Кукліло північний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кукліло північний
Північний кукліло (Національний парк Півострів Брюс, Канада)
Північний кукліло (Національний парк Півострів Брюс, Канада)

Крик північного кукліло
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Зозулеподібні (Cuculiformes)
Родина: Зозулеві (Cuculidae)
Рід: Кукліло (Coccyzus)
Вид: Кукліло північний
Coccyzus americanus
(Linnaeus, 1758)
Ареал поширення виду
Ареал поширення виду
Синоніми
Cuculus americanus Linnaeus, 1758
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Coccyzus americanus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Coccyzus americanus
ITIS logo.svg ITIS: 177831
IUCN logo.svg МСОП: 22684331
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 33603
Fossilworks: 289514

Куклі́ло північний[2] (Coccyzus americanus) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae)[3]. Мешкає в Америці[4].

Таксономія і систематика[ред. | ред. код]

Північний кукліло
Північний кукліло (попереду) і чорнодзьобий кукліло (позаду)
Північний кукліло
Північний кукліло (округ Сенека, штат Нью-Йорк, США)
Яйце північного кукліло

Північний кукліло був описаний шведським натуралістом Карлом Ліннеєм у 1758 році, в десятому виданні його праці «Systema Naturae» під назвою Cuculus americanus. У 1816 році його було переведено до роду Кукліло (Coccyzus), встановленого французьким орнітологом Луї Жаном П'єром В'єйо. Північний кукліло є типовим видом цього роду. У 1887 році американський орнітолог Роберт Ріджвей виділив популяції, що мешкають на заході США у окремий підвид C. a. occidentalis. У 1990 році Бенкс прийшов до висновку, що вид Coccyzus americanus є монотиповий, опираючись на порівняльно-морфологічні дослідження[5], тоді як Прюєтт та інші дослідники у 2001 році на основі порівняльного генетичного дослідження прийшли до висновку, що вид слід розділити на 2 підвиди[6]. Міжнародна спілка орнітологів класифікує цей вид як монотиповий.

Опис[ред. | ред. код]

Довжина птаха становить 26-32 см, враховуючи хвіст довжиною 15 см і дзьоб довжиною 2,5 см, розмах крил 38–43 см. Самці під час сезону розмноження важать 58 г, самиці 65 г, перед міграцією вони досягають ваги 110 г, після тривалого перельоту вага може становити 31 г. Самиці є дещо більшими за самців, однак мають однакове забарвлення.

Верхня частина голови і верхня частина тіла рівномірно коричневі, першорядні і другорядні махові пера біля основи рудувато-коричневі, стернові пера мають на кінці помітні білі плями. Нижня частина тіла переважно біла, махові пера знизу коричневі або рудувато-коричневі, стернові пера знизу чорні, на кінці білі. Очі темно-карі, у молодих птахів сірі. Навколо очей сірі кільця, під час сезону розмноження вони стають жовтими. Дзьоб міцний, дещо вигнутий, зверху чорний з жовтувато-оранжевим краєм, знизу жовтий або жовтувато-оражевий, на кінці чорний.

Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення дорослих птахів, однак хвіст у них знизу сірий, на кінці світлий. Характерне жовте забарвлення дзьоба вони набувають лише на другому місяці життя.

Чорнодзьобі кукліло є схожими на північних кукліло, однак рудувато-коричневі плями в оперенні у них відсутні, як і білі плями на кінчиках стернових пер. У білочеревого кукліло стернові пера також є рівномірно коричневими. У мангрового кукліло на обличчі є чорна "маска", а нижня частина тіла має світло-охристе забарвлення.

Голос[ред. | ред. код]

Типовий крик північного кукліло — це швидке стакато з 8-12 однотонних глухих звуків "кук-кук-кук", швидкість і гучність якого поступово змешується. Його найчастіше можна почути вранці, інтервал до наступного крику становить більше 10 хвилин. Також можно почути серію з приблизно 20 різких, більш дзвінких криків "коу-коу-коу". Північні куклало таким чином комунікують між собою, зокрема так самиці, що сидять на гнізді, кличуть самця. Під час сезону розмноження крик північного кукліло можна почути і вдень, і вночі. Вони кричать навіть у жарку погоду, а перед дощем їх голоси стають більш гучними. За цю здатність північних кукліло передчувати грозу жителі південних штатів дали їм народні назви англ. rain crow — дощова ворона і storm crow — грозова ворона.

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Північні кукліло гніздяться на південному заході Канади (в районі Великих озер), на сході і в центрі Сполучених Штатів Америки, локально в Мексиці (в горах Західної Сьєрра-Мадре, на схід від Східної Сьєрра-Мадре, на півночі півострова Юкатан, зокрема на острові Косумель та на півдні Каліфорнійського півострова), а також на Великих Антильських островах. На заході США північні кукліло гніздяться дуже локально.

Північні кукліло зимують на більшій території Південної Америки на схід від Анд, на південь до центральної Аргентини. Іноді вони також зимують в Панамі. Міграція на південь починається наприкінці вересня — на початку жовтня, однак у виняткових випадках може початися вже наприкінці серпня і продовжуватися до грудня. До місць гніздування на сході США вони починають повертатися наприкінці квітня — на початку травня. До Флориди вони прилітають на 2-3 тижні раніше. На заході ареалу північні кукліло повертаються до місць гніздування з середини травня до середини червня.

На міграції птахи регулярно трапляються на півдні США, в Центральній Америці, на Бермудських і Карибських островах. Бродячі птахи іноді спостерігалися у Західній Європі. До 2007 року північних кукліло 59 разів спостерігали у Великій Британії і 9 разів у Ірландії.

Північні кукліло живуть переважно у широколистяних і мішаних лісах, в рідколіссях, поблизу річок і озер. Зимують на узліссях тропічних лісів, в галерейних і мангрових лісах, в саванах. Зустрічаються на висоті до 2800 м над рівнем моря.

Поведінка[ред. | ред. код]

Північні кукліло живляться комахами, зокрема коконопрядами і цикадами, яких шукають в кронах дерев та в густих чагарникових заростях або ловлять в польоті. Велику частину їх раціону складає гусінь, зокрема види, покриті отруйними волосинками і через це неїстивні для більшості інших птахів. Перед тим як проковтнути таку здобич, птах спочатку тре її об кору дерева, щоб позбавитись щетинок. Північні кукліло знищують таких шкідників лісу, як непарних шовкопрядів і американських білих метеликів[7]. Іноді ці птахи ловлять невеликих жаб або ящірок або розорюють гнізда дрібних птахів.

Північні кукліло гніздяться з кінця травня до початку серпня. Їхнє гніздо являє собою платформу з гілочок діаметром 10-35 см, яку іноді встелюють сухим і зеленим листям, хвоєю, мохом, сухими пелюстками квітів або смужками кори. Воно розміщується на горизонтальній гілці дерева або в розвилці між гілками, на висоті від 1 до 6 м над землею, іноді на висоті до 27 м над землею. Гніздо будується парою птахів. Перед початком розмноження самці залицяються до самиці, даруючи їм гусінь або гілочку.

В кладці від 2 до 5 яєць (на заході ареалу в середньому 2,5, на сході ареалу в середньому 3,75). Самиці починають відкладати яйця через 24 години після початку побудови гнізда, відкладаючи по 1 яйцю на день. Інкубаційний період триває 9-11 днів.

Пташенята вилупляються вагою 8-9 г. Самиці годують їх перші 4-7 днів, після чого за ними починає доглядати самець. Пташенята ростуть дуже швидко і на 4 день життя важать 38 г. Вони покриваються пір'ям на 8-9 день життя, однак самець продовжує піклуватися про них ще приблизно 2 тижні.

За сезон може вилупитися два, іноді навіть три виводки. Дослідники спостерігали, як гніздовій парі може допомагати помічник — самець, який віддає до 40% своєї здобичі пташенятам, що дозволяє гніздовій парі успішно загніздитися вдруге. Іноді самиці кидають свого самця і утворюють нову пару з самцем, який раніше був помічником. Цей самець-помічник може як продовжити годувати пташенят з попереднього виводка, так і вбити одного з не своїх пташенят.

Північні кукліло іноді не насиджують самостійно яйця, а підкладають їх в гніздо інших птахів, як це робить багато інших видів зозуль. Найчастіше об'єктом їхнього гніздового паразитизму стають інші північні кукліло або чорнодзьобі кукліло. Іноді вони відкладають яйця в гнізда іншим видам птахів, зокрема північним зенаїдам, лускунам, мандрівним і лісовим дроздам, американським омелюхам, червоним кардиналам, східним тауї і червоноплечим еполетникам.

Збереження[ред. | ред. код]

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція північних кукліло становить пприблизно 9,7 мільйонів птахів. З 1970 по 2017 популяція цього виду скорочувалася в середньому на 1,6% кожен рік. Особливо сильно скоротилася популяція цього виду на заході США. Служба рибних ресурсів та дикої природи США класифікує західні популяції цього виду як такі, що перебувають під загрозхою зникнення і підлягають охороні[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Coccyzus americanus. 
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 23 червня 2022. 
  4. Payne, R.B. (2005). The Cuckoos. Oxford University Press. ISBN 0-19-850213-3. 
  5. Banks, Richard C. (1990) Geographic variation in the Yellow-billed Cuckoo: comments and corrections, The Condor, vol.92, nr.2, sid:538, ISSN 0010-5422
  6. Pruett, Christin L., Daniel D. Gibson, & Kevin Winker (2002) Molecular "Cuckoo Clock" Suggests Listing of Western Yellow-billed Cuckoos May Be Warranted, The Wilson Bulletin, vol.113, nr.2, sid:228-231, ISSN 0043-5643
  7. Barber, NA; Marquis, RJ; Tori, WP (2008). Invasive prey impacts the abundance and distribution of native predators. Ecology 89 (10): 2678–2683. PMID 18959305. doi:10.1890/08-0395.1. 
  8. Proposed Rules : Endangered and Threatened Wildlife and Plants; Findings on a Petition To Delist the Distinct Population Segment of the Western Yellow-Billed Cuckoo (PDF). Federal Register. 85, No. 180. 16 вересня 2020. Процитовано 15 березня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jonathan Alderfer (Hrsg.): Complete Birds of North America. National Geographic, Washington D.C. 2006, ISBN 0-7922-4175-4.
  • Johannes Erhitzøe, Clive F. Mann, Frederik P. Brammer, Richard A. Fuller: Cuckoos of the World. Christopher Helm, London 2012, ISBN 978-0-7136-6034-0.