Кастильське королівство

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кастилія (значення).

Кастильське королівство лат. Regnum Castellae ісп. Reino de Castilla
1035 – 1230
Королівський штандарт Герб
Леон: історичні кордони на карті Кастилія в ХІ ст.
Столиця	Бургос, Толедо
Мови	латина, кастильська
Релігії	католицизм
Форма правління	монархія
король
• 1065—1072	Санчо II
• 1217—1230	Фернандо III
Історичний період	середньовіччя
• Засновано	1035
• Унія	23 вересня
Населення
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кастильське королівство

Касти́льське королі́вство (лат. Regnum Castellae; ісп. Reino de Castilla) — одне з середньовічних королівств Піренейського півострова. Як автономне політичне утворення Кастилія постала у IX столітті у складі Леонського королівства. Назва королівства походить від численних замків (ісп. castillos), споруджених у цьому регіоні під час Реконкісти. Було одним з королівств, які стали основою для Кастильської Корони, а пізніше для об'єднаного Іспанського королівства та Іспанської імперії.

Назва

Перша згадка про назву «Кастилія» (ісп. Castilla) з'являється в Хроніці Альфонсо III (IX століття), в якій згадується, що король Астурії Альфонсо I заселив провінцію Бардулія, яка тепер зветься Кастилією. Назва Кастилії походить від наявності чесленних оборонних замків (лат. castella), зведених в цій прикордонній області Астурійського королівства. У хроніках мусульманського Аль-Андалуса, створених у Кордовському халіфаті, згадується область Аль-Кіла.

Історія

Кастильське графство (IX—XI століття)

Король Астурії Альфонсо I (правив в 739—757 роках), скориставшись міжусобицями між мусульманами в Аль-Андалусі, зміг захопити низку територій на південь від Кантабрійських гір. У відвойованих у мусульман землях він почав зводити оборонні замки і заселяти ці території християнськими поселенцями. Наступники Альфонсо I спромоглися ще більше розширити територію королівства на південь.

Близько 850 року король Астурії Ордоньо I для покращення управління новими південно-східними областями королівства утворив окреме графство. Територія графства обмежувалися невеликою територією, кордон якої проходила на сході по річці Ебро, на заході досягала Браньйосери, на півночі — Кантабрійських гір, а на півдні — збігалася з лінією укріплень, з яких найбільшими були Лоса і Тобаліна. З першої половини IX століття до середини XI століття Кастильське графство перебувало в складі Астурійського, а з 910 року Леонського королівства.

Керівником новоутвореного Кастильського графства король Ордоньо I призначив Родріго. Перше документально підтверджене свідчення про Родріго як про графа Кастилії відноситься до 852 року, коли він підтвердив хартію про заснування монастиря Сан-Мартін-де-Ферран. Від 853 до 862 року згадки про нього є ще в кількох актах, в основному, пов'язаних із заснуванням на підлеглих землях нових абатств. Родріго заселив і укріпив стародавні кантабрійські міста на пагорбах Амайя, на захід і південь від річки Ебро, де було зручно організувати оборону від мусульманських військових експедицій і контролювати важливу дорогу часів що ще з часів Римської імперії проходила південніше Кантабрійських гір аж до Леона. Нові поселення Кастильського графства повторно заселялись вестготськими, баскськими та мосарабськими поселенцями з Кантабрії, Астурії та Васконії під керівництвом абата Вітула та його брата, графа Гервіга. Графство мало власний романський діалект і звичаєві закони.

Про останні роки життя графа Родріго відомо дуже мало. Останній підписаний ним документ датований 18 квітня 873 року. Невдовзі після цього, 4 жовтня, Родріго помер. Новим правителем Кастилії став, за згоди астурійського короля Альфонсо III, єдиний син померлого графа, Дієго Порселос. Надання Кастилії Дієго став першим в історії Астурійського королівства фактом спадкування графства за правом кровної спорідненості. Перші графи Кастилії брали активну участь у Реконкісті, завдяки якій розширили свої володіння. Столицею графства став Бургос, заснований 884 року або королем Астурії Альфонсо III Великим, або графом Кастилії Дієго Порселосом.

Згодом регіон було поділено, окремі графства були названі Алава, Бургос, Сересо та Лантарон, а також Кастилія. У X столітті графи Кастилії через виникнення міжусобиць та слабкість королівської влади в Леонському королівстві почали прагнути незалежності. У 931 році графство знову було об'єднане графом Фернаном Гонсалесом, засновником династії Лара, який підняв повстання проти Леонського королівства (держави-наступниці Астурії) і домігся для Кастилії автономного статусу, що дозволило йому його родині перетворити графство у спадкове. Син Фернана Гонсалеса, Гарсія I, після повалення в 984 році леонського короля Раміро III відмовився скласти васальну присягу новому королю Бермудо II, який, потребуючи допомоги в своїй боротьбі з леонською знаттю, в 991 році визнав графа Кастилії незалежним і рівним собі правителем. Після смерті Гарсії I, наступним графом Кастилії став його син Санчо I (правив у 995—1017 роках).

Заснування Кастильського королівства та унія з Леоном (XI—XII століття)

Кастильське графство у 1037 році

В 1015 році граф Кастилії Санчо I видав свою дочку за короля Наварри Санчо III. Після смерті Санчо I в 1017 році, влада в Кастильському графстві перейшла до його малолітнього сина Гарсії II, а протектором графства Кастилія за малолітнього брата своєї дружини став Санчо III Наваррський. В 1029 році, вже дорослий Гарсія II був убитий під час перебування в Леоні, куди від прибув щоб одружитися на принцесі Санчі, сестрі короля Леону Бермудо III. Після його загибелі Санчо III Наваррський оголосив себе феодальним володарем Кастильського графства і призначив свого молодшого сина (племінника Гарсії) Фернандо графом Кастилії, одруживши його на призначеній нареченій свого дядька, Санчі Леонській. Після смерті Санчо III в 1035, король Леону Бермудо III повернув Кастилію під свій номінальний контроль, але Фернандо, об'єднавшись зі своїм братом Гарсією III Наваррським, почав війну зі своїм зятем Бермудо. 4 вересня 1037 року у вирішальній битві на річці Карріона в Тамарській долині Бермудо був убитий, не залишивши спадкоємців. Відтак, скориставшись правами своєї дружини Санчі Леонської, Фернандо прийняв королівський титул як король Леона та Кастилії, створивши тим самим прецедент надання правителю Кастилії королівського титулу.

Коли Фернандо I помер у 1065 році, території були розділені між його дітьми. Санчо II став королем Кастилії, Альфонсо VI — королем Леону, а Гарсія — королем Галісії, а його дочки отримали міста: Уррака — Самору, а Ельвіра — Торо.

Санчо II Кастильський об'єднався з Альфонсо VI Леонським і разом вони завоювали, а потім розділили Галісію. Пізніше Санчо за допомогою Ель Сіда напав на Альфонсо VI, вторгся в Леон та вигнав свого брата у вигнання, тим самим возз'єднавши усі три королівства. Уррака дозволила більшій частині леонської армії сховатися в місті Самора. Санчо взяв місто в облогу, але був убитий у 1072 році Беллідо Дольфосом, галісійським дворянином, після чого кастильські війська відступили. У результаті Альфонсо VI повернув собі всю свою початкову територію Леонського королівства та додатково став королем Кастилії та Галісії. Це був другий союз Леона та Кастилії, хоча два королівства залишалися окремими політичними одиницями, об'єднаними лише персональною унією. У 1077 році Альфонсо VI він оголосив себе імператором Іспанії (цей титул ніхто за межами Піренейського півострова не визнав).

1085 року, зібравши велике військо (було запрошено чимало французьких феодалів, насамперед бургундців), Альфонсо VI взяв в облогу мусульманське Толедо і після капітуляції міста, 25 травня 1085 року король Кастилії та Леону урочисто в'їхав до стародавньої столиці Вестготського королівства. Налякані успіхами Альфонсо VI, мусульманські еміри закликали на допомогу Юсуфа, правителя держави африканських Альморавідів. У жовтні 1086 року в битві при Саграхасі Юсуф завдав християнському війську нищівної поразки. У 1108 році його син Алі ібн Юсуф завдав нової поразки кастильському війську у битві при Уклес. У цій битві загинув Санчо, єдиний син Альфонсо VI.

Через смерть єдиного спадкоємця чоловічої статі, Альфонсо VI застосував до престолонаслідквання підхід, відмінний від інших європейських королівств, включаючи Францію. Після смерті Альфонсо VI в 1109 році корону Кастилії та Леону успадкувала його дочка Уррака, яка була дружиною спочатку бургундського лицаря Раймунда, представника Іврейської династії і засновника іспанського Бургундського дому, а після його смерті Альфонсо I Арагонського. Альфонсо безуспішно намагався претендувати на землі Урраки, перш ніж вони розірвали свій шлюб в 1114 році. Після смерті Уракки, королем Леона та Кастилії став її син від першого шлюбу Альфонсо VII. Під час свого правління Альфонсо VII зумів анексувати частину слабших королівств Наварри та Арагону, які боролися за відокремлення після смерті Альфонсо I Арагонського.

Кастильська Корона (Кастилія і Леон)

Остаточна унія з Леонським королівством (XIII століття)

Територіальна експансія Кастильської Корони в часі

Альфонсо VII відновив королівську традицію поділу свого королівства між своїми дітьми. В 1157 році Санчо III став королем Кастилії, а Фернандо II — королем Леона.

Суперництво між обома королівствами тривало до 1230 року, коли Фернандо III отримав права на Леонське королівство від свого батька Альфонсо IX, попередньо успадкувавши Кастильське королівство від своєї матері Беренгели Кастильської в 1217 році. Крім того, він скористався занепадом імперії Альмохадів, щоб завоювати долину Гвадалквівіра, а його син Альфонсо X захопив землі Мурсійської тайфи.

Об'єднання королівств Леона та Кастилії під владою Фернандо III вважається заснуванням Кастильської Корони, що складалось з Кастильського та Леонського королівств, а також з завойованих мусульманських володінь, включаючи Толедську, Кордовську, Мурсійську, Хаенську та Севільську тайфу.

Трастамарський дім (XIV—XV століття)

Дім Трастамара був родом, який правив Кастилією з 1369 по 1504 рік, Арагоном з 1412 по 1516 рік, Наваррою з 1425 по 1479 рік і Неаполем з 1442 по 1501 рік.

Його назва була взята на честь графа (або герцога) Трастамара. Цей титул використовував Енріке II Кастилський, з Мерседеса, перед тим, як зійти на престол у 1369 році, під час громадянської війни зі своїм законним братом, королем Кастилії Педро. Хайме II Арагонський правив з 1458 по 1479 рік, і після його смерті його дочка стала королевою Елеонорою Наваррською, а його син став королем Фернандо II Арагонським.

Союз Кастильської та Арагонської Корон

Шлюб Фернандо II Арагонського та Ізабелли I Кастильської в 1469 році в Паласіо де лос Віверо у Вальядоліді поклав початок сімейному союзу двох королівств. Вони стали відомі як католицькі королі (ісп. los Reyes Católicos). В 1474 році Ізабелла змінила свого зведеного брата Енріке IV на посаді королеви Кастилії, а Фернандо став jure uxoris (співправителем) Кастилії. В 1479 році Фернандо успадкував від свого батька посаду короля Арагону і Кастильська Корона та різні території Арагонської Корони були об'єднані в особисту унію, створивши вперше з VIII століття єдину політичну одиницю, яку називають Іспанією. Католицькі королі започаткували політику, яка зменшила владу буржуазії та дворянства в Кастилії та значно зменшила повноваження Кортесів (загальних судів) до такого стану, коли вони стали лише формально затверджувати акти монарха. У 1492 році Кастильське королівство завоювало Гранадський емірат, останню мавританську державу на піренейському півострові, тим самим поклавши край мусульманському правлінню в Іберії та завершивши Реконкісту.

XVI століття

Після смерті Ізабелли в 1504 році її дочка, Хуана I, стала королевою (номінально), а її чоловік Філіп I Габсбург став королем (фактично). Після його смерті батько Хуани став регентом через її психічну хворобу, оскільки її синові Карлу I було лише шість років. Після смерті Фердинанда II у 1516 році Карл I був проголошений королем Кастилії та Арагону (за повноваженнями) разом зі своєю матір'ю Джоанною I королевою Кастилії (іменно). Як першого монарха, який правив Кастилією та Арагоном, Карла I можна вважати першим діючим королем Іспанії. Карл I також став імператором Священної Римської імперії в 1519 році Карлом V.

Герб Кастильського королівства

Під час правління Альфонсо VIII, Кастильське королівство почало використовувати герб із зображенням золотого замку з трьома вежами та лазурними вікнами і брамою на червоному щиті.

• 
  Герб Кастильського королівства (1171–1214)
• 
  Герб Кастильського королівства (1214–30)
• 
  Герб Кастильської Корони (1230–84)
• 
  Герб Кастильської Корони (1284–1390)
• 
  Герб короля Кастилії Енріке III (1390–1406)
• 
  Герб Кастильської Корони (XV ст.)
• 
  Герб Кастильської Корони з «верхнім гербом» (1366–1406)
• 
  Герб з щитотримачами (1406–74)

Устрій

Напочаткаї верховна влада «з Божої ласки» належала королю. Але почали виникати сільські та міські громади, які приймали рішення щодо своїх повсякденних справ. Ці органи перетворилися на ради (або місцеві збори), відомі як аунтаменто (ради великих міст) або кабільдо (ради містечок), у яких деякі мешканці, голови сімейств (векіно), що володіли майном, представляли решту територіальної громади (консехо). Вони також отримали більшу владу, таку як обрання магістратів та офіціалів, алькаїдів, міських глашатаїв, писарів та інших державних службовців. В консехо існувало 2 групи чиновників: апортельядо (або офіціали) та представники консехо у конретних справах — прокурадори, пенсонеро, «добрі люди». Апортельядо займали центральне місце в системі консехо і виконували різні посади (portiellos, ofi cios del conc eio). Їх посадові обов'язки регулювалися нормами фуеро. Відповідні посади можуть обіймати лише члени консехо: суддя, алькальди, судові слідчі (pesquisas), сторожа общинних пусток (montaneros) та обгороджених ділянок (defeseros), комендант міського замку та деякі інші, менш значущі (сайон, гонець, глашатай), нотарій (escrib ano público). Апортельядо призначалися по парафіях.

На чолі міста стояв суддя (Juez). Він судив, скликав пораду; вирушаючи у військовий похід на чолі ополчення, піднімав прапор консехо. Спочатку він призначався королем чи сеньйором міста, пізніше його обирали. Суддя користувався рядом привілеїв: його звільняли від низки платежів та повинностей (анубда, фазендера); він отримував частину штрафів, які стягувалися радою. Другим за значенням посадовцем був алькальд. Алькальдів у місті завжди було кілька, вони були представниками консехо. Алькальди теж виконували судові та поліцейські функції, збирали штрафи, йшли до походів разом із суддею. Як і він, алькальди звільнялися від деяких повинностей. Присяжні (jurados) зазвичай діяли разом із алькальдами. Фінансами консехо відав мажордом.

Зіткнувшись зі зростанням влади цих рад та їхньою потребою у спілкуванні з королем, виникли кортеси (парламенти), спочатку в Королівстві Леон у 1188 році, а потім у відповідному варіанті в Королівстві Кастилія у 1250 році. У середньовічніх Кортесах мешканці міст були невеликою групою, відомою як лаборатори. Кортеси не мали законодавчих повноважень, але вони служили зв'язком між королем і підданими королівства.

Важливою посадою був головним мажордом, що очолював королівський двор, був відповідальним за придворні церемоніали та палацовий етикет, розпорядником королівського маєтку,​ хоча ця функція поступово втрачала значення протягом століть на користь інших дрібних придворних чиновників. Його допомагав заступник головного мажордома. Ця посада існувала з сердини XII до правління Карла V.

Королівство було поділено на меринії, в залежності від розміру їх очолювали головні і малі мерини. Сільська місцина було поділено на альфоз, що знаходилися під юрисдикцією відповідного міста (вілла). Вілла та її альфоз знаходилися під юрисдикцією місцевої ради міста. Головний орендар (або головний васал) був особою, яка володіла своїми землями на підставі різних форм феодального землеволодіння безпосередньо від короля. Король Альфон X впровадив посаду аделантадо. За правління Фердинанда III юрисдикція великих та малих мериносів була повністю визначена. Першими були високопоставлені коронні чиновники з широкими юридичними та адміністративними повноваженнями, отриманими безпосередньо від короля. Також король Фердинанд III призначив головних меринів для королівства Кастилія, а пізніше для Леона, Галісії та Мурсії. У 1253 році було створено головне аделантадо де ла фронтера (прикордонне губернаторство) для територій, що межували з Гранадським еміратом, у 1258 роц головних меринів Леона, Кастилії та Мурсії замінили головні аделантадо, а в 1263 році також було призначено головного аделантадо Галісії, щоб замінити головного мерина цієї території.

Суспільство

Основними були вища аристократія, кабельєро, католицько духовенство, селяни та ремісники. Інфансони являли собою основний за чисельністю шар знаті. Зустрічаються. у пам'ятниках X ст. найменування infanzones чи infantiones походять, мабуть, від латинського виразу лат. filii bene natorum, тобто «діти з добрих родин».

У 2-й пол XI ст. остаточно оформляється і набуває рис привілейованого стану вища військова знать – рікос омбрес. Також значною мірою зростає незалежність вищої знаті, що створювало королівській владі чималі проблеми. З іншого боку, значення для королівської влади могутніх аристократичних родів Ордоньєс, Лопе, Санчес, Діас, оскільки ті переважно володіли прикордонними землями і здійснювали оборону від нападів Альмохадів та Арагону. У XII ст. починає поширюватися інше найменування цього шару знаті - Fijoasdalgos, яке пізніше трансформується в fillsdalgos і hidalgos - ідальго.

По відношенню до інфансонів та ідальго застосовувалося також найменування кабальєро (caballeros, caballarii). Ці люди спочатку не обов'язково знатні, але вони воїни, що билися на коні. Вже у X в. вони тотожнюються зі знатними, які теж служать у кінноті. Всі почесні тепер називаються кабальєрос. Але прагнення відокремити серед них знатних від незнатних веде до того, що відрізняють «кабальєро-інфансонів», або «кабальеро-фіходальго», від «кабальерос-вілано», тобто незнатних кабальєро.

З XII ст. шар кабальєро виступає як спільнота - Orden de Caballeria з певним ритуалом, традиціями та звичаями. У цей час входить у вжиток церемонія посвячення в лицарі, що полягала у врученні шпаги, благословлюваної священиком, і легкого удару по шиї. Посвячені дають обітницю захищати християнську віру, королівство, заступатися слабким, вдовам, сиротам. Підготовчою щаблем до звання «кабальєро» було звання ескудеро (зброєносець чи щитоносець). Термін цей виник в астуро-леонських документах вже у X в. Відповідно до Старого фуеро Кастилії - це сини кабальєрос, які носять щити та іншу зброю і вчаться користуватися нею.

Хроніки XII - XIII ст. не відокремлюють лицарів з консехо, якими зазвичай були векіно, від загальної маси вершників, що однаково протиставляються піхотинцям (populi, pueblos), і свідчать про лицарство (militia, кабальєрія) взагалі. У XIII – на початку XIV ст. аристократичність ще не передбачала повної станової замкнутості місцевого лицарства. Ніяк не кожен містянин бажав прийняти труднощі та труднощі лицарського способу життя, навіть незважаючи на пов'язані з ним численні привілеї. Також до середини XIV ст. зброєносці були наділені значним колом привілеїв та зараховані до кастильської знаті. Наприкінці Середньовіччя, поруч із лицарями, вони склали єдине привілейоване стан ідальго.

Зростання привілеїв великих землевласників виражалося у подальшому розвитку інститутів імунітету та енком'єнди. Імунітети з XI ст. стають більш численними та широкими. Вони стосуються завжди земель. Особливу форму сеньйорії являла собою енком'єнда — віддача тих чи інших володінь, поселень, монастирів, замків під захист осіб, які мають достатню владу, — короля, магнатів, орденів. Сеньйор, який надає заступництво, іменувався комендеро (comendero). Перші згадки про енком'єнд відносяться до кінця IX ст.

Буржуазія займалася переважно торгівлею та виробництвом промислових товарів, а її економічне та соціальне зростання обмежувалося шляхтою, яка була переважно землевласником. Також варто відзначити прибуття юдейських громад протягом XI та XII століть через непоступливість Альмохадів в Аль-Андалусі. Ці громади селилися переважно як ремісники, торговці та землероби.

У XII столітті також виникли численні релігійно-військові ордени, створені за зразком їхніх європейських аналогів, такі як ордени Калатрави, Алькантари та Сантьяго, а також було засновано багато цистерціанських абатств.

Селяни були вільні, напіввільні і невільні. На межі XII–XIII ст. виділяється шар заможних землеробів, які мають значні спадкові земельні володіння і іноді отримують додатково землю утримання (престамо). Вони мають у своєму розпорядженні декількома биками, коровами, конем, рухомим майном, використовують у своєму господарстві працю одного-двох сервів або найманих працівників (мансебос).

Основну масу напіввільного (залежного) селянства становили хуньорес, коласос, солар'єгос (орендарі, поселенці на землях іншої особи). Хуньорес, коласос та солар'єгос були спадковими власниками земельних наділів. Іноді вони могли відчужувати землі, але зазвичай селянам тієї ж сеньйорії. Якщо спочатку і були якісь відмінності в становищі осіб, які належали до цих категорій, то з XII ст. вони поступово стиралися, не враховуючи хуньйорес де кабеса, що стояли за своїм статусом нижче, ніж інші розряди залежних селян. Солар'єгос застосовувався спочатку в Новій Кастилії, згодом набуває все більшого поширення в Леоні і у всій Кастилії. Іноді використовується найменування вілани, яким позначали залежних землеробів чи всіх селян, зокрема й дрібних власників загалом.

Бегетріями називалися в Кастилії села, групи селян - вільних землеробів, які користувалися привілеєм обирати собі сеньйора, довільно або з певного роду. Невільні селяни називалися серви. Все майно серва формально вважалося власністю його сеньйора. Більшість сервів мала земельні наділи. Звідси назва casati. Продавати свій наділ, як і раніше, вони не могли, але мали право дарувати церкві одну п'яту частину свого майна. Самих сервів відчужували іноді без землі. Серви XI-XIII ст. по суті являли собою селян-кріпаків. Серв, який прожив 10 років на землі свого сеньйора або 20 років на землі іншого сеньйора, за «Семи Партидами», ставав вільним. Прагнення влади та місцевих консехос залучити переселенців на нові території вело до того, що до фуеросу включалися постанови, що полегшували осідання тут втікачів.

Вольноотпущенничество формально не зазнало докорінних змін. Частина сервів отримувала повну свободу. Нерідко вони опинялися під покровительством колишнього пана чи іншого патрона. Патрон мав деякі права на майно померлого лібертина: якщо він не мав дітей і він не залишив заповіту, все його багатство переходило до патрона; якщо він залишав заповіт, патрон отримував половину.

Значення мансебос у зв'язку з нестачею робочої сили у великих маєтках та розвитком товарно-грошових відносин. Фуерос XII-XIII ст. приділяють багато уваги найманим працівникам - орачам (yugueros), городникам (hortelanos), виноградарям (vinadores), пастухам (pastores). Одним із способів ширшого використання найманої робочої сили, ніж раніше, стала оплата примусової праці селян у вотчинах. Якщо в ранніх фуерос винагорода призначалася натурою, то пізніше - у грошовій формі. У 1268 році на кортесах в Хересі були встановлені норми оплати для сільськогосподарських працівників по зонах: в Андалузії - 12 мараведі на рік, в Толедо та навколишньої території - 6, в Естремадурі аж до Дуеро - 4, в долині Дуеро і Кастилії - 6. Проте у XIII в., а й пізніше зберігалася оплата натурою поруч із грошовою.

Меншини

З X по XIII століття значна кількість мудехарів мешкало в Кастилії. Спочатку їм дозволялося зберігати свою релігію, мову та традиції. Вони були згруповані в альхами або морерії (мусульманські квартали) з різним ступенем автономії. При дворі Альфонсо X була значна кількість арабських перекладачів, деякі з яких були мудехарами з Кастилії. Таким чином, протягом раннього періоду Кастилії, до повстань мудехарів 1246 року. З кінця XIII століття, зі зростанням конфліктів між мудехарами та християнами, багатьох було вигнано з Кастилії, вони емігрували до Арагона, де Хайме I проводив більш терпиму політику щодо них, дозволяючи їм утримувати мечеті та сільськогосподарські установи.

Також добре задокументовано, що значна кількість жидів мешкало в королівстві. Хоча вони були релігійною меншиною, вони не були мовною меншиною, оскільки іврит не використовувався як розмовна мова серед них. До їхнього вигнання в 1492 році нараховувалося 100 тис. осіб.

Близько 1085 року, коли Толедо став частиною Кастилії, 15-25% мешканців міста були мосарабами.

Право

У Кастилії на початку X ст., згідно з повідомленнями деяких пізніших наративних пам'яток, виник інститут «суддів Кастилії», які вирішували позови за звичаєм. Згідно з однією з хронік, після того як Фернан Гонсалес домігся незалежності Леона, в Кастилії було зібрано усі екземпляри Вестготської правди і публічно спалено в Бургосі. Суд із звичайного права (Fuero de albedrio) дав початок так званим фазанас (fazanas). Це вироки суддів щодо конкретних позовів, які служили надалі зразками для подібних справ.

У XIII–XIV ст. відбувалася рецепція ius commune римського юстиніанова та реформованого канонічного права. На її підґрунті королівські легісти стали розробляти кастильських правовий кодекс. У XIII ст. помітно посилюється тенденція створення єдиного земського права, здійснюється рецепція римського права. У складеній у цей період «Книзі фуерос Кастилії» висловлено прагнення викорінити звичаєве право. Вона включала пролог і чотири книги основної частини, підрозділені на 72 розділи («титулу») і 552 статті («закону»). Регулювала питання процесуального характеру (судове представництво, докази, апеляція тощо), цивільного (сімейного, спадкового та договірного) права, а також кримінального права

Основою став Сім Партид — законодавчий збірник ХІІІ ст., визначна пам'ятка права середньовічної Іспанії. Партиди були поєднанням в основному кастильсько-леонських правових звичаїв та римського права. Укладені Альфонсо Х Мудрим з метою встановлення однакових правил нормативного регулювання для всього Кастильського королівства. Вони мали значний вплив на подальший розвиток систем права. Разом з цим кодексом Альфонсо X було видано «Королівські фуероси» і «Дзеркало законів».

Економіка

Економіка Кастильського королівства ґрунтувалася на сільському господарстві, тваринництві та торгівлі, яка розвивалася завдяки розширенню території в результаті реконкісти та зміцненню королівської влади. Ключовими чинниками економічного зростання були: вплив скотарської гільдії Mesta (через яку проходила торгівля вовною), розвиток ремесел та зростання міст, що сприяло накопиченню капіталу та розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

Вирощували переважно зернові культури. У землеробстві, як і раніше, застосовувалося двопілля, яке широко використовується і мосарабами, а також cultivo ad tercio. Як і раніше застосовувався плуг з списоподібним лемешом (кастильського типу), були колісні плуги. Велике значення набули виноробство, вирощування оливок, овочів та фруктів. У ряді районів сільське господарство набувало товарного характеру. В окрузі Толедо, наприклад, виробництво вина значно перевищувало потреби самих селян.

Важливою галуззю було тваринництво, зокрема вівчарство. Шерсть кастильських овець високо цінувалася у Європі, що робило її важливим експортним товаром. У північних областях скотарство залишалося головною галуззю господарства, свого хліба не вистачало. Але тепер розвивається торгівля сільськогосподарськими продуктами та ремісничими виробами. З районів на північ від Месети вивозили на південь худобу та сільськогосподарське обладнання, а кастильське село постачало на північ зерно та вино. Скотарство розвивалося також у Месеті. У гірських районах, особливо на північ від Толедо, зростало вівчарство. Особливо помітний підйом вівчарства у Старій Кастилії з кінця XII ст., коли набула широкого поширення перегінного скотарства. Успіхи Реконкісти відкрили скотарям Леона та Старої Кастилії шлях до пасовищ півдня. Влітку худобу пасли на гірських пасовищах Сьєрри, а восени переганяли на рівнини Естремадури, Андалузії, Ла Манчі. При цьому використовували дороги серед орних полів та лук — canadas. У 1273 р. всі скотарі Леона та Кастилії були об'єднані в хунту, яку очолював «Поважна рада Места».

На південь від річки Дуеро, в тодішній Естремадурі, міста спочатку засновувалися з оборонною метою, але з часом вони також почали розвивати значну економічну та комерційну діяльність, порівнянну з містами на північ від Дуеро. Виникла буржуазія, мешканці цих міст, яка приєдналася до духовенства та шляхти. Стрвмкий розвиток мвст почався з XII ст. Низка фуерос (наприклад, Куенки, Мадрида) відзначають наявність у містах ремісників різних спеціальностей: ковалів, ткачів, гончарів, золотих справ майстрів, барвників та інших. У Сеговії та Саморі розвивалося текстильне виробництво. Ринки виникали у багатьох населених пунктах. Усе це свідчить, що у XI–XII ст. відбувається відділення ремесла від сільського господарства.

Гроші

Мараведі Альфонсо VIII 1191 року

Наприкінці XI ст. Альфонсо VI вже карбував мідну монету, а 1172 року Альфонс VIII почав карбувати золотий мараведі.

Культура

Мова

Напочатках розмовляли на різних говірках (романсе) астурлеонської мови поєднаною з народною латиною. Офіційні документи складали латиною. Поступово сформувалися леонська і кастильска романсе. Найранішим документом на кастильському романсе датується 1194 роком. Це лист, що оголошує результати розслідування стосовно територій Ледігос та Сальданья. Першою офіційною пам'яткою на романсе в королівській канцелярії Кастилії називає «Paces de Cabreros» (за іншими джерелами «Tratado de Cabreros» – « Угода про козопасів») 1206 року. Ця угода, що збереглася в оригіналі, укладена леонським королем Альфонсом IX (1188-1230) і кастильським королем Альфонсом VIII (1158-1214). Кастисльський романсе частіше зустрічається в коротких документах для внутрішнього користування (списки, витрати, доходи, борги) . У королівську документацію кастильський романсе проникає за правління короля Альфонсо VIII. До 1214 року кастильською складено лише 0,7% від усього королівського документообігу.

Об'єднання в 1230 року Леона і Кастилії значно збільшило активність королівської канцелярії і змусило короля Фернандо III Святого зіткнутися з проблемою встановлення загальних і законів з метою ефективного управління новими територіями. Як сполучну мову документообігу було обрано кастильський варіант романсе. За правління Альфонса X Мудрого відбувається подальша кастилізація держави. Кастильський варіант романсе функціонує не лише у королівської канцелярії, а й поширюється на культурну і наукову сфери. Кастильською мовою створюються літературні, наукові твори, переклади. Також за цього короля було здійснено перший крок до стандартизації кастильського варіанта романсе, так званна «альфонсійська норма».

Наука

1270 року за наказом короля Альфонсо Х Мудрого була розпочата «Загальна хроніка Іспанії» і разом із «Велика та загальна історія» склала важливу частину його історіографічного проекту. «Загальна хроніка Іспанії» була покликана легітимувати панування Кастилії, наголосити на претензіях Кастильської корони на безумовне верховенство на Піренейському півострові. Вона доведена до смерти короля Кастилии и Леона Фернандо III Святого (1252 рік).

Окрім історичної науки приділялася увага математиці та астрономії, було створено наукові трактати – «Трактати про астрономію», Альфонсові таблиці.

Література

Відомими поетами були Педро Лопес де Айяла, автор «Поеми про палац» і «Книги про соколине полювання», кастильський хроніст (склав хроніки королів Педро I, Енріке II, Хуана I, Енріке III), перекладач Книги Іова, творів Григорія Великого, Ісідора Севільського, Джованні Боккаччо та Тита Лівія; Іньєго Лопес де Мендоса, маркіз де Сантільян — критик, літературний меценат, полководець і державний діяч. Батько іспанського гуманізму. Впровадив в іспанську літературу жанр сонета. Автор першої іспанської поетики «Передмова і послання коннетаблю Португалії» («Proemio e carta al condestable don Pedro de Portugal»). Відомі твори: «Комедійка про понцу» («Comedieta de Ponza»), «Пекло закоханих» («Infierno de los enamorados»).

Джерела

• Achúcarro Larrañaga, Mercedes (1984). "La tierra de Guipúzcoa y sus «„valles“»: su incorporación al Reino de Castilla."". En la España Medieval 4: 13-45. ISSN 0214-3038.
• Carrasco Lazareno, María Teresa (2012). «El sello real en Castilla: tipos y usos del sellado en la legislación y en la práctica documental (siglos XII—XVII)» (pdf). De sellos y blasones: miscelánea científica. J.C. Galende (coord.). Madrid: Universidad Complutense de Madrid. pp. 63–169. ISBN 9788469547922. Archivado desde el original el 29 de diciembre de 2014.
• Cerda, José Manuel (2012). «Leonor Plantagenet y la consolidación castellana en el reino de Alfonso VIII» (pdf). Anuario de Estudios Medievales 42 (2): 629—652. ISSN 0066-5061. Archivado desde el original el 19 de junio de 2013.
• Fernández de Larrea y Rojas, Jon Andoni (2000). «La conquista castellana de Álava, Guipúzcoa y el Duranguesado (1199 y 1200)» (pdf). Revista internacional de los estudios vascos 45 (2): 425—438. ISSN 0212-7016. Archivado desde el original el 10 de agosto de 2013.
• Harvey, L. P. (1 de noviembre de 1992). Islamic Spain, 1250 to 1500. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-31962-9.
• Harvey, L. P. (16 de mayo de 2005). Muslims in Spain, 1500 to 1614. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-31963-6.
• Sánchez González, Antonio (2012). «Los Privilegios Rodados originales del Archivo Ducal de Medinaceli: I. Alfonso VIII de Castilla (1158—1214)». En la España Medieval 35: 367—412. ISSN 0214-3038.
• Valdeón Baruque, Julio (2000). «Castilla y los vascos, año 1200» (pdf). La Aventura de la historia (22). ISSN 1579-427X. Archivado desde el original el 29 de diciembre de 2014.
• Moreno Fernández, Francisco (2005). Historia Social de las Lenguas de España. Ariel. ISBN 84-344-8263-0.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кастильське королівство

• The Kingdom of Castile (1157—1212): Towards a Geography of the Southern Frontier [Архівовано 7 вересня 2012 у Wayback Machine.]
• History of the County of Castile — The origins of Castile [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.]