Коротченко Дем'ян Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дем'ян Сергійович Коротченко
Дем'ян Сергійович Коротченко
голова Ради Народних Комісарів УРСР
21 лютого 1938 — 28 липня 1939
Попередник: Бондаренко Михайло Ілліч
Спадкоємець: Корнієць Леонід Романович
голова Ради Міністрів УРСР
26 грудня 1947 — 15 січня 1954
Попередник: Хрущов Микита Сергійович
Спадкоємець: Кальченко Никифор Тимофійович
голова Президії Верховної Ради УРСР
січень 1954 — 7 квітня 1969
Попередник: Гречуха Михайло Сергійович
Спадкоємець: Ляшко Олександр Павлович
 
Партія: КПРС
Освіта: Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Народження: 17 (29) листопада 1894
Погребки, Івотська волость, Новгород-Сіверський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть: 7 квітня 1969(1969-04-07) (74 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Похований: Байкове кладовище
Національність: українець
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
УРСР
СРСР СРСР
Діти: Коротченко Олександр Дем'янович
Автограф: Demyan Korotchenko Signature 1954.png
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці — 1964
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1943Орден Леніна — 1945Орден Леніна — 1948
Орден Леніна — 1958Орден Леніна — 1964Орден Суворова I ступеня  — 1945Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1945
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Медіафайли у Вікісховищі?

Дем'я́н Сергі́йович Коро́тченко (17 (29) листопада 1894, Погребки, Російська імперія — 7 квітня 1969(1969-04-07), Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний і партійний діяч, голова Ради Народних Комісарів УРСР (лютий 1938 — липень 1939), голова Ради Міністрів УРСР (грудень 1947 — січень 1954), голова Президії Верховної Ради УРСР (січень 1954 — квітень 1969).

Член Ревізійної комісії КП(б)У (листопад 1927 — червень 1930), член ЦК КП(б)У — ЦК КПУ (червень 1938 — квітень 1969), член Оргбюро ЦК КП(б)У (червень 1938 — січень 1949), член Політбюро ЦК КП(б)У — Бюро ЦК КП(б)У — Бюро ЦК КПУ — Президії ЦК КПУ — Політбюро ЦК КПУ (червень 1938 — квітень 1969). 3-й секретар (липень 1939 — липень 1947), 2-й секретар ЦК (КП(б)У (липень 1946 — березень 1947), секретар ЦК (КП(б) по промисловості (березень — грудень 1947).

Член ЦК КПРС (березень 1939 — квітні 1969), член Президії ЦК КПРС (жовтень 1952 — березень 1953), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (червень 1957 — жовтень 1961).

Депутат Верховної Ради СРСР 1–7-го скликань, заступник голови Президії Верховної Ради СРСР, член Президії Верховної Ради Союзу РСР.

Депутат Верховної Ради Української РСР 1–7-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (28.11.1964).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 (29) листопада 1894(18941129) року в селі Погрібках Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинського району Сумської області, Україна) у родині селянина-бідняка. У 1909 році закінчив сільську школу в селі Погрібках. У 1910 році працював чорноробом в булочній, у 19101911 роках — робітником на залізниці станції Шостка. У 19111912 роках — наймит в поміщиків Області Війська Донського і Катеринославської губернії. У 19121915 роках — робітник порохового заводу в місті Шостці.

У 1915 році був призваний у армію. Служив рядовим, молодшим феєрверкером-лаборатористом, батарейним суддею 2-ї морської артилерійської бригади фортеці імператора Петра Великого в місті Ревелі (нині — Таллінн, Естонія) Північного флоту. Після Лютневої революції 1917 року став членом батарейного комітету солдатських депутатів у Ревелі.

У 19171918 роках — уповноважений земельного комітету з розподілу землі в селах Погрібках і Остроушках Чернігівської губернії. У 1918 році став одним із організаторів червоних партизанських загонів в Україні (в околицях Новгород-Сіверська на території сучасної Чернігівської області), які діяли проти німецько-австрійських військ і армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року вступив у РКП(б).

У 19191920 роках — голова батальйонного і полкового осередків РКП(б) місцевого сторожового запасного полку 46-ї дивізії у місті Новгороді-Сіверському, політичний комісар навчальної школи 13-ї армії РСЧА на Південному фронті. У вересні 1920– лютому 1923 року — завідувач організаційного відділу, секретар Шосткинського повітового комітету КП(б) України (КП(б)У). У лютому — листопаді 1923 року — завідувач організаційного відділу Новгород-Сіверського окружного комітету КП(б)У. У квітні 1924 році закінчив курси партійних працівників при ЦК КП(б)У в місті Харкові. У квітні — жовтні 1924 року — завідувач організаційного відділу Новгород-Сіверського окружного комітету КП(б)У.

У жовтні 1924 — вересні 1925 року — відповідальний секретар Чернігівського окружного комітету КП(б)У. У вересні 1925 — вересні 1928 року — відповідальний секретар Первомайського окружного комітету КП(б)У.

У 19281930 роках вчився на курсах марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б) у Москві. У 1930 році — інспектор Народного комісаріату земельних справ СРСР. У 19301931 роках — завідувач агітаційно-масового відділу Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви.

7 січня 1931– 14 січня 1934 року — голова Бауманської районної ради депутатів трудящих міста Москви, в 19341936 роках — перший секретар Бауманського, потім — Первомайського райкомів партії Москви. З червня 1936 по червень 1937 року — секретар, другий секретар Московського обкому ВКП(б).

У червні — листопаді 1937 року — перший секретар Західного обкому і Смоленського міськкому партії. У листопаді 1937 року під час сталінських репресій і спричинених ним масових втрат партійної номенклатури був призначений виконувачем обов'язків першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У.

З лютого 1938 року — голова Ради Народних Комісарів Української РСР. 23 липня 1939 року був обраний секретарем ЦК КП(б)У. Член Центрального Комітету ВКП(б) з 1939 року. Член Політбюро (Президії) КП(б)У з 1939 року.

У роки радянсько-німецької війни років Дем'ян Коротченко був одним з організаторів партизанського руху в Україні, членом підпільного ЦК КП(б)У. Разом з іншими керівниками партії та уряду республіки вів роботу по перебудові народного господарства на військовий лад, мобілізації всіх сил на забезпечення фронту озброєнням, боєприпасами, продовольством, організовував евакуацію з районів, яким загрожувало наступ німецької армії. З 22 квітня по 4 липня 1943 року з групою партійних і комсомольських працівників перебував у ворожому тилу, на контрольованій радянськими партизанами території. Побував у найбільших з'єднаннях, виступав перед партизанами, проводив наради з командирами та політичними працівниками, брав участь у походах і бойових діях.

У 19461950 роках — член Президії Верховної Ради Союзу РСР. У липні 1946 року був обраний другим секретарем ЦК КП(б)У, в березні 1947 року — секретарем ЦК КП(б)У по промисловості. З 26 грудня 1947 по 15 січня 1954 був головою Ради Міністрів Української РСР. З 16 жовтня 1952 по 6 березня 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З 15 січня 1954 року до останніх днів життя був головою Президії Верховної Ради Української РСР і одночасно заступником голови Президії Верховної Ради Союзу РСР. З 29 червня 1957 по 17 жовтня 1961 року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС.

Був делегатом XIV, XV, XVII-XXIII з'їздів КПРС; на XVIII-XXIII з'їздах обирався членом ЦК КПРС.

Надгробок Дем'яна Коротченка
колишній пам'ятник в Києві
меморіальна дошка в Києві

Помер 7 квітня 1969 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 2; надгробок — мармур, скульптор О. О. Ковальов)[1].

Родина[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 листопада 1964 року за великі заслуги перед Комуністичною партією і Радянською державою і у зв'язку з 70-річчям від дня народження Голові Президії Верховної Ради Української РСР Коротченку Дем'яну Сергійовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений шістьмома орденами Леніна (7.02.1939, 13.09.1943, 29.11.1944, 23.01.1948, 26.02.1958, 28.11.1964), орденами Суворова 1-го ступеня (2.05.1945), Вітчизняної війни І ступеня (1.02.1945), мадаллю «За трудову доблесть» (25.12.1959), двома медалями «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня (5.06.1943, 20.10.1944).

Пам'ять[ред. | ред. код]

З 1969 по 2016 рік його рідне село Погребки мало назву Коротченкове; у селі було встановлено бюст і діяла кімната-музей.

У Києві:

Також меморіальні дошки встановлені в місті Первомайську на будівлі, в якому він працював і в місті Шостці на будівлі, де раніше розміщувався Шосткинський повітовий комітет КП(б)У, секретарем якого він був. На честь Коротченка названо вулиці в містах Сумах, Шостка (Шостці) та Первомайську.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  2. В Киеве снесли три советских памятника Архівовано 27 травень 2015 у Wayback Machine. // Новый регион. — 2015. — 27 мая. (рос.)
  3. Захоплюючий Київ

Джерела[ред. | ред. код]