1-ша козача дивізія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1-а козача дивізія (Третій Рейх)
1. Kosaken-Kavallerie-Division
1st Cossacks Division.svg
Емблема 1-ої козачої дивізії Вермахту
На службі 4 серпня 1943 — лютий 1945
Країна Третій Рейх Третій Рейх
Вид Heer - decal for helmet 1942.svg Heer
Ваффен-СС
Тип Balkenkreuz.svg Вермахт
Роль кіннота (боротьба з партизанським рухом)
Чисельність кавалерійська дивізія
Війни/битви Друга світова війна
Командири
Визначні
командири
генерал-лейтенант Гельмут фон Панвіц

Commons-logo.svg 1-ша козача дивізія у ВікіСховищі

1-а коза́ча диві́зія (нім. 1. Kosaken-Kavallerie-Division) — російське козаче з'єднання у складі німецької армії під час Другої світової війни. Воювала на Югославському фронті, створена здебільше з Донських козаків, хто втік від просування Радянської Армії[1].

Склад[ред.ред. код]

1-а козача дивізія була створена 4 серпня 1943 і мала у своєму складі такі підрозділи:[2][3]:

1-ша козача кінна бригада (під командуванням полковника фон Вагнера)

2-га козача кінна бригада (під командуванням полковника фон Шульца)

  • 3-й Кубанський козачий кінний полк
  • 5-й Донський козачий кінний полк
  • 6-й Терський козачий кінний полк
  • Кавказький артилерійський батальйон

Допоміжні підрозділи[ред.ред. код]

  • 55-й кавалерійський полк
  • 55-й інженерний батальйон
  • 55-й батальйон зв'язку
  • 55-а допоміжна частина
  • 55-й медичний батальйон

Загальна кількість бійців дивізії становила 13 000 козаків і 4 500 німців.[4]

Військова історія[ред.ред. код]

Створення з'єднання розпочато в квітні 1943 року, у вересні дивізія передислокована до Хорватії, де була підпорядкована 2-й танковій армії і використовувалася в операціях проти Народно-визвольної армії і партизанських загонів Югославії (НВАЮ), а також з метою забезпечення тилу.

На території Югославії дивізія розпочала воєнні дії антипартизанською операцією під кодовою назвою нім. «Arnim» (14 — 17 жовтня 1943 року) в районі Фрушка гора. Метою операції було знищення партизанських загонів, які діяли на північ і захід від Белграду. До військових дій була залучена майже вся дивізія, але операція не мала успіху, так як партизанам вдалося ухилитися від бою. Тим не менш, дивізія знайшла і знищила кілька партизанських баз і отримала позитивну оцінку німецького командування[5]. Згодом її підрозділи використовувалися для захисту залізниці Загреб-Белград і савської долини.

В останні місяці 1943 року, а також упродовж 1944 року брала участь в наступних антипартизанських операціях[6]:

  • «Кабан» (нім. Wildsau), 26–29 жовтня 1943 року силами дивізії на північно-східному терені від міста Тузла;
  • «Бабка» (нім. Napfkuchen), 3–6 січня 1944 року силами 2-ї бригади на території Боснії;
  • «Запальний факел» (нім. Brandfakel), 11–16 січня 1944 року проти партизан у центральній Боснії;
  • «Шахи» (нім. Schach), 22-30 травня 1944 року силами 1-ї бригади на південному заході від населених пунктів Ґліна і Топуско;
  • «Пасіка» (нім. Bienenhaus), 24–28 червня 1944 року силами 1-го й 4-го полків 1-ї бригади в районі міст Чазма та Іванич-Град;
  • «Блискавка» (нім. Blitz), 27–30 червня 1944 року в районі міста Джаково силами 3-го і 5-го полків 2-ї бригади;
  • «Пожежна охорона» (нім. Feuerwehr), липень-серпень 1944 року в районі міста Прнявор у східній Боснії.

В кінці вересня козача дивізія вела бойові дії з великими партизанськими силами в регіоні між боснійськими містами Градішка і Баня-Лука.

У червні 1944 року під час повернення в район дислокації після участі в операції «Шахи» 1-ша бригада дивізії зазнала великих втрат, коли сибірські козаки 2-го полку були оточені партизанами і трималися декілька днів, поки інші козацькі полки змогли перегрупуватись і прорвати оточення.

У період з 13 грудня 1944 року по 9 лютого 1945 року 1-ша козача дивізія вела воєнні дії проти частин Червоної Армії й НВАЮ на плацдармі на правому березі річки Драва в районі міста Вировитиця. 26 грудня, після запеклого п'ятнадцятигодинного бою, 2-га бригада 1-ї козачої дивізії завдала важкої поразки 703-му стрілецькому полку 233-ї стрілецької дивізії 57-ї армії й зайняла село Пітомача. Подальші спроби оволодіти Вировитицею і переправою біля села Терезине Поле успіху не мали. Після контрудару, нанесеного 3 січня 1945 року 32-ю, 33-ю дивізіями і частинами 40-ї дивізії НВАЮ, козаки 1-ї дивізії займали оборону в районі Пітомачі до 6 лютого 1945 року[7][8].

4 листопада 1944 року дивізія була підпорядкована Ваффен-СС[9].

25 лютого 1945 року 1-шу козачу дивізію трансформували у 15-й козачий кавалерійський корпус СС, таким чином 1-ша і 2-га бригади були перейменовані відповідно у 1-шу і 2-гу козачі дивізії без істотних внутрішніх організаційних змін[9].

У кінці війни корпус на території Австрії здався у полон британським військам. Хоч їм було надано гарантії, що їх не буде повернено до СРСР, проте вони були насильницьки видані СРСР. Ця подія відома, як Видача козаків у Лієнці.

Репутація[ред.ред. код]

1-ша козача кавалерійська дивізія відома численними воєнними злочинами: пограбуваннями, зґвалтуваннями і розстрілами, скоєними на території Югославії[10], порівнянними тільки зі злодіяннями 7-ї дивізії СС «Принц Ойген»[11].

Це військове з'єднання було найбільшим формуванням російських колабораціоністів у складі вермахту, а з 4 листопада 1944 року — в СС, яке воювало на боці Німеччини проти Народно-визвольної армії Югославії[12]. Вже перша антипартизанська операція козачої дивізії у Срему восени 1943 року супроводжувалася спустошеннями, багатьма звірствами і брутальністю, від яких постраждало безліч сіл північного і південного Срему[13]. У всіх селах Хорватії та Срему, через які проходили підрозділи 1-ї козачої дивізії, вони залишали за собою «нелюдські сліди пограбування, зґвалтування і інші звірства». Після їх відходу селяни добровільно вступали до лав югославських партизан[14].

Внаслідок жорстокого ставлення по відношенню до партизан та місцевого населення, вояки 1-ї козачої дивізії, поряд із військовиками тюркських і кавказьких формувань вермахту, в колективному сприйнятті хорватів, словенців та сербів були поєднані загальним ім'ям — «черкези», що мало явно виражене негативне значення[15]. Цей термін активно використовувався в штабних документах НВАЮ за часів війни[16], присутній у післявоєнному лексіконі югославських авторів (Здравко Цветковіч, Йован Кокот, Нікола Божич та багато інших), вживається він і в сучасних хорватських, сербських і боснійських публікаціях.

Свідчення про злочини та надмірну жорстокостість військовиків 1-ї козачої дивізії містяться і в документах противників народно-визвольного руху Югославії, на боці яких воювали її вояки. Так, керівництво району Жупаня (хорв. Kotarske oblasti Županja) великої парафії Посав'є (хорв. Velikoj župi Posavje) в місті Славонський Брод у звіті про політичну ситуацію і терор у краї в другій половині жовтня 1943 року повідомляє, що у той час, «як німецькі підрозділи поводяться по відношенню до місцевого населення коректно, козацькі загони чинять над мирними громадянами насилля, грабіж та ґвалтування»[17].

У звіті 2-го військового округу (хорв. zbornog područja) Міністерства збройних сил НДХ у Загребі від 4 листопада 1943 року повідомляється, що більшість сіл і міст, населених хорватами, побоюються прибуття козацьких військ. «Нація не сприймає насильство, грабунки і розбій, що чинять ці підрозділи». Через зростаючі успіхи комуністів, а також обурення у зв'язку із пограбуванням членами козацької дивізії сімей домобран, відзначається занепад моралі і бойового духу військових частин[18]. Аналогічно, 5 січня 1944 року командування 2-го округу в місті Славонський Брод повідомляє заклопотаність з приводу зростаючої діяльності партизан і занепаду бойового духу нації. Підкреслюється невдоволення урядом серед місцевого населення, зумовленого продовженням козацьких злочинів, зокрема, зґвалтувань, які вражають найбільш чутливі почуття людей, особливо мусульман[19].

Тема козацьких злочинів є актуальною у Хорватії і в наш час. За оцінкою колумніста Міслава Міхолека з хорватського порталу «Politika Plus», одним з чинників, які погіршили воєнні умови на терені Хорватії, стало задіяння німецькими окупантами «сумнозвісної» 1-ї козачої дивізії, відомої в народі як «черкези». Ці козаки на службі у німців систематично ґвалтували, грабували, нищили і вбивали людей у Подравині та Славонії, в регіонах, де люди, як правило, служили в лавах хорватського домобранства[20].

Один з найпопулярніших місцевих друкованих засобів масової інформації — загребська «Вечірня газета» у статті від 11 листопада 2015 року наводить спогади літньої жінки про діяння козаків: «…кожне військо мало свій власний метод залякування: — „черкези“ були найгірші. Відрубували голови, грабували, катували і ґвалтували. Мене бог врятував від зґвалтування…»[21].

22 вересня 2015 року радіостанція міста Градішка на своєму сайті репрезентувала нову книгу письменника Данила Карапетровича (хорв. Danilo Karapetrović) під назвою «Тринадцять скоївок і три піонери». Видання розповідає про один з «найжахливіших злочинів черкезів»[22] із 1-ї козачої дивізії, скоєний у січні 1944 року в горах Козари[23]. За змістом презентації, скоївки[hr] і піонери, яким було 12—21 років, поверталися із партизанського госпіталю у селі Буковиця, коли натрапили на засідку козаків у семи кілометрах від села Горні Подградці. За те, що дівчата відмовилися розповісти про місце перебування партизан, їх піддали тортурам, вирізали їм п'ятикутні зірки на тілі, а одну, ще живу розірвали кіньми. Під кінець, після зґвалтування усі тринадцятцять дівчат, разом із піонерами були вбиті. У книзі автор об'єднав усі свідчення, письмові розповіді і вірші про цю подію, різні документи і фотографії. Книга про цей «страшний злочин», за словами автора, розповідає про страждання тринадцяти скоївок і трьох піонерів[24][25].

Що стосується ролі та місця козацького формування у війні на території Югославії, то за оцінкою науковця Олексія Юрійовича Тимофеєва з Інституту новітньої історії Сербії, в епоху, коли весь світ боровся з німецькою, італійською та японською агресією, СРСР виглядав меншим злом. Англоамеріканці та їх союзники не хотіли розуміти супротивників Сталіна в Росії в той час, поки Гітлер був при владі в Німеччині. Після відходу з Млави, козаки, незважаючи на їхні сподівання, перетворилися у посібників окупантів, союзників і захисників затятих ворогів православ'я і боролися за абсолютно чужі інтереси. Тому важко погодитися з аргументом деяких російських і емігрантських авторів козацької історіографії про участь козаків у період з 1943 по 1945 роки в громадянській війні в Сербії[26]. Вищенаведене фактично поділяє дослідник козацтва Олег Ратушняк із Кубанського державного університету: «…в силу низки об'єктивних і суб'єктивних причин, частина козацтва як з числа емігрантів, так і з числа радянських громадян, опинилися в роки Другої світової війни на стороні фашистської Німеччини. Подібна позиція, незважаючи на часом значущі причини, об'єктивно і в історичній перспективі була спрямована проти своєї батьківщини, власного народу»[27].

Джерела[ред.ред. код]

  • Олексій Ю. Тимофеєв. Росіяни і Друга світова війна у Югославії: вплив СРСР і російських іммігрантів на події в Югославії з 1941 по 1945 роки. (Алексеј Ј. Тимофејев. Руси и Други светски рат у Југославиjи: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945). Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010.
  • Cossacks in German and Italian Service [5]
  • François de Lannoy. Pannwitz Cossacks: Les Cosaques de Pannwitz 1942 — 1945
  • Richard Landwehr. Steadfast Hussars: The Last cavalry Divisions of the Waffen-SS

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Axis History Factbook. XV SS Kosaken-Kavallerie-Korps [1]
  2. Axis History Factbook. 1. Kosaken-Kavallerie-Division [2]
  3. The 1st Cossack Division. Cavalry of the Wehrmacht. [3]
  4. 1st Cossack Division. World War II in Yugoslavia. [4]
  5. Алексеј Ј. Тимофејев. РУСИ И ДРУГИ СВЕТСКИ РАТ У ЈУГОСЛАВИЈИ: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. — С. 142.
  6. Алексеј Ј. Тимофејев. РУСИ И ДРУГИ СВЕТСКИ РАТ У ЈУГОСЛАВИЈИ: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. — С. 142—145.
  7. MLADENKO COLIĆ. PREGLED OPERACIJA NA JUGOSLOVENSKOM RATIŠTU 1941—1945. — Beograd: Izdaje VOJNOISTORIJSKI INSTITUT, 1988. — S. 298—305.
  8. SAVO VELAGIĆ. VIROVITICA U NARODNOOSLOBODILAČKOI BORBI I SOCIJALISTIČKOJ REVOLUCIJI. Virovitica: Skupština općine: SUBNOR općine, 1979 — S. 95-135.
  9. а б Алексеј Ј. Тимофејев. РУСИ И ДРУГИ СВЕТСКИ РАТ У ЈУГОСЛАВИЈИ: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. — С. 147.
  10. Німецька імперія і Друга світова війна. Організація і мобілізація германської сфери впливу. — Штуттгарт: Науково-дослідний воєнно-історичний інститут бундесверу, 1999. — Том 5/2. — С. 160. (Militärgeschichtliches Forschungsamt (Hrsg.): Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Band 5/2: Organisation und Mobilisierung des deutschen Machtbereiches, Stuttgart 1999, ISBN 3-421-06499-7, S. 160)
  11. Miodrag Đ. Zečević, Jovan P. Popović. DOKUMENTI IZ ISTORIJE JUGOSLAVIJE, DRŽAVNA KOMISIJA ZA UTVRĐIVANJE ZLOČINA OKUPATORA I NJIHOVIH POMAGAČA IZ DRUGOG SVETSKOG RATA. — Beograd: Arhiv Jugoslavije, 2000 — Tom 4.
  12. Алексеј Ј. Тимофејев. Руси и Други светски рат у Југославиjи: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. С. 132.
  13. Drago Njegovan. Kako Je I Zasto Nastala Nezavisna Drzava Hrvatska 1941. - web sajt "EL MUNDO SEFARAD". 
  14. Здравко Б. Цветковіч.Осієцька ударна бригада (Zdravko B. Cvetković.Osječka udarna brigada"), монографія. — Белград: Vojnoizdavački zavod, 1981.
  15. Алексеј Ј. Тимофејев. Руси и Други светски рат у Југославиjи: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. — С. 136.
  16. Zbornik dokumenata i podataka o Narodnooslobodilačkom ratu jugoslovenskih naroda. — Beograd: Vojnoistorijski institut.
  17. GRAĐA ZA HISTORIJU NARODNOOSLOBODILACKOG POKRETA U SLAVONIJI. — SLAVONSKI BROD: IZDANJE HISTORIJSKOG INSTITUTA SLAVONIJE., 1973. — KNJIGA VIII (1. X — 15. XI 1943) -S. S. 293—294.
  18. GRAĐA ZA HISTORIJU NARODNOOSLOBODILACKOG POKRETA U SLAVONIJI. SLAVONSKI BROD: IZDANJE HISTORIJSKOG INSTITUTA SLAVONIJE., 1973. — KNJIGA VIII (1. X — 15. XI 1943) — S. 361.
  19. GRAĐA ZA HISTORIJU NARODNOOSLOBODILACKOG POKRETA U SLAVONIJI. SLAVONSKI BROD: CENTAR ZA DRUŠTVENA ISTRAŽIVANJA SLAVONIJE I BARANJE., 1984. — KNJIGA X (1. I 1944 — 31. I 1944) — S. 59.
  20. MISLAV MIHOLEK. Ukrajinski strah od Rusa i njihove vojne sile itekako je utemeljen! - Загреб: Politikaplus.com, 22.04.2014. 
  21. Hassan Haidar Diab. Čerkezi su odrubljivali glave i provaljivali u kuće. Загреб: Večernji list — газета — 11.11.2015. 
  22. Dragoje Lukic. RAT I DJECA KOZARE — Narodna knjiga, 1984.
  23. Drago Karasijević. ČETVRTA KRAJIŠKA NOU DIVIZIJA. — Beograd: Vojnoizdavački i novinski centar, 1988.
  24. У Градішці представили книгу «Тринадцять скоївок і три піонери» (U GRADIŠCI PROMOVISANA KNJIGA TRINAEST SKOJEVKI I TRI PIONIRA). — Radio Gradiška — 22 septembar 2015.
  25. Данило Карапетровић. Тринаест скоjевки и три пионира. — Доња Јурковица: Завичајна библиотека, 2015.
  26. Алексеј Ј. Тимофејев. Руси и Други светски рат у Југославиjи: Утицај СССР-a и руских емиграната на догађаје у Југославији 1941—1945. Београд: Інститут за новіjу Србіjу, 2010. С. 152
  27. Ратушняк О. В. Участие казачества во Второй мировой войне на стороне Германии. — Теория и практика общественного развития — журнал. — Выпуск № 3, 2013.