Горбачево-Михайлівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Горбачево-Михайлівка
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Донецьк, Пролетарський район
Рада Моспинська міська рада
Код КОАТУУ: 1410166300
Основні дані
Засноване початок 19 століття
Статус з 1959 року
Площа  км²
Населення 918 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 83499
Телефонний код +380 62
Географічні координати 47°51′02″ пн. ш. 38°00′42″ сх. д. / 47.85056° пн. ш. 38.01167° сх. д. / 47.85056; 38.01167Координати: 47°51′02″ пн. ш. 38°00′42″ сх. д. / 47.85056° пн. ш. 38.01167° сх. д. / 47.85056; 38.01167
Висота над рівнем моря 100 м
Водойма р. Кальміус, Грузька
Відстань
Найближча залізнична станція: Менчугове
До станції: 2 км
До райцентру:
 - залізницею: км
 - автошляхами: 6,8 км
До обл. центру:
 - фізична: 21,9 км
 - залізницею: 54 км
 - автошляхами: 31,6 км
Селищна влада
Адреса 83492, Донецька обл, Донецька міськрада, м. Моспине, вул. Кооперативна, 22, 221-71-12
Голова селищної ради Меренков Михайло Миколайович
Карта
Горбачево-Михайлівка. Карта розташування: Україна
Горбачево-Михайлівка
Горбачево-Михайлівка
Горбачево-Михайлівка. Карта розташування: Донецька область
Горбачево-Михайлівка
Горбачево-Михайлівка

Commons-logo.svg Горбачево-Михайлівка у Вікісховищі

Горбаче́во-Миха́йлівка — смт Донецької області, підпорядковане Моспинській міськраді, розташоване на місці злиття річок Кальміус та Грузької за 22 км від Донецька та за 2 км від станції Менчугове.[2]

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 50 людей[3].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення селища становило 829 осіб, із них 47,41 % зазначили рідною мову українську, 52,47 % — російську[4].

Населення Горбачево-Михайлівки в різні роки
Рік 1873[5] 1989[6] 2001 2011
Населення, осіб 432 1176 828 935

Географія[ред. | ред. код]

Село Горбачево-Михайлівка розташоване на лівому березі річки Кальміусу, біля впадіння в нього лівої притоки — річки Грузької. Поряд з селом в річку Грузьку впадає річка балки Кислича.

Адміністративна приналежність[ред. | ред. код]

27 вересня 1958 року було ліквідовано Горбачево-Михайлівську сільську Раду Харцизького району і передано її населені пункти — села Горбачево-Михайлівка, Гришки, Долінтерове, Кам'янка, Нижні Бірюки, Октябрське, Темрюк у підпорядкування Моспинській міській раді, яка в цей час перйшла з Харцизького району до Сталінської (тепер — Донецької) міської Ради.[7] 9 липня 1959 року село Горбачево-Михайлівка було віднесено до категорії робітничих селищ, тобто селищ міського типу.[7][8]

Історія[ред. | ред. код]

До 1746 року землі, на яких розташоване село Горбачево-Михайлівка, належали Війську Запорізькому Низовому, однак царською владою ці території були відібрані у Війська Запорізького й передані Війську донському. Кордон між військами було прокладено по річці Кальміусу. Керівництво Області Війська донського згодом почало роздавати ці землі у власність своїй старшині.

В середині 18 століття царська влада надала 2183 десятини землі на лівому березі річки Кальміусу біля впадіння в нього річки Грузької, лівої притоки, тобто на самомому кордоні Області Війська донського, представнику донських козаків Михайлу Горбачеву. Наприкінці 18 століття на цих землях його син Василь Горбачев побудував маєток, навколо якого виникло село. На карті земель Війська донського 1797 року на місці сучасної Горбачево-Михайлівки вже показано село Горбачев, при цьому неподалік від нього показано ще одне з тією самою назвою.[9] Друге, сусіднє, село Горбачев належало вдові іншого Горбачева, колезького асесора. Точна дата заснування села Горбачево-Михайлівки невідома. І. Сулін у дослідженні про заселення населених пунктів Області Війська донського, виданому у 1905 році, пише, що селище Горбачев (Михайлівський) «значилося на карті, складеній 1806 року, але точних відомостей про час заселення його немає».[10]

На правому березі річки Грузької вздовж балки Кисличої були землі Рутченко Евдокії, жінки Горбачева. Пізніше ці землі були продані Грекову, що й раніше був їхнім сусідом. Греков побудував будинок й посадив садок біля впадіння балки Кисличої у річку Грузьку. Це місце, поросле деревами, й зараз називається «Греків сад».

В. Горбачев побудував великий поміщицький будинок біля Кальміусу. На подвір'ї були комори, стайня, погреби, льодовня. В селі було розвинене вівчарство. Овець продавали у Таганрог й Харків.

За переписом 1873 року, у селищі Горбачев-Михайлов було 59 подвір'їв, населення складало 432 особи, з яких 218 чоловіків, 214 жінок, в господарствах було 8 плугів, 17 коней, 28 пар волів, 62 голови іншої рогатої худоби, 300 простих овець.[5]

За переписом населення 1897 року у селещі Горбачев було 43 подвір'я.

У 1895 році біля села була побудована залізниця до Іловайська і Макіївки. Вона була прокладена по землях Грекових.

Після встановлення радянської влади, де-які нащадки поміщиків Горбачевих залишилися в селі, іхній сусід Греков емігрував у Канаду. [джерело?]

Під час Другої світової війни село з осені 1941 року до вересня 1943 року перебувало під німецькою окупації.

У 1954 році за 2 км від Горбачево-Михайлівки почалося будівництво Старобешівської ДРЕС. Тоді було побудовано залізничну гілку від станції Менчугове до селища Новий Світ. Через колишній маєток Горбачевих було зроблено насип, що проліг майже впритул до колишніх будинків Василя та Гаврили Горбачевих.

Наприкінці 1980-х — початку 1990-х років неподалік від Горбачево-Михайлівки вздовж балки Кисличої почали роздавати ділянки полів під дачі. У першій половині 1990-х років біля села для дачників було відкрито зупинний пункт 39 км, де зупиняється дизельний поїзд Ясинувата — Іловайськ.

Пам'ятки історії[ред. | ред. код]

Пам'ятник радянським воїнам, що загинули у боях за Моспине й околиці.

У 1920 році в селищі на кладовищі було встановлено пам'ятник на місці поховання солдат Червоної армії, яких було поховано тут у 1919 році. Місце пам'ятника — вулиця Колгоспна, 27, кладовище. У 1957 році на місці братської могили радянських воїнів, що загинули у боях за Моспине й околиці під час Другої світової війни у 1943 році, також було встановлено пам'ятник. Місце пам'ятника — вулиця Клубна, № 5.[11] Пам'ятник було споруджено навпроти клубу, що знаходився у будинку поміщика Горбачева. Як за радянщини, так й у пострадянський час обидва пам'ятники перебували під охороною держави.

Уродженці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. СССР. Административно-территориальное деление союзных республик. — М., 1962. — С. 279. (рос.)
  3. Мартиролог. Донецька область, ст. 440—441
  4. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  5. а б Списокъ населенныхъ мѣстъ Области Войска донскаго по переписи 1873 года. — Новочеркаскъ, Областная В. Д. Типографія. — Новочеркаскъ. — 1875. — С. 254. (рос. дореф.)
  6. Всесоюзная перепись населения 1989 г.. Демоскоп Weekly. Процитовано серпень 2018.  (рос.)
  7. а б История административно-территориального деления Донецкой области: 1919—2000 гг. : сборник документов и материалов. — Д.: Донеччина, 2001—272 с. — С. 146, 152. (рос.)
  8. Ведомости Верховного совета Союза Советских Социалистических Республик. — 1959. — С. 482. (рос.)
  9. Генеральная карта Землямъ Войска Донскаго, съ назначением вновь положенныхъ границъ с смежынми Губерніями. Соченена 1797 года. Сочинял и рисовал Н. Теврюнников. (рос. дореф.)
  10. Ив. Сулинъ. Материалы к истории заселения Миусского округа. // Сборникъ Областного войска Донского Статистического Комитета. Выпускъ 5-й. — Новочеркасскъ, Частная Донская Типографія. — 1905. — С. 81 — 133. (рос. дореф.)
  11. Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог- справочник. — К.: Наук. думка, 1987—736 с. — С. 135. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]