Колабораціонізм в окупованому Німеччиною Радянському Союзі

Велика кількість радянських громадян різних національностей співпрацювали з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. За оцінками, кількість радянських військовослужбовців, які співпрацювали з нацистською Німеччиною, становила близько 1 мільйона.

Наслідки німецького вторгнення[ред. | ред. код]

Масова колаборація почалася після німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році в ході операції «Барбаросса».^[1] Дві основні форми масової колаборації на окупованих нацистами територіях мали військовий характер. За оцінками, від 600 000 до 1 400 000 радянських громадян (росіян і неросіян) приєдналися до військ Вермахту як добровольці (Hiwis або Hilfswillige) на початкових етапах «Барбаросси», в тому числі від 275 000 до 350 000 «мусульманських і кавказьких» добровольців^[2] і призовників, до того, як СС почали застосовувати більш репресивні адміністративні методи. До 20 % німецької робочої сили в Радянській Росії складали колишні радянські громадяни, близько половини з яких були етнічними росіянами.^[3] Українські колабораціоністські сили налічували приблизно 180 000 добровольців, які служили в підрозділах, розкиданих по всій Європі.^[4] Другим типом масової колаборації було формування місцевих формувань безпеки (більшість з яких складали етнічні росіяни), чисельність яких налічувала сотні тисяч, а можливо, і понад 1 мільйон (250 000 добровольців тільки у Східних батальйонах). Військова колаборація, — пише Алекс Алексєєв, — відбувалася у справді безпрецедентних масштабах, що свідчить про те, що найчастіше неросійські громадяни Радянського Союзу сприймали німців спочатку як менше з двох зол у порівнянні з СРСР.

Восени 1941 року Федір фон Бок - фельдмаршал фон Бок надіслав до штабу Гітлера детальний проект організації Визвольної армії з приблизно 200 000 російських добровольців, а також формування місцевого самоврядування в Смоленській губернії. Він був повернутий у листопаді 1941 року з приміткою, що "такі думки не можуть обговорюватися з фюрером" і що "політика не є прерогативою командувачів груп армій". Звичайно, фельдмаршал Кейтель, який написав цю записку, не показав проект Гітлеру.^[5]</ref>

Російський колабораціонізм[ред. | ред. код]

Докладніше: Російський колабораціонізм у Другій світовій війні

Російський визвольний рух[ред. | ред. код]

Комітет визволення народів Росії (КВНР)
- Російська визвольна армія (РВА)
Народно-трудовий союз російських солідаристів (НТС), активно брала участь у Російському визвольному русі, хоча й виступала проти нацистів. НТС зробив свій внесок у РОА, а деякі з провідних діячів РОА, такі як Федір Трухін, були важливими членами НТС.
Російська національна народна армія (РННР)
Російський корпус (Третій Рейх)
Російська Трудова Народна Партія (РТНП)
Бойовий союз російських націоналістів
ВПС КОНР
Політичний Центр боротьби з більшовизмом

РОНА та Локотська автономія[ред. | ред. код]

Докладніше: 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) та Локотська республіка

Російська визвольна народна армія (Російська визвольна національна армія, РОНА; латиною RONA), пізніше реформована в Штурмбригаду СС «РОНА» і прозвана «Бригадою Камінського» на честь її командира, бригадефюрера СС Броніслава Камінського, була колабораціоністською силою, спочатку сформованою з ополчення під керівництвом нацистів у «Локотській республіці» (Локотській автономії), невеликому маріонетковому режимі, створеному німцями, щоб перевірити, наскільки надійним буде російський маріонетковий уряд. Камінський та лідер уряду і засновник «Народно-соціалістичної партії Росії», о. Костянтин Воскобойник, вбитий партизанами у 1942 році, сформували підрозділ, який налічував 10 000-15 000 осіб. З наступом Червоної армії війська Камінського були змушені відступити до Білорусі, а потім до Польщі у 1944 році. Там РОНА була реорганізована в бригаду СС, більшість якої складали росіяни, а решта — представники інших радянських етносів, включаючи українців, білорусів та азербайджанців. У серпні 1 700 бійців бригади під командуванням майора Юрія Фролова були відправлені до Варшави для придушення повстання. Під час повстання війська РОНА прославилися своїми звірствами, вбивствами, зґвалтуваннями та крадіжками. Повідомлялося, що деякі з них залишали зону бойових дій з возами, повними краденого. Близько 400 солдатів загинули в боях, в тому числі і Фролов.

Наприкінці серпня було вбито Броніслава Камінського. Його смерть була оточена таємницею, оскільки, хоча в офіційних документах зазначено, що його вбили польські партизани, існує думка, що Камінського стратили есесівці. Причинами вважаються воєнні злочини його підрозділу та/або те, що тепер, коли Генріх Гіммлер підтримував Російську визвольну армію генерала Андрія Власова, він хотів усунути потенційного конкурента. Решта бригади була переформована у 29-ту гренадерську дивізію СС «РОНА», яка була розформована у листопаді 1944 року. Решта 3 000-4 000 її членів були відправлені до армії Власова.^[6]