Кримський Агатангел Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Агатангел Кримський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агатангел Юхимович Кримський
Agatangel Krymskyi.jpg
Народився 3 (15) січня 1871
Володимир, Волинська губернія, Російська імперія[1]
Помер 25 січня 1942(1942-01-25)[1] (71 рік)
Кустанай, Казахська РСР, СРСР[2]
Місце проживання Москва, Київ
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР →
СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Національність кримський татарин
Діяльність поет, антрополог, автор, історик, викладач університету, письменник, перекладач
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd (1896), Лазаревський інститут східних мов (1892) і Колегія Павла Ґалаґана (1889)
Галузь історія, мовознавство, сходознавство
Заклад Українська академія наук
Відомі учні Омелян Пріцак, Грунін Тимофій Іванович
Членство НАН України
Відомий завдяки: один з організаторів Української академії наук (1918)
Родичі Левченко Микола Захарович
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Автограф Agathangel Krymsky Signature 1922.png

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Кримський Агатангел Юхимович у Вікісховищі
Фотографія Юхима Степановича Кримського та Аделаїди Матвіївни.
Меморіальна дошка в Києві на будинку Колегії Павла Ґалаґана по вулиці Богдана Хмельницького, де з 1885 по 1889 рік навчався Агатангел Кримський
Поштова марка з портретом А. Кримського

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський[3] (літературні псевдоніми: А. Хванько, Хванько Кримський, Ївхимець, Панько Рогач, Мирдза-Джафар та інші.; 3 (15) січня 1871, Володимир, Волинська губернія, Російська імперія[1] — 25 січня 1942(1942-01-25)[1], Кустанай, Казахська РСР, СРСР[2]) — український історик, сходознавець, мовознавець, вчений, орієнталіст, письменник і перекладач, поліглот, один з організаторів Академії наук України (1918). Походив із кримськотатарського роду, що прийняв православ'я[4][5][6]. Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 [15] січня 1871(18710115) року в місті Володимирі-Волинському, нині місто Володимир, Волинська область, Україна у родині етнічного кримського татарина з білоруським корінням, вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського й польки з відомого польсько-литовського роду Аделаїди Матвіївни[7]. Засновником роду Кримських був мулла з Бахчисарая, який переселився до м. Мстиславль (нині Могильовська область, Білорусь). Дід Кримського перейшов з ісламу в християнство[4]. Щодо свого походження Агатангел Юхимович писав таке:

« Мій батько з білоруського міщанського роду, мати — полька литовська, — я знацця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився.[8] «

У 1915 роцi в інтерв'ю газеті Терджиман вчений згадував, що в 1696 році після конфлікту з ханом прадід Агатангела Кримського покинув Бахчисарай i оселився в XVII столітті на території сучасної Білоруси (міста Борисов (місто) та Мстиславль)[5].

Будинок, де мешкав А. Кримський у м. Звенигородка

У дитячі роки Агатангел переїхав із батьками до Звенигородки (нині Черкаська область). Ще в трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де хлопець провчився п'ять років (1876—1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та Другій київській гімназії (1884—1885), вступив за конкурсом до Колегії Павла Ґалаґана в Києві (1885—1889). Опанував іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку. Усього він знав шістдесят мов[9]. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крови[5], присвятив своє життя Українській національній ідеї, відродженню української науки та культури.

У 1889—1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська, перська і турецька мови та літератури. У 1892—1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Під час цієї поїздки в 1896—1898 роках він зібрав багато матеріалів і документів, якi опрацьовував усе життя. Після повернення, з 1898 року Кримський працював у Лазаревському інституті, викладав курси семітських мов, вiв курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читав лекції з історії арабської літератури. Iз 1901 року очолював катедру арабської лінгвістики, став професором арабської літератури та філології. Iз 1903 року - професор історії ісламу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників iз філології та історії Близького Сходу, про Коран i мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

У 1918 роцi переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. Був одним з академіків-засновників УАН. Зробив великий внесок у її створення й розвиток.

У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Українській академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабської та іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну й правописну комісії.

Iз 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському православному церковному Соборi, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918—1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», iз 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише в 1918—1928 роках. 12 вересня 1921 року на визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР ухвалила постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», якою, серед інших осiб, Кримському дозволено видання наукових праць державним коштом, його звільнено від сплати державних податків, заборонено реквізиції та ущільнення його помешкання, матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини забезпечено позакатегоріальною довічною ставкою заробітку.

Iз 1929 року Кримського почали переслідувати й позбавляти посад. У 1930-х роках вiн був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. Жив у Києві й Звенигородці. У 1937 роцi його запросили до підготовки аспірантури в Iнституті мовознавства АН УРСР, де в 1938 році Кримський очолив відділ української мови. У січні 1941 року, під час урочистого відзначення 70-річного ювілею вченого, його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Незважаючи на те, що Кримський пережив Велику чистку 1930-х років, він був відсторонений від наукової та викладацької діяльності приблизно на 10 років. Iз 1930 року його твори було заборонено, не можна було публікуватися. У 1939 роцi його реабілітовано, але в липні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, НКВС заарештував його, як «особливо неблагонадійного», за звинуваченням в «антирадянській націоналістичній діяльности» й ув'язнив у Костанайському генералітеті.

Офіційно Кримський помер 25 січня 1942 року від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур. Його справа була остаточно припинена в 1957 році завдяки клопотанню Леонiда Булаховського, а в 1960 році він був офіційно реабілітований.

Агатангел Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX століття, листувався з відомими діячами української культури — Омеляном Огоновським, Борисом Грінченком, Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Павликом та іншими. У цей період своєї діяльности Кримський вів наукову полеміку з Олексієм Соболевським, який пропагував гіпотезу Михайла Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період монгольської навали відійшли на північ.

Лесею Українкою його поєднувала щира дружба, теплі приятельські стосунки. Вона не раз радилася з ним про свої твори, ділилася планами, прохала підказати літературу для вивчення. Агатангел Кримський залишив гарний спогад про Лесю Українку «Із спогадів щирого друга».

На повість Ольги Кобилянської «Царівна» вiн написав рецензію, що свідчить про його інтерес до розвою української літератури та її модерних процесів. Також часто відвідував Крим, де зустрічався з кримськотатарськими літературними діячами Ісмаїлом Ґаспринським, Абдуллою Лятіф-заде, Бекіром Чобан-заде та іншими.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 203 від 7 травня 1971 року Володимир-Волинському педагогічному училищу присвоєно ім'я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження вченого (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»)[10].

У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт»[11].

Особистий архів Агатангела Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА[12].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Агатангел Кримський був геєм. Його гомосексуальна орієнтація, між іншим, підтверджуються текстами з його циклу віршів «Нечестиве Кохання», в яких Кримський рефлексує над своєю гомосексуальністю. Гомосексуальність Агатангела Кримського була досліджена Соломією Павличко в її праці «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського».

Також, особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата й сестру, а пізнє одруження не принесло родинного щастя. Напівсліпий, немічний i самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником був для нього Микола Левченко, якого він усиновив і який згодом став дослідником та завідував академічною друкарнею. У 1929 роцi, коли почалися арешти, які завершилися інспірованим НКВС процесом над «Спілкою визволення України», Левченка разом iз багатьма іншими працiвниками академії репресували. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. У Левченка залишилася вагітна дружина, i пiсля народження сина, Кримський усиновив його й дав iм'я.

Творча спадщина і значення[ред. | ред. код]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Агатангел Кримський — автор понад 500 праць із мовознавства, літературознавства, джерелознавства, релігієзнавства, історії, культурології тощо. Поміж них значна кількість присвячена дослідженню арабських країн, Персiї, Туреччини, кримських татар, семітології, ісламу тощо:

  • «Очерк развития суфизма до конца III в. хиджры» (Труды Восточной Комиссии Императорского Московского Археолоического Общества. Т. 2. М., 1895);
  • «Шагнаме, або iранська Книга царiв» (Львiв, 1896);
  • «Лекции по Корану» (М., 1902);
  • «Мусульманство і його будучнiсть» (Львiв, 1904);
  • «История мусульманства» (М., 1904-1912);
  • «Лекции по Корану» (2-е видання, М., 1905);
  • «Аршакиды, Сасаниды и завоевание Ирана арабами» (2-е видання, М., 1905);
  • «Арабская литература в очерках и образцах». В 3-х тт. (М., 1911);
  • «История арабов и арабской литературы светской и духовной». Ч. 1-3 (М., 1911-1913);
  • «История Персии, ее литературы и дервишской теософии». Т. 1-3 (М., 1909-1917);
  • «История Турции и ее литературы». Т. 1-2 (М., 1910-1916);
  • «Історія Персії та її письменства», 1923; [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  • «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924—1927);
  • «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925). [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  • «Оповiдання арабського iсторика XI в. Абу-Шоджi Рудраверського про те, як охрестилася Русь» // Ювiлейний збiрник на пошану академiка Д. I. Багалiя. К., 1927;
  • «До iсторiï вищоï освiти у арабiв та дещо про Арабську академiю наук» (К., 1928);
  • «Студiï з Криму» (К., 1930);
  • «История новой арабской литературы (XIX — начало XX века)» (М., 1971);
  • «Твори». Т. 1-5 (К., 1972-1974);
  • «Низами и его современники: [К 840-летию Низами Гянджеви]» (Баку: Элм, 1981).

Окремі дослiдження Агатангела Кримського присвячені Абу-Темаму («Хамаса»), Абану аль-Лахікі, Гафізу, Павлові Алеппському та iншим cхiдним авторам. Вiн спiвпрацював iз редакцiями енциклопедiй «Брокгауз i Єфрон» i «Гранат», де опублiкував близько 300 статей.

У 2007—2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць Агатангела Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.]: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. III. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).

Агатангел Кримський пiдготував «Історію хазарiв з найдавніших часів до Х віку», задуману ним у двох томах, але видану лише в 2008-2018 роках.

Вiн знав близько 16 мов[13], переважно схiдних, за iншими свiдченнями — понад 60 [14].

Агатангел Кримський — автор таких праць з українського мовознавства:

  • «Про научність фонетичної правописи». Буковина. 1897;
  • «О малорусских отглагольных существительных на еннье и иннье» (М., 1900);
  • «Филология и Погодинская гипотеза. Судьбы киевского малорусского наречия XI—XVI веков» (Киев, 1904);
  • «Критерiй для дiялектологiчної класифiкацiї староруських рукопиciв» (Львiв, 1905);
  • «Древнекиевский говор» (СПб., 1907, з «Известий» Академiї наук);
  • «Українська граматика» (у 2-х т., 1907—1908);
  • «Программа для собирания особенностей малорусских говоров» (СПб., 1910). Разом iз Костем Михальчуком;
  • «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з Олексiєм Шахматовим);
  • «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922);
  • «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного».

Займався дослідженням українських діалектiв, у 1920-х роках брав участь у роботі над правописом української мови, редагував перший том «Академічного словника» (1924).

Цiкавився історією української літератури, етнографією, релiгiєзнавством.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Агатангел Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (у 2-х частинах 1901, 1908, 1923)[15], оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році). Публiкувався пiд псевдонiмом А. Хванько.

Кримському належать численні переклади українською мовою творів арабської, перської i турецької літератур, помiж них — «Тисяча й одна ніч» і Шах-наме, а також твори Антари, Омара Хайяма, Абу-ль-Аля аль-Мааррі, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших схiдних авторiв.

Він перекладав твори європейських авторiв, таких як Гайнрiх Гайне, Ґете, Джордж Гордон Байрон, Сапфо, Фрідріх Рюккерт. У 1896 роцi окремою книжкою видано перекладенi ним «Народнi казки та вигадки» шотландського фольклориста Вiльяма Александера Клоустона. У 1906 роцi в журналi «Зоря» опублiковано переклад казки Ганса Крiстiана Андерсена «Щирiсiнька правда».

Перекладав турецькою мовою твори Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • 12 січня 2021 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету із серії «Видатні особистості» номіналом 2 гривні, присвячену Агатангелу Кримському. Це перша пам'ятна монета 2021 року. Тираж 35 000. На реверсі монети — портрет Агатангела Кримського. Вертикальні лінії, на тлі яких зображено портрет, символізують трагічну долю вченого. Під портретом розміщені написи: ліворуч — АГАТАНГЕЛ, праворуч — КРИМСЬКИЙ; унизу роки його життя — 1871—1942. На аверсі монети розміщено: малий Державний Герб України (угорі), написи: УКРАЇНА/2 ГРИВНІ/2021 — праворуч від герба. У центрі монети — геометричний декор із розкритих книжок, складених у багатопроменеву зірку. Композиція символізує діяльність ученого-сходознавця та джерело знань. У центрі зірки — слова Агатангела Кримського: Я ЗРОЗУМІВ, ЩО МУШУ БУТИ УКРАЇНОФІЛОМ — ЦЕ Я ЗРОЗУМІВ ЦІЛКОМ СВІДОМО. Під словами — факсиміле А Кримський. Унизу праворуч — логотип Банкнотно-монетного двору Національного банку України[21][22]. Художники: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук. Скульптор — Анатолій Демяненко. Програмне моделювання — Віталій Андріянов[23].
  • У місті Хмельницький вулицю Академіка Чеботарьова перейменували на вулицю Агатангела Кримського.
  • У місті Городок Хмельницької обл. вулицю Орджонікідзе перейменували на вулицю Академіка Кримського.
  • У селі Підлісний Олексинець Хмельницької обл. вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Академіка Кримського.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Крымский Агафангел Ефимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #122179463 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Іноді Агафа́нгел[джерело?]
  4. а б Якубович М. Іслам у Західній Україні: традиційна релігія? // Український тиждень. — 2016. — 21 лютого. [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]
  5. а б в Уроки правди Агатангела Кримського. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 10 жовтня 2020. 
  6. Агатангел Кримський — учений, кримський татарин і патріот України, який став жертвою сталінського терору // Герої України. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020. 
  7. Сходознавець Агатангел Кримський знав до сотні мов [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
  8. Українська мова. Хрестоматія: в 3 кн. Книга 2. Укладачі: М. Железняк, Г. Козачук. К., 2014. — 252 с.
  9. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Любешів: Ерудит, 2005. — С. 196—197.
  10. Історія коледжу | Офіційний сайт ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічного коледж імені Агатангела Юхимовича Кримського». www.vvpc.com.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 25 лютого 2016. 
  11. graphicbox, thomas villain + anybodesign +. Журнал Дніпро | читацький літературно-художній журнал Дніпро. www.dnipro-ukr.com.ua. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 25 лютого 2016. 
  12. Сидорчук, Т. М. Матеріали Агатангела Кримського в архіві Омеляна Пріцака. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 28 жовтня 2016. 
  13. Сюндюков И. Посвятил себя Украине. Жизнь академика Агатангела Крымского: подвиг учёного и гражданина [Архівовано 2008-12-18 у Wayback Machine.] // День. — 2007. — № 194. — 9 ноября.п
  14. Дзендзелівський Й. О. Кримський Агатангел Юхимович [Архівовано 2020-06-14 у Wayback Machine.] // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Укр. енцикл., 2004.(укр.)п
  15. Кримський, А. Пальмове гилля: екзотич. поезії: [в двох частинах] / белетристичні писання А. Кримського ; Всеукра. акад. наук. — Вид. 3-тє. — У Київі : Вид. т-во «Слово», 1923. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021. 
  16. Агатангелу Кримському – 150. У чому секрет геніальності найвидатнішого сходознавця 20-го століття?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 19 січня 2021. 
  17. Поштові марки України.1992-2914. Каталог. (українською). Київ: УДППЗ «Укрпошта». 2015. с. 23. 
  18. Будинок-музей А. Кримського (м. Звенигородка, Черкаська обл.). 
  19. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 11 березня 2021. 
  20. Роман Кирей. Малиновий дзвін Звенігородщини. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 11 березня 2021. 
  21. Пам'ятна монета «Агатангел Кримський». Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 11 березня 2021. 
  22. Монета Агатангел Кримський. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 11 березня 2021. 
  23. Нацбанк вводить в обіг пам'ятну монету "Агатангел Кримський". Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 11 березня 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]