Ковальов Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ковальов Олександр Олександрович
Ковальов Олександр Олександрович.jpg
Народився 18 (31) грудня 1915
Рогачов, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 18 грудня 1991(1991-12-18) (75 років)
Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Київський художній інститут
Напрямок скульптор
Нагороди

Орден Трудового Червоного Прапора

Премії
Сталінська премія — 1950Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975
Звання
Народний художник СРСР — 1979Народний художник України — 1963
Могила Олександра Ковальова
Меморіальна дошка

Ковальо́в Олекса́ндр Олекса́ндрович (18 (31) грудня 1915, Рогачов, Білорусь — 18 грудня 1991(1991-12-18), Київ, Україна) — український скульптор, майстер станкового і монументального портрета.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 (31) грудня 1915(19151231) року в місті Рогачові, тепер Гомельська область, Білорусь. У 19351942 роках навчався в Київському художньому інституті (педагоги — Бернард Кратко, Леонід Шервуд).

Помер 18 грудня 1991 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Твори[ред. | ред. код]

Композиція «Народний месник» (1942), портрети Льва Ревуцького, Петра Чайковського (обидва — 1945), Миколи Лисенка (1946), Максима Рильського (1947), Олени Хобти (1950), Володимира Філатова (1950–1952), Миколи Гоголя (1953), Богдана Хмельницького (1954), Тараса Шевченка (1956), П. Козицького (1957), Бориса Гмирі (1960), Валентина Глушка (1978), Євгена Патона (1980), Олексія Стаханова (1985), Олександра Пушкіна (1990);

Меморіальні дошки і пам'ятники на могилах: Володимиру Філатову в Одесі, Пилипу Козицькому, Дем'яну Коротченку, Василю Касіяну, Костянтину Данькевичу, Льву Ревуцькому (всі — в Києві).

Пам'ятники Григорію Вакуленчуку (Одеса, 1958), Олександру Пушкіну (Київ, станція метро «Університет», 1960; Київ, 1962; Нью-Йорк, 1970), Миколі Лисенку (Київ, 1965), Івану Карпенку-Карому (Тобілевичу) в заповіднику-музеї «Хутір Надія» на Кіровоградщині (1969), Максиму Рильському біля літературно-меморіального музею в Києві (1968), на батьківській садибі в с. Романівці на Житомирщині (1970), Валентину Глушку (Одеса, 1974), Олександру Пушкіну (Гурзуф, Крим, 1975), Миколі Гоголю в с. Гоголевому Шишацького району Полтавської області (1984), монументальне погруддя Тараса Шевченка (Київська національна опера, 1988), Тарасу Шевченку в м. Білій Церкві Київської обл. (1991).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1950; за скульптурний портрет Героя Соціалістичної Праці О. С. Хобти) та Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1975; за скульптурні портрети Д. С. Коротченка, М. Т. Рильського, В. П. Філатова)[1].

Народний художник УРСР1963 року), народний художник СРСР1979 року). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Києві, на вулиці Лютеранській, 6, де з 1950 по 1991 рік проживав скульптор, йому встановлено бронзову меморіальну дошку.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]