Лозинський Михайло Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лозинський Михайло Леонідович
Лозинський Михаил Леонидович
Sergey Gorodetsky. Sketch of Anna Akhmatova and Mikhail Lozinsky,1913.jpg
Михайло Леонідович
Ім'я при народженні Михаил Леонидович
Народився 8 (20) липня 1886(1886-07-20)
Гатчина,
Російська імперія
Помер 31 січня 1955(1955-01-31) (68 років)
Ленінград,
СРСР
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність поет, перекладач
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Мова творів італійська і російська[1]
Роки активності 1912-1954
Magnum opus переклади Шекспіра, Мольєра
Нагороди
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Орден «Знак Пошани» Сталінська премія

Лозинський Михайло Леонідович у Вікісховищі?

Лозинський Михайло Леонідович (рос. Лозинский, Михаил Леонидович, 8 (20) липня 1886(18860720), Гатчина — 31 січня, 1955) — російський та радянський перекладач поетів і драматургів українського походження. Поліглот. Поет.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Родина Лозинських походить з Поділля, Західної України. Але, незважаючи на польське за вимовою прізвище, не мали себе за поляків і були православним дворянським родом з невеликими статками. Аби відрізнятися від інших Лозинських, мали місцеве прізвисько — Діжа-Лозинські. Чому саме Діжа, відомостей не збереглося.

Батько — Лозинський Леонід Якович, закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету, був відомим адвокатом у Петербурзі., завдяки чому матеріальний стан родини потроху стабілізувався. Був пристрастним бібліофілом, заохочував вивчення європейських мов у родині. Для синів виписував журнал — німецькою, для дочки — французькою. Молодший брат Михайла Григорій Леонідович теж став перекладачем, знав старофранцузьку і сучасну французьку, фінську, шведську, португальську, арабську мови. Мати — Анна Іванівна, емігрувала у Францію після більшовицького перевороту, похована разом з молодшим сином Григорієм на цвинтарі Сен-Женевьєв де Буа під Парижем.

Діти — * Михайло Леонідович

  • Григорій Леонідович
  • Єлизавета Леонідівна

Навчання[ред. | ред. код]

Михайло Леонідович закінчив 1-шу петербурзьку гімназію з золотою медаллю. Після закінчення гімназії жив у Німеччині, слухав лекції.в Берлінському університеті. Але базову освіту отримав у Петербурзькому університеті (юридичний факультет). Юристом не став, натомість ще п'ять років навчався на історико-філологічному факультеті.

Серед знайомих Михайла Леонідовича — відомі представники петербурзької літератури:

Служба в бібліотеці. Видавнича активність[ред. | ред. код]

Публічна Бібліотека

Бібліофільські зацікавлення Михайла Леонідовича привели його до видавничої праці та служби в бібліотеці. З 1914 по 1937 рр. він — працівник Публічної Бібліотеки (нині Російська національна бібліотека) в Петербурзі. Михайло Леонідович був зберігачем бібліотеки французького письменника Вольтера.

У 1912 році Михайло Леонідович організував видавництво «Гіперборей», де друкували свої твори представники літературного напряму, відомого як акмеїзм.

Видавництво «Петрополіс»[ред. | ред. код]

Трохи пізніше (у 1918 році) молодший брат Григорій Леонідович теж заснував видавництво — «Петрополіс», що зробило значний внесок у видавничу справу та літературу. Видавництво працювало в 1918—1922 роках, а потім було перенесене до Берліна, де існувало до переломного 1933 року. 15-річний ювілей видавництва прийшовся на фашистське підпалення Рейхстагу в Берліні. Видавництво перенесли до Брюсселя і воно припинило свою діяльність лише за умов фашистської окупації міста у 1940 р.

Видавництво «Всесвітня література»[ред. | ред. код]

У 1918 р. з ініціативи письменника М. Горького було засноване видавництво «Всесвітня література». Визнаний більшовиками за письменника № 1, М. Горький ставив за мету знайомити нового, небуржуазного читача зі зразками літератури Європи, Америки, Сходу в нових і науково обґрунтованих перекладах. Видавництво мало владну підтримку і до нього залучили найкращих на той час письменників та філологів, що не емігрували з країни. У видавництві працювали:

Шляхи братів[ред. | ред. код]

Шляхи братів сильно розійшлися після еміграції молодшого Григорія. Він стане професором старофранцузької мови в університеті Сорбонна і житиме в Парижі.

Михайло залишився в Петрограді, хоча отримав запрошення на працю у Францію в Страссбурзький університет, і поринув у перекладацьку діяльність в СРСР.

Лозинський Михайло Леонідович помер у Ленінграді, його поховано на цвинтарі Літераторські мостки.

Зразки перекладів[ред. | ред. код]

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

  • Сталінська премія 1-го ступеня (1946 р.)
  • орден «Знак Пошани» (рос. «Орден Почёта»)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Томашевский Б. Мастер перевода // «Искусство и жизнь». — 1940. — № 8.
  • Эткинд Е. Искусство переводчика // «Иностранная литература». — 1956. — № 3.
  • Карп И. Преображение. О переводе поэзии // «Звезда». — 1966. — № 4.
  • Ивановский И. О двух мастерах // «Север». — 1969. — № 6.
  • Я, петербуржец. Переписка А. А. Блока и М. Л. Лозинского. Предисловие, публикация и комментарии А. Лаврова и Р. Тименчика // «Литературное обозрение». — 1986. — № 7.