Ларине (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Ларине
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Будьоннівський район Донецька
Рада Ларинська селищна рада
Код КОАТУУ: 1410167600
Основні дані
Засноване 1872
Статус із 1938 року
Площа 4,990 км²
Населення 2769 (01.01.2017)[1]
Густота 554,9 осіб/км²
Поштовий індекс 83491
Телефонний код +380 62
Географічні координати 47°52′58″ пн. ш. 37°55′46″ сх. д. / 47.88278° пн. ш. 37.92944° сх. д. / 47.88278; 37.92944Координати: 47°52′58″ пн. ш. 37°55′46″ сх. д. / 47.88278° пн. ш. 37.92944° сх. д. / 47.88278; 37.92944
Висота над рівнем моря 115 м
Водойма Кальміус
Відстань
Найближча залізнична станція: Ларине
До райцентру:
 - залізницею: 47 км
 - автошляхами: 22,3 км
До обл. центру:
 - фізична: 14,9 км
 - залізницею: 47 км
 - автошляхами: 22,3 км
Селищна влада
Адреса 83491, Донецька обл., Донецька міськрада, смт Ларине, вул. Горького, 58, 341-61-17
Голова селищної ради Хочкіна Ольга В'ячеславівна
Карта
Ларине. Карта розташування: Україна
Ларине
Ларине
Ларине. Карта розташування: Донецька область
Ларине
Ларине

Ла́рине — селище міського типу Донецької області, підпорядковане Ларинській селищній раді, розташоване на березі Кальміусу за 15 км на південний схід від центру від Донецька. Площа 4,990 км², населення — 2775 осіб.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Адміністративно Ларинська селищна рада із селищем міського типу Ларине та селом Павлоградське входить до складу Будьоннівського району Донецька.

На території селища розташована станція Ларине, зв'язана залізничними гілками з Донецьком, Іловайськом та станцією Доля.

До складу Ларинської селищної ради входять смт Ларине, селище Широке, центральна садиба ТОВ «Тепличний» і село Павлоградське.

На території селищної ради функціонує загальноосвітня школа, 2 дитячих садка, 11 торгових точок, 1 медпункт і 2 фельдшерських пункти.

Історія[ред. | ред. код]

До 18 століття територія, на якій розташоване селище, належало Війську Запорізькому Низовому, після знищення якого російським царатом ці землі було передано Донському козацькому війську.

Селище Ларине виникло 1872 року. У селищі проживав поміщик Ларин. Його маєток був розташований на лівому березі річки Кальміус. Ларину належало 300 десятин (близько 350 га) землі. Він займався сільським господарством, на його землях працювали селяни сусідніх сіл Попкове (тепер Обільне) й Мандрикине (тепер Авдотьїне). У господарстві поміщика був млин.[2]

Землі на іншому, правому, березі Кальміусу належали поміщику Манжосу. У його володіннях залягав вапняк, видобутком якого займався якийсь промисловець. У 1903 році Манжос побудував вапняково-випалювальні печі, на місці яких підприємство з випалювання вапняку проіснувало до 1980-х років.[2]

До 1917 року у Лариному було лише 6 подвір'їв. Після більшовицького перевороту 1917 року землі у Ларина конфіскували. За однією з версій до 1923 року Ларин проживав у флігелі у селищі і потім кудись виїхав, за іншою версією, начебто, був розстріляний людьми Н. Махно. Куди подівся поміщик Манжос не відомо.[2]

Першу школу відкрито у 1917 році.[2]

У 1930-х роках тут було утворено кілька радгоспів, що були об'єднані в один радгосп «Тепличний» у 1959 році.[2]

Статус селища міського типу населений пункт одержав у 1938 році.

У роки Другої світової війни 210 жителів селища були на фронті, 53 з них загинули на фронтах, 151 — нагороджений бойовими орденами й медалями.[3]

У 1970-х роках у Лариному розміщувалася контора радгоспу «Тепличний», за яким було закріплено 3720 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3280 га орної. Тут вирощували овочі, фрукти, картоплю, корми для тваринництва. У селищі був цегляний цех радгоспу, вапняна дільниця Макіївського металургійного комбінату, де відбувався випал вапняку. Тут були дитячі ясла, школа, в якій навчалися 563 учні, 3 клуби, 2 бібліотеки з фондом 26910 книжок, 3 медпункти й залізнична амбулаторія, в яких працювало 7 медпрацівників.[3]

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення селища становило 2967 осіб, із них 13,28 % зазначили рідною мову українську, 84,26 % — російську, 1,72 % — вірменську, 0,10 % — білоруську та 0,03 % — грецьку мову[4].

Економіка[ред. | ред. код]

У 2013 році в селищі були розташовані 2 сільськогосподарських підприємства — ВАТ "Агрофірма «Тепличний» та ВАТ «Тепличний». ВАТ "Агрофірма «Тепличний» мало 582 га орної землі, 1 га теплиць, спціалізувалося на вирощуванні овочей. У 2012 році висаджено яблуневий сад. Тут постійно працюювало 60 працівників, наймалися також працівники на сезонні роботи. ВАТ «Тепличний» має 2180 га орної землі, 600 голів великої рогатої худоби, мало 235 постійних працівників. Підприємство вирощувало пшеницю, ячмінь, овес, соняшник тощо, давало 25 % надходжень до селищного бюджету.[3]

Колишній цегельний завод і вапняна дільниця Макіївського металургійного комбінату закриті, їхні споруди занехаєні й частково зруйновані.[3]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селищі біля залізничного вокзалу встановлено пам'ятник на місці братської могили радянських воїнів Південного фронту, що є пам'яткою історії місцевого значення.

Між селищами Ларине та Павлоградське розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Ларинський степ».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б в г д А. Бирюков (03.05.2013). У карты города. Ларино. http://vecherka.donetsk.ua. ЗАО «Газета Вечерний Донецк». Процитовано 21 вересня 2019. 
  3. а б в г Ларино. // История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Донецкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1976. — 811с. (рос.)
  4. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Посилання[ред. | ред. код]