Замятін Євген Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Замятін Євген Іванович
рос. Евгений Иванович Замятин
Замятін на картині Б. Кустодієва(1923)
Замятін на картині Б. Кустодієва
(1923)
Народження 20 січня (1 лютого) 1884(1884-02-01)
  м. Лебедянь, Тамбовська губернія
Смерть 10 березня 1937(1937-03-10) (53 роки)
  Париж, Франція
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Alma mater Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет[2]
Мова творів російська
Рід діяльності письменник
Напрямок неореалізм
Жанр науково-фантастична література[d], політична сатира[d]
Magnum opus: роман «Ми»
Член політичної партії Більшовики
Нагороди та премії

CMNS: Замятін Євген Іванович на Вікісховищі

Євге́н Іва́нович Замя́тін (рос. Евгений Иванович Замятин; нар.20 січня (1 лютого) 1884(18840201) р., м. Лебедянь, Тамбовська губернія, Російська імперія — пом.10 березня 1937 р., Париж, Франція) — російський письменник.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько — православний священик, мати — піаністка.

З 1893 по 1896 рік Замятін відвідував Лебедянську гімназію, а потім вчився у Воронезькій гімназії, яку у 1902 році закінчив із золотою медаллю. У цьому ж році Євген Іванович записався з упертості (у школі, на відміну від російської, він не завжди мав хороші оцінки з математики) на кораблебудівний факультет Санкт-Петербурзького політехнічного інституту. Через чотири роки Замятін стає більшовиком і бере участь у житті революційної студентської молоді. Там він зустрічає свою майбутню дружину — Людмилу Миколаївну Усову (18831965). Влітку 1905 року при поверненні з поїздки до Єгипту через Одесу був свідком повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський». У 1906 Замятіна заарештовують і висилають назад у Лебедянь. У цьому ж році він нелегально повертається до Петербурга, де перебуває до 1911.

В 1908 році Замятін закінчує інститут і пише своє перше оповідання — «Один». Два роки автор-початківець викладає на кораблебудівельному факультеті, працює інженером і одночасно закінчує оповідання «Дівчина» («Девушка»). У 1911 році Замятіна за нелегальне проживання висилають у Лахту. Він пише свою першу повість «Повітне» («Уездное»), у якій з гіркотою змальовує повний інертності світ російської глибинки. Цей твір привертає увагу літературознавців та письменників, у тому числі й Горького.

Під час Першої світової війни Замятін виступав з боку антивоєнних інтернаціоналістичних позицій. У повісті «На куличках» (1914) він «у найогиднішій формі» описав внутрішній побут невеликого воєнного загону на Далекому Сході, за що був засуджений та відправлений у Кем. Тим не менш, критики схвально оцінили повість письменника.

У березні 1916 року Замятін, як досвідчений інженер, був відряджений в Англію для участі в будівництві російських криголамів. Його вразила різниця між Росією та Англією. Він вивчив англійську, став підтягнутим, елегантним та ввічливим. У вересні 1917 року письменник повертається в Росію. Бере активну участь у літературному житті. Перші роки після революції друкується під псевдонімом «Мих. Платонов». У своїх статтях аналізує окремі моменти діяльності більшовиків — цензуру, червоний терор, скасування смертної кари. Замятін критикував політику більшовицького уряду під час Громадянської війни.

На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «Серапіонові брати» та був його ідейним керівником (до групи входили Корній Чуковський, Микола Гумільов, Борис Ейхенбаум та інші).

У 1920 році завершує роботу над романом «Ми», з якого почався розквіт жанру антиутопії. У 1921 році письменник надсилає рукопис у берлінське видавництво З. І. Гржебіна, з яким у Замятіна була укладена угода. У свою чергу, видавництво передає роман у США для перекладу та видання англійською мовою. Але радянська цензура вгледіла в романі приховану насмішку над комуністичним устроєм та заборонила публікацію твору. Роман «Ми» був виданий у Нью-Йорку англійською мовою в 1925 році, а потім чеською та французькою мовами.

На хвилі нищівної критики Замятін у 1929 році виходить із Союзу письменників, а в 1931 році пише листа Сталіну із проханням дозволити йому виїзд за кордон. Отримавши позитивну відповідь (за клопотанням Горького), у листопаді 1931 року їде спочатку в Ригу, потім у Берлін, звідки в лютому 1932 року переїжджає в Париж. Пише статті для французьких газет, сценарії та продовжує писати оповідання.

Замятін сумує за Батьківщиною до кінця життя. Помирає 10 березня 1937 року в Парижі. Похований на паризькому цвинтарі в Тьє (дивізіон 21, лінія 5, могила 36).


Переклади та видання українською мовою[ред. | ред. код]

  • Євген Замятін. Ми // пер. з рос. Оксани Торчило. — К.: Комубук, 2016. — 232 с.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. https://www.rbth.com/arts/2014/09/22/yevgeny_zamyatin_the_writer_who_inspired_orwell_and_huxley_38469
  2. Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 2.