Лето Атрід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лето Атрід
Файл:Leto I Atreides art.jpg
Зображення Лето від Аарона Міллера
Перша поява Дюна (1965)
Остання поява Дюна (1965)
Автор Френк Герберт
Виконавець
Інформація
Стать чоловік
Титул Герцог Дому Атрідів
Діти
Родичі

Лето Атрід (англ. Leto Atreides, [ˈlt əˈtrdz][1]) також відомий як Лето I Атрід (англ. Leto I Atreides) — вигаданий персонаж всесвіту «Дюни», створений Френком Гербертом. Він є герцогом дому Атрідів і батьком Пола Атріда. Представлений у романі Френка Герберта «Дюна» 1965 року, а пізніше головний персонаж приквел-трилогії Прелюдія до Дюни (1999—2001) Браяна Герберта і Кевіна Джеймс Андерсона. За словами Браяна Герберта, сина і біографа Френка Герберта, дім Атрідів був заснований на героїчному, але нещасливому грецькому міфологічному домі Атрея[2].

Лето зображений Юргеном Прохновим у фільмі Девіда Лінча «Дюна» 1984 року. Вільям Герт зіграв цього персонажа у мінісеріалі «Дюна» 2000 року. Лето буде зображений Оскаром Айзеком у фільмі Дені Вільнева «Дюна» 2020 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Син герцога Поулуса Атріда[en] та леді Гелени[en]. Після загибелі батька успадкував планету Каладан і герцогський титул. Від зв'язку з Кайлеєю Верніус, дочкою графа Домініка Верніуса, у нього народився син Віктор, загиблий в результаті спроби замаху Кайлеї на Лето. Пізніше Лето перебував у багаторічних стосунках зі своєю наложницею леді Джесікою з ордена Бене Ґессеріт, з яких народився Пол і Алія. За наказом Падишах-імператора Шаддама IV прийняв в ленне володіння пустельну планету Арракіс, де загинув в результаті зради. Його останки спочивають в «Усипальниці голови Лето» на Арракісі.

Хронологія правління[ред. | ред. код]

Попередник:
Мінотавр Атрід
Герцог Дому Атрідів
Наступник:
Пол Атрід (син Лето)

Адаптації[ред. | ред. код]

  1. Лето зображений Юргеном Прохновим у фільмі Девіда Лінча «Дюна» 1984 року[3].
  2. Вільям Герт зіграв цього персонажа у мінісеріалі «Дюна» 2000 року[4]. Герт був першим актором, який був приєднався до касту адаптації 2000 року. Як шанувальник цього роману, він сказав газеті «Нью-Йорк Таймс»: «Я був наркоманом наукової фантастики … [Режисер Джон Гаррісон] зафіксував пророчі роздуми Герберта про нашу власну епоху, коли національні держави конкурують з новою глобальною економікою та її корпоративними елементами.»[4]
    • Еммет Ашер-Перрін з «Tor.com» пише, що Герт «приносить якийсь стриманий спокій, який личить персонажу.»[5]
  3. Зображений Оскаром Айзеком у фільмі Дені Вільнева «Дюна» 2021 року[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dune: Creating the Audiobooks (Official promotional video, includes images of Frank Herbert's pronunciation notes for some terms). Macmillan Audio. 23 грудня 2008. Подія сталася на 4:04. Процитовано 23 січня 2010. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 15 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Herbert, Frank (1965). Afterword by Brian Herbert. Dune (вид. Kindle). Penguin Group. с. 875—876.
  3. Maslin, Janet (14 грудня 1984). Movie Review: Dune (1984). The New York Times. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 15 березня 2010.
  4. а б Stasio, Marilyn (3 грудня 2000). Cover Story: Future Myths, Adrift in the Sands of Time. The New York Times. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 серпня 2015.
  5. Asher-Perrin, Emmet (9 травня 2017). Syfy's Dune Miniseries is the Most Okay Adaptation of the Book to Date. Tor.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019.
  6. Kit, Borys; Couch, Aaron (29 січня 2019). Oscar Isaac Joining Denis Villeneuve's Dune. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]