Кониський Олександр Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Якович Кониський
ПсевдонімО. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Переходовець, Бабуся Катерина та інші
Народився6 (18) серпня 1836(1836-08-18)
Переходівка, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер29 листопада (12 грудня) 1900(1900-12-12) (64 роки)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаРосійська імперія Російська імперія
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, перекладач
Сфера роботилітература[1][1][1] і публіцистика[1][1][1]
Напрямокперекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч
Magnum opusМолитва за Україну

CMNS: Кониський Олександр Якович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Олекса́ндр Я́кович Кони́ський (6 (18) серпня 1836(18360818), Переходівка — 29 листопада (12 грудня) 1900, Київ) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму. Літературні псевдоніми Ф. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). Професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т. Г. Шевченка.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 6 (18 серпня) 1836 року в селі Переходівка (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Походив із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Його дитинство пройшло в місті Ніжині, про яке він згадував у своїх спогадах так:

«Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».
Олександр Кониський

Друкуватися почав у 1858 році у «Черниговском Листке». Вів велику й різноманітну громадську роботу. У Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської Громади, організовував недільні школи. Як член київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» 1882).

Олександр Кониський з дружиною — Марією Олександрівною, до шлюбу Пєстєровою. Катеринослав, 1866 р.

Налагоджував зв'язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений у поширенні «малоросійської пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди.

Від 1865 перебував за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини. Відвідавши Львів, а також побувавши в Німеччині (Дрезден, Лейпціг), Кониський повернувся в Україну, де під офіційним наглядом поліції якийсь час проживав у Єлисаветграді, Бобринці, а з кінця 1866 р. — у Катеринославі (майже шість років), займаючись адвокатською та літературною працею. Більшість з того, що за ці роки Кониський написав та зібрав (наприклад, роман «Не даруй золотом, та не бий молотом», три віршовані поеми «Семен Палій», «Козак Розум», «На засланні», близько 20 тисяч слів для українського словника, великий збірник прислів'їв), у 1871 р., під час чергового трусу забрано російською поліцією та назавжди втрачено.

1872, після зняття поліційного нагляду, повернувся з Катеринослава до Києва. Там працює у газеті «Киевский Телеграф».

Олександр Кониський в останні роки життя

У другій половині 1890-х допомагав Володимиру Антоновичу заснувати всеукраїнську політичну організацію, що мала об'єднати всі кола національно свідомих українців усієї Російської імперії. 1897 відбувся установчий з'їзд цієї організації, до якої 1901 приєдналася і київська «Громада». Сама організація проіснувала до її перетворення 1904 на «Українську демократичну партію».[2]

Для потреб Всеукраїнської спільної організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книжок українською мовою.

Кониський був один із фундаторів Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатор перетворення його у Наукове товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).

Могила Олександра Кониського

Помер у Києві 29 листопада (12 грудня) 1900 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість

[ред. | ред. код]

Літературну діяльність почав 1858. У поезіях, повістях, драмах, оповіданнях відстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», інші, які, втім, стримано оцінюються критиками. В оповіданнях Кониський порушує проблему соціального й національного гноблення України в складі Російської імперії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» та «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників.

Кониський — автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка (у 2 томах), яка не втратила свого значення і нині: «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901). Цю працю високо оцінили І. Франко, А. Кримський. Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком, також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка.

Від кінця 1920-х років твори Кониського в СРСР знаходились під забороною (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до «націоналістів». Певна «реабілітація» Кониського відбулася у 80-х роках ХХ ст., а в Києві 1990 перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».

Перелік творів

[ред. | ред. код]

Повніший перелік бібліографії Кониського був укладений Василем Доманицьким та опублікований у першому номері «Кієвской старіни» за 1901-й рік (с. 131—151)[3]

Оповідання

[ред. | ред. код]
  • Панська воля
  • Пропащі люди
  • Сирота
  • Антін Калина
  • Доля одного письменника
  • Стельмахи
  • Сестра-жалібниця
  • Баба Явдоха
  • Наввипередки
  • Непримиренна

Повісті

[ред. | ред. код]
  • Семен Жук і його родичі (1875)
  • Юрій Горовенко (1885)
  • В гостях добре, а вдома ліпше (1885)
  • Боротьба (1890)
  • Грішники (1895)
  • Молодий вік Максима Одинця[4] (1900)

Драматургія

[ред. | ред. код]
  • Порвалась нитка (1884)
  • Ольга Носачівна (?)

Статті та публіцистика

[ред. | ред. код]
  • Критичний огляд української драматичної літератури (1865)
  • Український націоналізм[5] (1875)
  • Сьогочасне літературне прямування (1878)
  • Відчити з історії русько-українського письменства (1881—1882)
  • Листи про Ірландію (1882; 1904)
  • З історії Руси-України. Після Костомарова (1885)
  • Михайло Максимович. Біографічна замітка (1886)
  • Жіноча освіта на Україні (1886)
  • Жінки-професори у Болоньї (1886)
  • Про Анатоля Свидницького (1888)

Рецензії

[ред. | ред. код]
  • Коли ж виясниця. За проводом повісті «Хмари» (1875)
  • Збірник творів Ієремії Галки (1876)
  • Очерки з історії української літератури ХІХ століття (1884)

Монографії

[ред. | ред. код]

Переклади

[ред. | ред. код]
  • Дві руські народності (1886)
  • Княгиня. Повість Тараса Шевченка (1888)
  • Артист. Повість Тараса Шевченка (1894)

Видання творів

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка у Боярці

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е Czech National Authority Database
  2. В свою чергу Українська демократична партія в 1905 об'єднавшись із Українською радикальною партією, утворила Українську демократично-радикальну партію
  3. [1]
  4. автобіографічна повість про 1850-ті роки вийшла друком у серії Белетристична бібліотека в 1902-му році
  5. Стаття не підписана, але вважається, що вона написана Кониським
  6. КИЇВЩИНА. Митрополит Олександр взяв участь у відкритті пам’ятної дошки авторові слів духовного гімну України Олександру Кониському. Переяславсько-Вишневська єпархія Православної Церкви України (uk-ua) . Архів оригіналу за 25 липня 2021. Процитовано 25 липня 2021.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]