Крістоф Віллібальд Глюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хрістоф Віллібальд Глюк
нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck
Joseph Siffred Duplessis - Christoph Willibald Gluck - Google Art Project.jpg
Основна інформація
Дата народження 2 липня 1714(1714-07-02)
Місце народження Ерасбах, Баварія
Дата смерті 15 листопада 1787(1787-11-15)
Місце смерті Відень, Габсбурзька монархія[1]
Професія Композитор
Нагороди Орден Золотої шпори
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck нар. 2 липня 1714 — пом. 15 листопада 1787) — німецький композитор, представник музичного класицизму. Автор 107 опер, К. В. Глюк вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом — він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва. Разом з віденським балетмейстером і лібретистом Г. Анджоліні він створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Глюк був також видатним оперним диригентом. Діяльність Глюка сприяла підвищенню рівня оперного виконавства, тому що композитор ставив перед артистами складні й відповідальні завдання.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився в Ерасбасі (Баварія) у родині лісничого. У 1726 році пішов у єзуїтську колегію в чеському місті Коммотау, де він провчився 6 років і співав у хорі шкільної церкви. В ці роки Глюк оволодів грецькою й латинською мовами, ознайомився з античною літературою й поезією, що в класичну епоху було необхідно оперному композиторові, адже оперне мистецтво ґрунтувалося переважно на античній тематиці.

Але право на покликання Крістоф Віллібальд Глюк повинен був завойовувати, бо його батько не сприймав серйозно захоплення сина. Він прагнув, щоб Крістоф продовжував сімейні традиції і став лісничим.. У протистоянні з батьком юний Глюк показав, що володіє сильною волею, наполегливістю та цілеспрямованістю.

Досягнувши юнацького віку, Крістоф залишив домівку і вирушив до Праги, з метою отримати музичну освіту. Деякий час він заробляв на життя грою на музичних інструментах та співом. У 1731 р. Глюк був зарахований до старовинного Празького університету, на філософський факультет. Тогочасне навчання мало формально-схоластичний характер і не могло зацікавити художньо обдарованого студента. Його головною метою залишалась музика. У студентські роки Крістоф знаходив час для удосконалення виконавських навичок гри на скрипці та віолончелі,. а також співу. Нерідко він залюбки виступав на різних святах, де лунали запальні народні мелодії, що глибоко запали йому в душу. Відголоски цих пісень згодом звучатимуть у майбутніх творах композитора.

У Празі Глюк, під керівництвом відомого чеського композитора та органіста Богуслава Чорногорського, засвоїв основи гармонії та контрапункту. Для формування молодого музиканта було важливе те, що для нього були відкриті загальнокультурні багатства історичного центру чеської нації. Музична атмосфера Праги на той час перебувала під сильним італійським впливом. Глюк вперше почув тут твори Альбіноні, Вівальді, Лотті, Порта та ін., відвідав вистави італійської оперної трупи.

Наступними етапами становлення та розвитку музичного обдарування Глюка стали Відень та Мілан. У столиці Австрії, куди Глюк прибув у 1735 р., композитор-початківець ознайомився із сучасним оперним мистецтвом, а також мав практику музикування на службі у палаці князя Ф. Лобковица. При палаці була домашня капела, панувала висока культура камерної музики. Там Глюк зустрівся з композитором Антоніо Кальдара, творчість якого музиканта залишила яскравий слід у його свідомості та вплинула на його перші твори. Не менш важливим виявилося знайомство Глюка з творами знаменитого віденського придворного поета та музичного драматурга Пьєтро Метастазіо – автора класичних зразків оперних лібрето в жанрі серйозної опери – opera-seria. Перші опери композитор створив на його тексти.

У Відні Глюк перебував недовго. Італійський аристократ та меценат А. А. Мельці, почувши гру та спів Крістофа, запросив його до Мілана у свій камерний оркестр. Юнак із радістю прийняв цю пропозицію, бо давно мріяв про Італію – країну великих музичних традицій. Музична атмосфера Мілана відкривала перед ним широкі можливості для завершення професійної освіти.

У цьому місті Глюк зблизився з талановитим композитором, найвідомішим органістом та диригентом Дж. Б. Саммартіні. За чотири роки (1937–1941) під керівництвом італійського маестро Крістоф засвоїв нові прийоми інструментальної музики, оволодів усіма труднощами контрапункту. Музичну освіту було завершено, але оперним композитором Глюк став, головним чином, завдяки власному вродженому інстинкту й таланту драматурга, а також дару спостережливості, адже за чотири роки життя в Мілані він прослухав дуже багато опер, що підготувало ґрунт для створення творів цього жанру.

Першу оперу Крістофа Віллібальда Глюка «Артаксеркс» було поставлено 26 грудня 1741 р. у міланському придворному театрі Реджіо-Дукаль. Після її успішної прем’єри, композитор почав виконувати замовлення для багатьох італійських оперних сцен. У цей період творча продуктивність митця була вражаючою. Протягом 1741–1745 рр. він створює не менш восьми опер. Одна за одною з-під його пера вийшли: «Деметрій», «Демофонт», «Тигран», «Софонісба», «Гіпермнестра», «Федра», «Пор», «Іполіт». Усі ці твори свідчили про те, що молодий автор повністю оволодів жанром opera-seria, а також виявив самобутній характер пошуків у музиці, прагнучи передати глибокі переживання героїв.

Після перебування в Італії неспокійна творча натура Глюка спонукала його шукати нове поле діяльності поза межами цієї країни. Така нагода з’явилася, коли його запросили до Італійської опери у Лондоні.

Наприкінці 1745 р. він прибув до Англії, де вже у січні 1746 р. відбулася прем’єра його нової опери «Падіння гігантів». Вистава не мала особливого успіху, але її окремі арії надзвичайно сподобалися публіці і були видані одночасно з шістьма сонатами для двох скрипок та цифрованого басу. Це були перші видання творів композитора. Наступна опера Глюка «Артамене» також була холодно сприйнята англійською публікою. Розчарований композитор змушений був залишити Британію. Однак неприємні спогади про цю поїздку були компенсовані тим великим враженням, яке він отримав від зустрічі у Лондоні з Г. Генделем – одним із найвидатніших композиторів того часу. Драматично насичена, без поверхової віртуозності, музика Генделя глибоко запала в душу Глюка, спонукала його до серйозних роздумів, що увінчалися знаменитою оперною реформою.

Перебування у Лондоні не зміцнило славу оперного композитора, але значно сприяло розширенню його художнього світогляду, глибшому розумінню природи мистецтва. Глюк дійшов висновку, що на публіку магічно діє зрозумілість та простота у музиці. Відтоді він почав більше писати для голосу у природних тонах людських почуттів та пристрастей, уникаючи ускладнень та труднощів для виконання співаками.

Наприкінці 1746 р. Крістоф Глюк приєднався до мандрівної італійської оперної трупи П. Мінготті, яка виступала у різних країнах Європи, поширюючи вплив італійського оперного мистецтва. Подорожуючи, він поставив низку опер. Широку популярність та успіх йому принесли опери «Впізнана Семіраміда», «Суперечка богів», «Еціо». У віці 35-ти років він був автором чотирнадцяти опер. Із кожною новою виставою зростала популярність Глюка.

Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в сфері французької комічної опери для французького театру у Відні, куди він переїхав після перебування в ряді інших країн. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений Орденом Золотої шпори, він отримав його від папи Бенедикта XIV.

5 жовтня 1762 року у Відні була поставлена опера «Орфей» Глюка на текст Кальцабіджи. Ця опера вважається початком оперно-реформаторської діяльності композитора. Через п'ять років після «Орфея», 26 грудня 1767 року там же, у Відні, відбулася перша постановка опери Глюка «Алкеста». В «Алкесті» композитор ще більш послідовно, ніж в «Орфеї» втілив свої музично-драматичні принципи. Живучи й працюючи в 60-і роки у Відні, Глюк відбив у своїй творчості особливості складного в цей період віденського класичного стилю.

Авторитет та європейська популярність зробили Крістофа Віллібальда Глюка справжньою зіркою австрійської столиці. Незважаючи на те, що у березні 1764 р. композитор пішов у відставку з посади капельмейстера імператорських театрів, він мав велике пошанування у Відні та продовжував отримувати замовлення віденського двору (хоча формально не був на придворній службі до 1774 р., коли йому було присвоєно звання «камер-музиканта»).

У квітні 1774 року в Парижі відбулася перша постановка нової опери Глюка «Іфігенія в Авліді», французьке лібрето якої написано Дю Рулле по трагедії Расіна тієї ж назви. Ця постановка викликала бурхливу реакцію в музичному світі.

Остання з найвидатніших опер Глюка вперше побачила світ 18 травня 1779 р. Це була «Іфігенія в Тавриді» на текст лібрето Н. Ф. Гійяра та Ф. дю Рулле (за трагедією Евріпіда). У цьому творі було підсумовано все, що композитор накопичував довгі роки, відточуючи своє музично-драматичне мистецтво. Йому вдалося створити досконалу музичну трагедію в дусі своїх новаторських принципів. У своїй цільності та завершеності вона стала унікальним явищем. Успіх опери був грандіозним і вінчав реформу оперної вистави. Глюк остаточно побудував фундамент для нової оперної драматургії.

Постановка «Іфігенії в Тавриді» потребувала від 65-річного композитора великих затрат душевних та фізичних сил. До того ж його морально виснажила боротьба за втілення музичної реформи. Та Глюк творчо не заспокоївся і почав працювати над постановкою наступної опери – «Ехо и Нарцис» на текст лібрето Л. Т. Чуді. Під час однієї з репетицій у Глюка стався інсульт. Він мужньо подолав недуг і довів справу до кінця: прем’єра відбулася у вересні 1779 р., а в жовтні Глюк разом з дружиною залишив Париж. Оточений славою, він доживав останні роки у Відні.

Останній його твір «De profundis» – єдиний духовний твір для хору та оркестру – з’явився у 1780-ті рр., але вперше його було виконано в день похорону автора. Глюка не стало 15 листопада 1787 р. Поховали композитора спочатку на церковному цвинтарі передмістя Матцлайндорф, а пізніше його прах було перенесено на Віденське міське кладовище.

Оперна реформа[ред.ред. код]

Творчість[ред.ред. код]

Глюк є автором 107 опер, серед яких найвідоміші — «Орфей та Еврідіка», «Альцеста», «Іфігенія в Тавриді». Ці твори характеризуються глибоким ідейним змістом, прагненням до вираження сильних почуттів, людяністю, сполученням піднесеної простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора з'явилося підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задуму. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, Глюк поєднував окремі епізоди опери у більш ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, значно драматизував і підвищив роль хору й оркестру. По-новому трактував композитор й увертюру, розглядаючи її як «вступний огляд змісту» (особливо показова в цьому змісті увертюра до «Іфігенії в Авліді»).

У висліді корінних перетворень опери-серіа Глюк створив класичний тип музичної драми. Глюк передбачив ряд важливих рис наступного часу — інтонації епохи Великої французької революції і деякі елементи музичного романтизму. Він вплинув на творчість Л. Керубіні, Г. Спонтіні, Л. Бетховена, а потім Г. Берліоза, Ф. Ліста й особливо Р. Вагнера.

Література[ред.ред. код]

  • Gaspare Scuderi Orfeo; guida attraverso il dramma e la musica, 1924.
  • Кириллина Л. Реформаторские оперы Глюка. — М.: Классика-XXI, 2006. 384 с. ISBN 5-89817-152-5
  • Рыцарев С. А. Кристоф Виллибальд Глюк : монография / С. А. Рыцарев. – М. : Музыка, 1987. – 182 с. : нот. ил.
  • Роллан Р. Глюк / Р. Роллан // Музыкально-историческое наследие : в 8 вып. / Р. Роллан. – М., 1988. – Вып. 3 : Музыканты прошлых дней. Музыкальное путешествие в страну прошлого. – С. 173–206.
  • Соллертинский И. И. Кристоф-Виллибальд Глюк / И. Соллертинский // Музыкально-исторические этюды / И. Соллертинский ; вступ. ст. Д. Д. Шостаковича. – М., 1956. – С.11–47.
  • Белецкий И. Кристоф Виллибальд Глюк, 1714–1787 : кн. для юношества / И. Белецкий. – Ленинград : Музыка, Ленингр. отд-ние, 1971. – 103 с. : ил.
  • Конен В. Глюк и музыка будущего / В. Конен // Этюды о зарубежной музыке / В. Конен. – М., 1975. – С. 138–153. Ливанова Т. Н. Западноевропейская музыка ХVІІ– ХVІІІ веков в ряду искусств : исследование / Т. Н. Ливанова. – М. : Музыка, 1977. – 527 с. : ил. – Про оперну реформу К. В. Глюка див. : с. 109–123.
  • Серов А. Н. Статьи о музыке : в 7 вып. / А. Н. Серов. – М. : Музыка, 1984. – Вып.1 :(1847–1853). – 413 с. – (Русская классическая музыкальная критика). – Про К. В. Глюка див. : с.108–109, 112–117, 369–371.
  • Кристоф Виллибальд Глюк // Оперные либретто : крат. излож. содерж. опер. Т. 2 : зарубежная опера / ред.-сост. : М. Д. Сабинина, Г. М. Цыпин. – 3-е изд., испр. – М., 1979. – С.191–197.
  • Лепилина С. Г. «Дон Жуан» К. В. Глюка как образец пластической драмы / С. Г. Лепилина // Педагогіка, мистецтво та культура : зб. наук. пр. – К., 1998. – С. 1–5.
  • Глюк Кристоф Виллибальд (2. VІІ.1714 – 15. ХІ. 1787) // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш. – М., 1973. – Т. 1. – С. 1018–1023.
  • Глюк Крістоф Віллібальд (2. VІІ.1714 – 15. ХІ. 1787) // Українська Радянська Енциклопедія : [у 12 т.] / редкол : М. П. Бажан (голов. ред.) та [ін.]. – 2-ге вид. – К., 1979. – Т. 3. – С. 68.
  • Кавалер Глюк: до 300-річчя від дня народження К. В. Глюка (1714–1787) // Дати і події, 2014, друге півріччя : календар знамен. дат № 2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2014. – С. 14–17.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

d:Track:Q649d:Track:Q17378135