Константін Ісопеску-Грекул

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Константін Ісопеску-Грекул
Константін Ісопеску-Грекул.jpg
Народився 1871(1871)
м. Чернівці, Австро-Угорська імперія
Помер 29 березня 1938(1938-03-29)
м. Чернівці, Румунія
Місце проживання м. Чернівці
Громадянство Австро-Угорська імперія, Румунія
Діяльність суддя, дипломат, науковий працівник, поет, політик
Alma mater Чернівецький університет
Сфера інтересів юриспруденція, педагогіка
Заклад Чернівецький університет
Посада член Палати депутатів Румунії[d]
Вчене звання професор
Науковий ступінь «doctor honoris causa»
Відомий завдяки: як юрист, педагог, літератор, громадський і політичний діяч, ректор Чернівецького університету
Батько Dimitrie Isopescu[d]
Нагороди
Командор із зіркою ордена Пія IX
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Великим хрест «Румунської Корони», ордени «Фердінанда», «Румунської Корони», «Орла Румунії»

Константін Ісопеску-Грекул (рум. Constantin Isopesku-Grecul); 1871, м. Чернівці, Австро-Угорська імперія — 29 березня 1938, м. Чернівці, Румунія) — науковець (юрист), педагог, літератор, громадський і політичний діяч, ректор Чернівецького університету в 1930-1933 навчальному році

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині директора середньої школи м. Чернівців і депутата Віденського парламенту Дмітрія Ісопеску, маму звали — Аглая Грекул.

Закінчив з блискучими результатами чернівецький ліцей.

Вищу правничу освіту одержав на юридичному факультеті Чернівецького університету.

Після здобуття правничої освіти (спеціалізувався з кримінально-процесуального права) і проходження короткої адвокатської практики вступив до магістратури. Посів посаду радника трибуналу.

У 1897 році став доктором права у Чернівцях.

Поглиблював свої знання у Відні, Лейпцигу, Берліні та Гейдельберзі.

Повернувшись на батьківщину у 1906 році, склав професійний іспит на приват-доцента і став викладачем Чернівецького університету.

Він був першим румуном серед викладачів юридичного факультету. Через три роки отримав звання професора (1909). Протягом багатьох років на юридичному факультеті читав цивільне та кримінальне право, кримінальний процес.

У 1907 році Ісопеску-Грекула обрали депутатом сейму Буковини.

Він почав відігравати провідну роль у культурно-національному русі буковинських румунів. Очолив Румунський сеймовий клуб.

Також був президентом національного румунського консиліуму у Відні у 1916-1919 роках.

Після входження, по закінченню Першої світової війни, Буковини до складу Румунії і налагодження наприкінці 1919 року дипломатичних відносин Румунії з Австрією, румунський уряд іменував К. Ісопеску-Грекула королівським комісаром та призначив амбасадором (послом) у Відні.

У 1924 році Ісопеску знову повернувся на Буковину та продовжив займатися академічною діяльністю в Чернівецькому університеті.

У 1923-1924 навчальному році входив до складу університетської комісії з питань дисципліни студентів.

У 1928 році був обраний депутатом Чернівецької міської ради.

Обрання Константіна Ісопеску у 1930 році ректором Чернівецького університету строком на три роки дало можливість отримати йому у 1933 році звання «doctor honoris causa»[1] за значні заслуги та вагомий внесок у науку, навчальну та політичну діяльність.

У 1932-1933 рр. отримав сенаторський мандат.

У 1934 році обіймав посаду заступника декана юридичного факультету.

До кінця свого життя К.Ісопеску-Грекул займався викладацькою, політичною та громадсько-просвітницькою роботою (в тому числі, був директором чернівецького періодичного румуномовного видання «Unirea nationala» («Національна єдність»)).

Помер раптово 29 березня 1938 років, коли йому було лише 67 років.

Наукова і літературна діяльність[ред. | ред. код]

К.Ісопеску-Грекул як науковець займався проблемами уніфікації законодавства Румунії.

Його праці публікувались німецькою та румунською мовами у наукових журналах Відня, Чернівців та інших міст.

Окрім статей, К. Ісопеску опублікував монографію: «Теорія вартості індивідуального потенціалу та її включення до доктрини політичної економії. Економічно-правові студії»

У бібліотеці Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича збереглися лише дві його праці:

  • «Statul civilizat şi dreptul naţional» (Cernăuţi, 1923), («Цивілізована держава й національне право», Чернівці, 1923) та
  • «Panevropa şi unificarea dreptului», Craiova, 1930 («Панєвро-па та уніфікація законодавства», Крайова, 1930) [6].

Окрім науково-педагогічної, займався і літературною роботою. Як поет, писав під псевдонімом Константін Верді.

Нагороди[ред. | ред. код]

та румунські державні ордени:

  • Орден «Фердінанда»;
  • Орден «Румунської Корони»;
  • Орден «Орла Румунії»;
  • Великий хрест «Румунської Корони».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Відповідає теперішньому українському вченому званню «доктора наук».
  2. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 166.

Джерела[ред. | ред. код]