Кримінально-процесуальне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кримін́ально-процесу́альне пр́аво (кримін́альне процесу́альне пр́аво) — фундаментальна галузь права (вживається також у значеннях «галузь законодавства», «наукова дисципліна», «навчальна дисципліна»), що регулює суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням кримінального провадження.

Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності досудового  слідства, прокуратури та суду зі встановлення об'єктивної істини та вирішення інших завдань судочинства, розгляду та розв'язання кримінальних справ, здійснення правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини[1].

«Кримінально-процесуальне право є однією з основних галузей сучасного права, а кримінальний процес — важливою сферою державної діяльності, пов'язаною з забезпеченням правопорядку в державі та суспільстві» (д.ю.н., проф. Ю. П. Аленін)[2].

Джерела кримінально-процесуального права[ред.ред. код]

Конституція України[ред.ред. код]

Базовим джерелом кримінально-процесуального права виступає Конституція України. Конституційні основи цієї галузі права:

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
…Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Кримінальний процесуальний кодекс України[ред.ред. код]

Основним джерелом кримінально-процесуального права в період з 1960 р. по 2012 р. був Кримінально-процесуальний кодекс УРСР/України[3]. 20 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України[4], прийнятий 13 квітня 2012 року.

Інші джерела[ред.ред. код]

Серед інших джерел, що містять кримінально-процесуальні норми, називають:

  • правові звичаї в кримінальному судочинстві (Напр.:[8]);

Система кримінально-процесуального права[ред.ред. код]

Кримінально-процесуальне право як наука і навчальна дисципліна має свою структуру, до якої входять Загальна і Спеціальна частини з наступними розділами:

І. Загальна частина

1. Поняття, задачі, основні інститути кримінального процесу

2. Кримінально-процесуальне право України. Його джерела

3. Принципи кримінального процесу

4. Суб'єкти кримінального процесу

5. Докази і доказування

6. Заходи процесуального примусу

ІІ. Особлива частина
Досудова стадія

7. Порушення кримінальної справи

8. Дізнання і досудове слідство

Судова стадія

9. Підсудність

10. Попередній розгляд кримінальної справи

11. Судовий розгляд

12. Судове провадження з перегляду судових рішень

13. Виконання судових рішень

ІІІ. Особливі порядки кримінального провадження

14. Кримінальне провадження на підставі угод

15. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

16. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

17. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

18. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

19. Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю

20. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні

IV. Міжнародно-правові та порівняльні аспекти кримінального судочинства

21. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

22. Основи кримінально-процесуального законодавства зарубіжних країн.

Засади кримінально-процесуального права[ред.ред. код]

Засади кримінально-процесуального права — це закріплені в правових нормах вихідні положення, що відбивають панівні в державі політичні та правові ідеї і визначають сутність організації і діяльності компетентних державних органів щодо досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ.[12]

У КПК України 1960 року не було глави «Принципи кримінального судочинства», яка б чітко визначала поняття та закріпила статус кримінально-процесуальних принципів, їх кількість. У новому КПК України міститься глава 2 «Засади кримінального провадження», де в ст. 7 перераховуються усі принципи кримінального процесу:

  1. верховенство права;
  2. законність;
  3. рівність перед законом і судом;
  4. повага до людської гідності;
  5. забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
  6. недоторканність житла чи іншого володіння особи;
  7. таємниця спілкування;
  8. невтручання у приватне життя;
  9. недоторканність права власності;
  10. презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
  11. свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;
  12. заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;
  13. забезпечення права на захист;
  14. доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;
  15. змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
  16. безпосередність дослідження показань, речей і документів;
  17. забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;
  18. публічність;
  19. диспозитивність;
  20. гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
  21. розумність строків;
  22. мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Але не дивлячись на це, в ст. 7 передбачено, що засади кримінального провадження, передбачені главою 2, не є вичерпними.[12]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 440 с. ISBN 978-617-566-273-1. 
  2. Лукашкина Т.В., Пашковский Н.И. Уголовный процесс: Практикум. — Х. : Одиссей, 2005. — С. 3. — ISBN 966-633-393-7.
  3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс від 28.12.1960 № 1001-05
  4. Кримінальний процесуальний кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI
  5. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах: Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 20.04.1959
  6. Про безоплатну правову допомогу: Верховна Рада України; Закон від 02.06.2011 № 3460-VI
  7. Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Наказ, Інструкція, Правила, Форма типового документа. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) від 14.04.2004 № 400
  8. Правовим звичаєм у кримінальному судочинстві, зокрема вважається ритуальна фраза секретаря судового засідання: «Встати, суд іде!»
  9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011. Справа № 1-31/2011
  10. Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 червня 2010 року
  11. Європейський суд з прав людини: Справа «Алієв проти України». Заява № 41220/98. Рішення від 29 квітня 2003 року; Переклад на українську Харківської правозахисної групи
  12. а б Тема 3. Засади кримінального процесу

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Зразки процесуальних документів у кримінальному судочинстві / Упорядники С. С. Чернявський, С. В. Петков,  Л. Д. Удалова,  В. М. Стратонов. – К: «Центр учбової літератури», 2016. – 92 с
  • Кримінальний процес: підручник / За заг. ред.  В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П.  Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
  • Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.;  За ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної,  О. Г. Шило. – Х.: Право, 2013. – 824 с.
  • Кучинська О.П. Принципи кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників: монографія / О.П. Кучинська. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 288 с.
  • Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства / В. Т. Маляренко. – К., 1999.
  • Молдован В. В. Кримінальний процес України: Лекції. Процесуальні документи. – 2-ге вид., із змін. та доповн./ В. В. Молдован, А. В. Молдован, Р. С. Кацавець. – К.: Алерта, 2016. – 360 с.
  • Плевако Ф. Н. Избранные речи / Ф. Плевако; вступительная статья Г. М. Резника. – М.:  Издательство Юрайт, 2012 – 649 с.
  • Столітній А. В. Принцип змагальності за діючим КПК України в умовах електронного процесу / А. В. Столітній, І. Г. Каланча  // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Юридичні науки. – 2015. – Випуск 2.  – Т. 3. – С. 115-121.
  • Стратонова О. В. Деякі методологічні та практичні проблемні питання нового Кримінального процесуального кодексу України / О. В. Стратонова // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Юридичні науки. – 2013. – Випуск 4.  – Т. 2. – С. 160-162.
  • Тертишник В. М. Реалізація правових позицій та прецедентної практики Європейського суду з прав людини в розв’язанні проблем кримінально-процесуального права України / В. М. Тертышник // Правова позиція. –  2016. – № 1 (16). – С. 7-13.
  • Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 13-те доповн. і перероб. / В. М. Тертишник. – К.: Правова єдність, 2017. – 824 с.
  • Тертишник О. І. Концептуальні помилки та проблеми судово-правової реформи  / О. І. Тертишник //  Право і суспільство. – 2013. – № 1. – С. 140-144.
  • Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання.  – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 440 с.
  • Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. Академічне видання.  – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 420 с.
  • Уваров В. Г. Застосування практики Європейського Суду з прав людини та норм міжнародно-правових актів в удосконаленні кримінального судочинства України: монографія  / В. Г. Уваров; за заг. ред. доктора юрид. наук В. М. Тертишника. – Дніпропетровськ. – 2012. –  268 с.
  • Функція судового контролю у кримінальному процесі: монографія / Л.Д. Удалова, Д. О. Савицкий,  В. В. Рожнова, Т. Г. Ільєва. – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 176 с. 
  • Швидка А. С. Деякі питання оскарження порушення розумних строків за новим кримінально-процесуальним законодавством України / А. С. Швидка // Актуальні проблеми застосування нового кримінально-процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі: матеріали Всеукр. наук.-прак. конф. (Харків, 5 жовтня 2012 р.) / МВС України; Харк. нац. ун-т. внутр. справ; Кримінологічна асоціація України. – Х.: ХНУВС, 2012. – С. 588-591.