церкву святої Анни. У 1855 році імовірні останки Камоенса зібрали і перепоховали, а в 1880 році, перед урочистим святкуванням трьохсотліття смерті Камоенса, ці останки, так само як і останки Васко да Гами, перенесли з королівськими почестями і поховали в монастирі ієронімітів (порт. Mosteiro dos Jerónimos) у Белене — одному з районів Лісабона: труна з прахом Васко та Гами — ліворуч, а з прахом Камоенса — праворуч гробниці короля Себастьяна I.

Спадщина Камоенса[ред.ред. код]

Пам'ятник Камоенсу в Лісабоні

У поемі «Лузіади» Камоенс оспівав нащадків Лузуса (порт. Lusus) — друга або сина Бахуса, який, по оповідях, поселився в Португалії і був там королем. Поема складається з 10 пісень, що містять в собі 1102 октави. Жоден з європейських народів не має національного епосу, подібного «Лузіадам». Камоенс оспівав все, що складає славу португальців, усі видатні історичні події; він розповів про відкриття Васко да Гами, вплітаючи в розповідь епізоди з колишньої та пізнішої португальської історії. Гарячий патріот, Камоенс прагнув обезсмертити героїчні подвиги і національні традиції своїх співвітчизників.[1] З красою вірша поема Камоенса відтворила вірну передачу фактів, так що Камоенса можна назвати ще й найкращим істориком своєї країни. Камоенс — великий майстер описувати картини природи, особливо йому вдався опис моря. «Португальський Гомер» був також і чудовим ліриком: у його ніжних і граціозних піснях, одах, елегіях і еклогах відбивається все його нещасне життя.

Першу збірку віршів Камоенса «Ритми, поділені на п'ять частин» (порт. Rythmas, divididas em cinco partes) опублікували вже після його смерті, в 1595 році; другу частину «порт. Rimas» — в 1616 році. У молодості Камоенс написав три драматичні п'єси: «Король Селевкидів» (порт. El Rei Seleuco), «порт. Filodemo» і «порт. Os Amphytriões», що не мали тривалого успіху за часів його життя.

Поему «Лузіади» Камоенса переклали всіма європейськими мовами, навіть по декілька разів; так, наприклад, французькою існує щонайменше 9 перекладів. Українською мовою поему переклав Михайло Литвинець.[2]

Життя Камоенса надихнуло багато поетів і драматургів: Антоніо де Кастільйо, Раймона Деланда. Особливо відома поема Алмейда Гаррета «Камоенс», останні строфи якої містять у собі жорстокий докір співвітчизникам за гірку долю поета. У XXI столітті слава Камоенса надзвичайно велика в Португалії. Гарячий патріотизм, яким пройняті «Лузіади», багато сприяв пробудженню португальської національності в 1640 році. За рішенням парламенту, в 1860 році в Лісабоні спорудили пам'ятник Камоенсу — статуя роботи Вітора Бастоса. Музей Луїса Камоенса (порт. Museu Luís de Camões) відкрили в Макао.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • John Adamson, «Memoirs of the life and writings of Luis de Camoens» (Лонд.); (англ.)
  • A. F. de Castilho, «Camões, Estudo histórico-poético» (Лісаб., 1863); (порт.)
  • J. M. Latino Coelho, «Luiz de Camões» (Лісаб., 1880); (порт.)
  • Каштелу Бранку, Камилу, «Luiz de Camões» (Порто-е-Брага, 1880); (порт.)
  • Гарретт, Алмейда, «Memórias Biográphicas» (Лісаб., 1881-84); (порт.)
  • С. v. Reinhardstoettner, «L. von С.» (Лпц., 1877); (нім.)
  • Брага, Теофилу, «Bibliographia Camoniana» (Лісаб., 1880); (порт.)
  • Clovis Lamarre, «Camoens et les Lusiades» (П., 1878); (фр.)
  • Burton, «Camoens, his Life and the Lusiades» (1886); (англ.)
  • Loiseau, «Histoire de la littérature portugaise» (1886); (фр.)
  • Wilhelm Storck, «Luis de Camoens Leben» (Петерб., 1890). (нім.)

Посилання[ред.ред. код]


Поет Це незавершена стаття про поета або поетесу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Туреччина Це незавершена стаття про особу Португалії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.