Канжальська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Канжальская битва — нічний бій 1708 року, в ході якого черкеси під проводом князя-валія Кургоко Атажукіна завдали поразки і розгромили війська кримського хана Каплан Герая, що складався з османів і кримських татар[1][2]. У 2013 р Центр військової історії Росії Інституту російської історії РАН склав експертний висновок, у якому визнається факт і значимість Канжальскої битви[3].

Дослідження[ред. | ред. код]

Перше наукове дослідження, присвячене Канжальській битві, з'явилося у 1986 році. У своїй статті «Канжальська битва та її відображення в кабардинському фольклорі», опублікованій у збірнику «Актуальні питання кабардино-балкарської фольклористики та літературознавства», В. Сокуров реконструював події 1708 року. Усі наступні автори посилалися передусім на цю роботу. Відомості про Канжальску битву містяться і у працях з фольклористики відомого кабардинського просвітника Шори Ногмова.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Причиною військового конфлікту було небажання кабардинців сплачувати данину кримському ханові й османському султану. Кримські татари і османи — всього приблизно 20 тисяч осіб на чолі з ханом Каплан I Герай виступили в Кабарду для упокорення кабардинців. Завдяки діючому тоді Константинопольському мирному договору (1700) кримські татари розраховували на невтручання московських військ, а тому розраховували на легку перемогу проти нечисленних кабардинців.

Відомо, що спочатку кабардинці влаштували пожежу в стані ворога, потім в атаку пішли 7000 кінноти (на чолі з князем Кабарди Кургоко Атажукіна). Ідея тактики раптового нападу була запропонована Джабагі Казаноко (кабард. Къэзэнокъуэ Жэбагъы , 1685–1750).

Османсько-кримськотатарське військо було знищено за одну ніч. Спромоглася втекти лише нечисленна група кримських татар на чолі з Каплан I Герай.

Іноземні джерела повідомляють різні цифри кількості воїнів кримсько-османського війська, цифри коливаються значно — від 30 до 100 тисяч осіб. Критично налаштовані автори вважають достовірною цифру 20 тисяч осіб, яка випливає з джерела кабардинського походження, зокрема посилаються на лист князя Татархана Бекмурзовіча, який повинен був знати величину війська противника[4], також з посиланням на нього вважають кількість загиблих кримських татар близько 11 тисяч осіб.

Військово-політичні події, що передували битві[ред. | ред. код]

У XVI столітті кабардинці й московити страждали від спустошливих набігів кримських феодалів, що штовхало їх на зближення.

У ході походу на Москву (1521) військо Кримського хана розбило московське військо, спалило Москву, вбило безліч людей і захопило у полон понад 60 тисяч осіб.

Підтримка Кабарди була вигідна Москві в її боротьбі з Кримським ханством. Уже в 1552 у кабардинці разом з московськими військами брали участь у взятті Казані.

У 1556 р. адиги здійснили ряд сміливих воєнних операцій, в результаті яких були захоплені османсько — татарські військові бази Темрюк і Тамань. Ця акція адигів багато в чому сприяла розгрому московськими військами Астраханського ханства того ж року..

У 1561 р. Іван Грозний одружився на дочці кабардинського князя Темрюка Ідарова — Гошаней Темрюковна, яка після хрещення взяла ім'я «Марія».

В ході другого походу на Москву (1571) військо Кримського хана розбило московське військо, другий раз спалило Москву, вбило безліч людей і захопило в полон понад 40 тисяч чоловік.

У 1570-і роки, незважаючи на невдалу астраханську експедицію, кримські татари і османи зуміли відновити свій вплив у регіоні. Московити були витіснені з регіону Кавказу більш ніж на століття, хоч формально західнокавказькі горяни, адиги й абази залишалися московськими підданими.

3 липня 1700 між Московським царством і Османською імперією було укладено Константинопольський мирний договір, за яким Московське царство отримала Азов з прилеглою територією і заново збудованими фортецями (Таганріг, Павловськ, Міус) звільнялася від щорічної виплати данини кримському хану. Османські імперії передавалася частина Подніпров'я з османськими фортецями. Стаття VII цього договору свідчила: "А достальні землі, як по сю пору від Держави Оттоманської Влади були, паки тим же чином в Державі й у володінні його ж нехай зостануться Ногайцям й Черкасам і іншим підкореним Турської Державі… ", таким чином в той момент історії Московія не могла втрутитися у відносини кабардинців й Кримського хана. Мирний договір Московського царства й Османської імперії забезпечив нейтралітет останньої і дозволив Петру I сконцентрувати всі військові сили для Північної війни.

Джерела інформації про битву[ред. | ред. код]

Адизьких чи ( кабардинських) історичних записів щодо Канжальскої битви не збереглося. При аналізі основних подій використовуються тільки історичні відомості, повідомлення (записи) нейтральних іноземних авторів XVIII століття.

Повідомлення Мотре (1711)[ред. | ред. код]

У 1711, Абри де ла Мотре (французький агент шведського короля Карл XII) відвідав Кавказ і, можливо, є першим, хто зробив докладний опис цієї битв[5]. Опис своїх подорожей у 2-х тома, Мотре видав у Лондоні у 1724 році англійською мовою, а у 1727 перевидає в Гаазі французькою мовою.

Згідно записів Мотре, коротка хроніка подій така: Черкеси платили щорічну велику данину султану, щоб бути забезпеченими від татарських набігів, проте султан не забезпечив дотримання цього зобов'язання, і татари робили набіги до самого центру Черкесії, грабуючи і відбираючи все, що могли здобути. Черкеси задумали не тільки припинити ці розбої, але й відмовитися від сплати щорічної данини. Султан повів військо всяких татар (чисельністю близько 100 тис. -за Мотре). Черкеси відправили у табір хана листи з висловленням покірності і проханнями про мир. Далі, упродовж 19-ти днів черкеси присипляли пильність війська ворога переговорами про кількість і якість майбутньої данини, а потім несподівано напали на табір з усіх боків і перебили більшу частину війська. «Хан, який знаходився на чолі утікачів, залишив свого брата, одного сина, свої польові гармати, намети і багаж. Після свого повернення він був позбавлений влади і відправлений у заслання на острів Родос».

Повідомлення К. Главані — 1724[ред. | ред. код]

Французький консул у Криму і перший лікар хана у Бахчисараї, Ксаверій Главані, у своєму «Описі Черкесії» 20 січня 1724 р. записав[6]:

"Кримський хан … хотів зобов'язати провінцію Кабарга, найзначнішу з усіх, давати йому більше число рабів, аніж було встановлено. Народ взявся за зброю, відбувся кровопролитний бій, татари були розбиті вщент, сам хан ледве встиг врятуватися і втратив свої чоботи; у битві полягло більше 5,000 татар, в тому числі багато мірз або дворян. "

Повідомлення Гербера (1728)[ред. | ред. код]

У 1728 р, Гербер Йоганн Густав, який за дорученням Російської імперії робив карту Кавказу і опис народів, що його населяють, також повідомляв про цю битву[7]:

"Черкеси обох частин Кабарди є одним і тим же народом, і з давніх часів до теперішнього часу вони були вільними людьми, бо, хоча вони повсякчас виявляли велику прихильність до Росії і багато хто з їх князів зі своїми людьми вважали себе її підданими, проте це було тільки на словах, і їх свобода від цього аніскільки не постраждала. У різні століття кримський хан змушував їх посилати йому щорічно в знак відданості подарунок, а саме доброго коня, панцир, або шаблю, або дорогий лук, або красиву дівчину, яких можна було знайти повсюдно у Кабарді якнайкращої якості. Щоб доставити і вибрати найкраще, з Криму в Кабарду щорічно відправлявся уповноважений, якого треба було як слід прийняти; він мав право разом зі своєю свитою бавитися з їх дружинами і дочками, скільки йому завгодно було. Але 20 років тому черкеси вирішили скласти з себе цю повинність і умертвили кримських довірених, посланих для огляду, з усією їх свитою. Після цього кримський хан відправив свого візира з 30 000 військ проти черкесів, щоб спустошити їх землю дощенту. Але черкеси послали кілька людей зі свого середовища до татар, які видали себе за перебіжчиків і запропонували їм провести їх невідомою дорогою в середину Кабарди. Коли татари дали їм себе обдурити і повести цією помилковою дорогою, в одній з ущелин вони були атаковані з усіх боків черкесами, які заклали всю дорогу камінням і перебили всіх так, що з кримської армії жодна людина не повернувся назад. З того часу вони знову отримали повну свободу. "

Повідомлення Кемпфера (1711)[ред. | ред. код]

Німецький мандрівник Енгельберт Кемпфер (помер у 1715), записав[8]:

Наприкінці 1708 р. хан Малої Татарії зажадав подвоєної податі з сусідніх черкесів; але коли вони йому в цьому відмовили, він пішов на них з великим військом. Черкеський князь придумав хитрість і домовився з 30 молодими сильними солдатами, щоб вони перебігли до татарського хана і в певний день перебили б найнатніших офіцерів. Перебіжчики зробили це, і в той же час черкеси напали на ворога так, що завдяки такому сум'яттю була здобута повна перемога, і татарський хан врятувався тільки з великим трудом.

Інші джерела[ред. | ред. код]

Крім вищевказаних, ще у 18 столітті про перемогу кабардинців над кримським ханом 1708 року писали османські автори Сейід Різа і Мехмет Фундуклей, колишній молдавський господар і вчений Д. К. Кантемир і ряд інших, повідомлення яких у головному сходяться, хоч іноді і сильно розходяться в деталях[4].

Історичне значення[ред. | ред. код]

Канжальська битва захистила черкесів від непомірних грабіжницьких апетитів кримського хана, проте не змогла повністю звільнити Кабарду від статусу данника, оскільки у наступні десятиліття після Канжальской битви джерела відобразили цілий ряд випадків виплати черкесами данини і видачі аманатів — аналогічно цьому перемога московитів в Куликівській битві 1380 р. не звільнила їх від ординського ярма[4].

Збереження Кабарди, як данника, багато в чому було зумовлене поразкою Московського царства у війні з Османською імперією 1711 р., яка в свою чергу була наслідком невдачі московських військ у Прутському поході[4].

За думкою російського історика Володимира Артамонова, що розгром кабардинцями у 1708 році війська кримського хана Каплан-Гірея у Кабарді дозволив їм брати активну роль у походах московського царя Петра І-го.[9]

Святкування перемоги[ред. | ред. код]

У 2008 році Кабарда святково відзначила 300-річчя перемоги в Канжальскій битві. Тоді черкеси організували похід до ймовірного місця битви - гори Канжол у Балкарії, де був встановлено пам'ятку - застромлений у землю кинджал, що значило у давнину дана земля відвойована.[1] Місцеві балкарці зустріли черкесів демонстрацією з плакатами «Канжальської битви не було» й «Застовбити землю не дамо!»[10].

25 вересня 2008 р. у Фонді культури КБР відбулася презентація нової картини-пам'ятника Мухадина Кішева «Канжальська битва».

В 2018 году на 310-річчя битви було організовано похід на конях кабардинської породи до гори Канжол під адизькими прапорами, проте у балкарському селі Кенделен похід було зупинено. Балкарці й черкеси влаштували стутички з метанням один в одного каміння. Російська влада була вимушена ввести частини Національної гвардії, що застосувала проти балкарців й черкесів дубинки.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б «Кабардино-Балкарська Правда» від 11.07.2007. Архів оригіналу за 17.04.2013. Процитовано 03.07.2015. 
  2. Рижов К. В. Всі монархи світу: Мусульманський Схід. XV–XX ст .: Вече, 2004.544 с. Архів оригіналу за 6 липень 2015. Процитовано 3 липень 2015. 
  3. / Експертний висновок Центру воєнної історії Росії Інституту Російської історії РАН. Архів оригіналу за 2014-04-21. Процитовано 2015-07-03. 
  4. а б в г Василь Каширін. Ще одна «Мати Полтавської баталії»? До ювілею Канжальскої битви 1708
  5. Подорож пана А. де ла Мотре в Європу, Азію та Африку
  6. Ксаверій Главані, Опис Черкесії. 1724
  7. «Записки» Гербера Йоганна Густава
  8. Енгельберт Кемпфер
  9. [1] Артамонов В. А . «Зоря Полтавської перемоги — битва при Лісовий»
  10. Полина Еременко. Кабардинцы и балкарцы поссорились из-за битвы 1708 года, которой, возможно, не было. Есть задержанные, омоновцу проломили голову.. meduza.io. Процитовано 2019-01-12.  Meduza, 20.09.2018
  11. Горы и предубеждения — Страна — Коммерсантъ. www.kommersant.ru (ru). Процитовано 2019-01-12.