Черкеси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Черке́си (самоназва адиге) — один з адизьких народів Північного Кавказу (Росія).

Загальні відомості[ред.ред. код]

Найменування[ред.ред. код]

Нарада черкеських князів 1839–1840 р. Опубліковано 1847 р. Автор: Г.Г.Гагарін.
Адизька дівчина

Самоназва черкесів адиге є спільною для всіх адизьких народів, тобто черкесів, кабардинців і адигейців (адигейських народностей).

Етнонім черкеси, за яким народ відомий у світі, також нерідко виступає метаетнонімом для адизьких народів, особливо поза межами Росії. Зокрема, під «черкесами» традиційно у Туреччині й країнах Близького Сходу розуміють, крім власне черкесів, також інших адигів, а нерідко й представників неадизьких народів Північного Кавказу, предки яких у 2-й половині XIX століття масово емігрували туди від геноциду та утисків з боку Російської імперії після включення кавказьких земель до складу імперії.

Мова[ред.ред. код]

Черкеси розмовляють черкеським діалектом кабардино-черкеської мови (спільним із кабардинцями) абхазо-адизької гілки північнокавказької сім'ї.

У 19201925 рр. північнокавказька інтелігенція, користуючись існуючою у ці роки більшою свободою, намагалася надолужити згаяне в попередні роки, проте ця можливість тривала недовго. У 1922 р., у зазначений період відносної свободи, у Кисловодську була скликана «Конференція з освіти горців». У результаті цієї Конференції на Північному Кавказі були відкриті школи з рідними мовами навчання, а до 1925 р. створена писемність на латинській графічній основі.

Проте, навіть тоді більшовики постаралися розділити не тільки народи Північного Кавказу, але також і єдинокровні субетноси, створивши, наприклад, окремі алфавіти для кяхского і кабардинського діалектів, окремі граматики для говірок однієї і тієї ж кабардино-черкеського мови, хоча поряд з латинізацією, неодноразово порушувалося питання і про уніфікацію всіх північнокавказьких алфавітів, а також про створення єдиної літературної мови для споріднених адизьких діалектів. З цього питання було проведено ряд конференцій: в Адигеї і Кабардино-Черкесії, в Чечено-Інгушетії, в Карачай-Балкарії і у Дагестанській АРСР, але ці конференції не досягли практичних результатів, так як їх ініціатори були засуджені як буржуазні націоналісти і у більшості ліквідовані.

Історія розселення[ред.ред. код]

Карта Кавказького перешийку. Розроблено Дж. Грасслі, 1856. (Тбілісі, Анапа, Батум, і навколишні райони). Гравюра на сталі, друкування та видання бібліографічного інституту Hildburghausen, (1860)

Єгипет, Персія, Близький Схід[ред.ред. код]

У 14 століття черкеси-мамлюки захопили владу у Єгипті і правили там з 1382 по 1517 рр. та пізніше. Загони адигейців-черкесів служили також в Османській імперії, Персії.

Черкеси були знані, як войовничий народ. З раннього дитинства вони займалися професійною військовою підготовкою, добре володіли зброєю, гарно трималися у сідлі. Один такий воїн міг здолати кількох ворогів. Не випадково навіть кримські хани віддавали їм своїх дітей на виховання.

Через князівські чвари, війни з кримчаками, татарами, багато черкес полишало власні домівки та емігрувало у найближчі країни. Ще у 1502 р. вони займали побережжя Азовського моря від Дону до Керченської протоки, але згодом їх почали звідтіля відтісняти[1].

Важливу роль у долі черкесів відігравав релігійний фактор. Після падіння Константинополя у 1453 р. та посилення впливу кримських ханів у регіоні проживання християн-адигів набуває поширення практика агресивного насадження ісламу сунітського напрямку.

Російська агресія, етнічні «чистки» та геноцид[ред.ред. код]

З 1763 розпочалась боротьба черкесів проти імперський військ і завершилась 1864 з поразкою повстання імама Шаміля. На той час залишилось менше чверті черкесів, яких змусили перебиратись до Османської імперії. На чорноморському побережжі від Керченської протоки до Сухумі практично було знищено все населення. Убихи були знищені на Красній поляні, від пролитої їхньої крові на думку черкесів походить сьогоднішня назва місцевості. У час проведення Зимових Олімпійських ігор 2014 в Сочі діаспора черкесів світу піднімала питання неможливості проведення змагань у місці геноциду їхнього народу.

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Сьогодні черкеси у Росії проживають на історичній батьківщині, переважно в Карачаєво-Черкесії, у 17 великих аулах. Також живуть черкеси у суміжних суб'єктах РФ, великих російських містах тощо. Чисельність черкесів у Росії за даними перепису населення 2002 року — 50,8 тис. осіб[2], в тому числі 40,2 тис. осіб в Республіці Карачаєво-Черкесія.

Черкеська діаспора за кордоном своєї батьківщини становить понад 2 млн. осіб. Черкеси мешкають в наступних країнах:

а також в Грузії та інших країнах південно-західної Азії[3]..

В Україні, згідно з даними перепису населення 2001 року проживало 199 черкесів, з яких як рідну черкеську вказали лише 25 особи, тоді як українську — 20 осіб (бл. 15 %), решта — переважно російську (136 осіб)[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]