Колбяги
Колбяги (дав.-рус. кълбягъ, давньоскан. kylfingar, ест. kylfingid, грец. Κουλπίγγων) - народ або соціальна група XI-XII століть. Етнічна приналежність та область розселення точно не встановлені.
На думку М. Фасмера, назва колбяги походить з давньоскан. kylfingr (від kylfa - кийок).
Колбяги згадуються поруч із варягами у першому законодавчому зводі Русі, Руській Правді [1]. Структура слова, близька до варягів, та їх правовий статус вказують на колбягів як людей, які мають батьківщину за межами Русі.
У додатковій статті до Руської Правди «О муже кроваве» (середина XII століття) згадуються «колобяги»-язичники: «а оже боудет варягъ или колобягъ, крещения не имея, а боудеть има бои, а видокъ не боудеть, ити има роте по своеи вере, а любо на жребии, а виноватыи въ продажи, въ что и обложать»[2].
У новгородській берестяній грамоті № 222[3], що датується кінцем XII — початком XIII століття [4], деякі «колобяги» (колобѧгь) — учасники майнової суперечки перед посадником Гюргієм Іванковичем. Статус їх не зовсім зрозумілий. Слово «кобяжанін» (кобѧжанино) з новгородської берестяної грамоти № 831[5], датованої серединою XII століття, на думку А. А. Гіппіуса споріднене з назвою колбяги [6].
У Псковському літописі 1501 року згадується погост Колбежиці[7] на річці Великій. За книгами середини XVI століття відомий погост «Климецький в Колбегах», на річці Воложбі, притоці річки Сясь[8]. З цього випливає припущення, що колбяги жили на російському Півночі. За припущенням Д. А. Мачинського з «колбягами» пов'язана Приладозька курганна культура Південно-Східного Приладожжя (басейн річок Паші, Сязниги та ін), що об'єднала фінські та скандинавські елементи [9].
Кюльфінги (kylfingar) згадуються в ісландській «Сазі про Егіла Скаллагрімссона» [10], у главі про походи Торольва Квельдульвссона в Фіннмарк (область на півночі Норвегії), де вони займалися збором данини та торгівлею. У скандинавському творі XIV століття земля кюльфінгів ототожнюється з Гардарикою (Руссю): «земля кюльфінгрів, яку ми називаємо царством Гардаріка» (terra kylvingorum, quam vocamus regnum Gardorum) [11] [12] [13]. Ім'я KulfinKr кілька разів зустрічається на рунічних каменях Швеції [14].
У візантійських грамотах- хрисовулах XI століття у перерахуванні загонів найманців на військовій службі імперії поруч із варягами (варангами) вказані кулпінги (Κουλπίγγων). Хоча докладніші відомості про куплінгів у Візантії відсутні, історики вважають, що йдеться про колбягів-кюльфінгів. Припущення, що під кулпінгами розуміються печеніги, не отримало підтримки («Ковбяги», словник М. Фасмера). Візантійський імператор Костянтин Багрянородний назвав «кулпеї» одне з 8 племенських племен [15].
Не зовсім зрозуміло, кого називали в середньовічних джерелах колбягами. В. Н. Татищев бачив у них мешканців поморського міста Колобжега [16]. А. Л. Дювернуа запропонував литовське походження слова з лит. kalbingas "балакучий"[17]. Фінський славіст І. Ю. Міккола виводить колбягів з фін. kaleva "буйний", "сміливий"[18]. Оригінальну гіпотезу про тюркську прабатьківщину колб'ягів висунув К. Нойманн [19]. Він звернув увагу на те, що у Костянтина Багрянородного фігурує одне з печенізьких племен κουλπέη. За К. Нойманном кульпеї отримали свою назву від тюркського антропоніма Külbej.
М. Ф. Владимирський-Буданов вважає, що в «Руській Правді» термінами варяги та колбяги «позначаються взагалі іноземці, яким нелегко було знайти послухи на чужій землі» [20] .
Е. О. Ридзевська не дуже впевнено ототожнює колбягів з одним із водських племен, що потрапили під вплив скандинавів[21]. Цю думку підтримав і розвинув Д. А. Мачинський. Він визначав колбягів-кюльфінгів як етносоціальну групу, що сплавилася з прийшлих скандинавів, місцевих приладозьких фінів, нащадків поліетнічної русі в Новгородських землях, і зайняту сільським господарством, промислами, збором данини, торгівлею та службою у візантійських та руських військах[22].
А. Л. Нікітін вважав, що згадка варягів і колбягів в 10-й та 11-й статтях Руської Правди першої половини XI століття, є пізньою вставкою редактора, так як у складеній пізніше в 1072 «Правді Ярославичів» колбяги і варяги не згадуються [23].
- ↑ ПСРЛ. T. III. М.-Л., 1950. С. 176.
- ↑ Дополнительные статьи из списков Русской Правды Архівовано квітень 27, 2014 на сайті Wayback Machine..
- ↑ Древнерусские берестяные грамоты. Грамота № 222. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.
- ↑ Зализняк А. А. Древненовгородский диалект. М., 2004. С. 442.
- ↑ Древнерусские берестяные грамоты. Грамота № 831 Архівовано березень 9, 2020 на сайті Wayback Machine..
- ↑ Берестяные грамоты — 2019: кто украл бобров? Орки?! Архівовано березень 13, 2020 на сайті Wayback Machine., 2019.
- ↑ Псковская летопись. М., 1837., стр. 173
- ↑ Неволин К. А. «О пятинах и погостах новгородских», СПб., 1853. С. 164.
- ↑ Лебедев Г. С. Ладожское ярлство : «колбяги» // Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси.
- ↑ Vald. Ásmudarsson. Egils saga Skallagrímssonar. Reykjavík. 1892. С. 24.
- ↑ Мельникова, 1986, с. 209—210
- ↑ Antiquités Russes d’après les monuments historiques des Islandais. Tome II. Copenhague, 1852, р. 401.
- ↑ См. также статью Письменные известия о карелах (X—XVI в) Архівовано листопад 9, 2007 на сайті Wayback Machine..
- ↑ Zilmer K. He drowned in holmr’s sea — his cargo-ship drifted to the sea-bottom only three came out alive. Tartu, 2005. С. 223.
- ↑ (Конст. Багр., Adm. Imp. 37).
- ↑ Татищев В. Н. Продолжение древней российской вивлиофики. T. I, СПб, 1786. С. 13.
- ↑ Дювернуа А. Л. Кого называло древнерусское законодательство колобягом // Чтения Московского общества истории и древностей Российских. Кн. 1. 1880.
- ↑ Mikkola J. J. Kaleva // Rocznick Slawistyczny. Kraków, T. XII, 1934. С. 230.
- ↑ Neumann C. Über zwei unerklärte Völkernamen in der byzantinischen Armee // Byzantinische Zeitschrift. Volume 3 (2) de Gruyter — Jan 1, 1894. С. 376.
- ↑ Владимирский-Буданов М. Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1. Киев, 1885. С. 27
- ↑ Рыдзевская Е. А. К варяжскому вопросу // Известия АН СССР. 1934. С. 511.
- ↑ Мачинский Д. А., Мачинская А. Д. Северная Русь, Русский север и Старая Ладога в VIII—XI вв. // Культура Русского Севера. Л., 1988. С. 52—54.
- ↑ Никитин А. Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. М.: Аграф, 2001. С. 88
- Мачинський Д. А. Колбяги «Російської правди» та приладозька курганна культура // Тихвінська збірка. - Вип. 1: Археологія Тихвінського краю. - Тихвін, 1989.
- Циммерлінг А. В. Імена та спільноти: варяги, колб'яги та вікінги навколо Балтики // Гуманітарний полілог. Збірник статей до ювілею Олени Михайлівни Чекаліної. - М.: МАКС Прес, 2021. - С. 247-255.