Чуковський Корній Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чуковський Корній Іванович
Корней Иванович Чуковский
Портрет Корнія Чуковського у виконанні Іллі Рєпіна, 1910 р.
Портрет Корнія Чуковського у виконанні Іллі Рєпіна, 1910 р.
При народженні Микола Васильович Корнейчуков
Дата народження 19 (31) березня 1882(1882-03-31)
Місце народження Санкт-Петербург, Російська імперія
Дата смерті 28 жовтня 1969(1969-10-28) (87 років)
Місце смерті Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів російська
Рід діяльності поет, публіцист, критик, перекладач та літературознавець

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Поштова марка СРСР присвячена К. Чуковському, 1982 (Каталог ЦФА 5282, Скотт 5033)

Корні́й Іва́нович Чуко́вський (справжнє ім'я Микола Васильович Корнєйчуков) (*19 (31) березня 1882(18820331), за іншими даними 1 квітня 1882, Петербург, Російська імперія — † 28 жовтня 1969, Москва, РРФСР) — російський письменник, перекладач і літературознавець українського походження.

Перекладач українських поетів (збірка «Молода Україна»), упорядник кількох видань російських перекладів Тараса Шевченка, автор нарису «Шевченко» (1911).

Походження[ред.ред. код]

Народився 31 березня 1882, але доволі часто зустрічається дата народження 1 квітня, що з'явилась у зв'язку з помилкою при переході на новий стиль (додано 13 днів, а не 12, як слід було для XIX століття).

Був позашлюбною дитиною полтавської селянки Катерини Йосипівни Корнєйчукової та Еммануїла Соломоновича Левенсона. Катерина, будучи прислугою в сім'ї Левенсонів, впала в око хазяйському сину. Коханець зняв для молодої мами та народженої дочки помешкання, давав кошти на утримання. На додаток Катерина заробляла на життя прасуванням і, хоча не мала ніякої освіти, як бариня носила у вихідні дні капелюшок і рукавички з мереживом. Коли вона знову стала «при надії», батьки одружили Еммануїла і стежили, щоб він не скакав у гречку. Маленькому Миколці мама при хрещенні дала своє прізвище, а хрещений батько Василь дав хлопцю ім'я по батькові. Все життя полтавська селянка Катерина Йосипівна розмовляла з сином тільки українською мовою[1].

Маючи іншу сім'ю, батько не міг надавати кошти для допомоги, тому мати з дітьми виїхала до Одеси. Там вона віддала шестирічного Миколу в дитячий садок мадам Бухтєєвої. Далі була гімназія, де Микола познайомився та потоваришував з Борисом Житковим, майбутнім дитячим письменником. Та царський указ «про кухарчиних дітей» змінив життя: у п'ятому класі хлопчика відрахували «за низьке походження». Цю подію він описав в автобіографічній повісті «Срібний герб» (Серебряный герб).

Ще в гімназії почав писати вірші і невеликі оповідання, але дуже соромився своїх творів, і лише в дев'ятнадцять років Володимир Жаботинський відкрив талант Корнєйчукова. Співробітник «Одеських новин» використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого згодом додалось фіктивне по батькові — «Іванович». Після жовтневого перевороту псевдонім «Корній Іванович Чуковський» стало його офіційним іменем, по батькові та прізвищем.

1903 їде до Англії спеціальним кореспондентом (за рекомендацією Жаботинського), оскільки в редакції Корній був єдиним, хто володів англійською мовою. За два дні до від'їзду, Корній Чуковський обвінчався з Марією Гольтфельд. У цьому шлюбі з'явилися діти — Микола, Лідія (обоє стали письменниками, Лідія — ще й правозахисником), Борис (загинув на фронті в перші місяці війни 1941 р.) і померла у 1931 р. від туберкульозу Марія (Мурочка), якій присвячена більшість дитячих віршів батька, — носили після революції прізвище Чуковських та по батькові Корнійович/Корніївна.

Після повернення до Росії Чуковський почав видавати сатиричний журнал «Сигнал», але допустив вільні вислови й образу імператорського прізвища, за що потрапив до в'язниці.

Чуковський — найкращий критик «Срібного століття», але культурне середовище загинуло, бо воно було не потрібне комісарам… і Чуковський поховав свій талант критика, про що шкодував все життя. За короткий час він створив найкращі казки — «Айболить», «Мийдодір», «Муха-Цокотуха», «Телефон». Однак на нього посипалась критика. «Муху-Цокотуху» оголосили гімном куркульського і міщанського побуту, що завдає радянським дітям непоправної шкоди. Письменник Казакевич сигналізував, що казка «Тараканище» — це сатира на Йосипа Віссаріоновича Сталіна, хоч казка була написана, коли Чуковський ще не знав нічого про «батька народів».

На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «Серапіонові брати» (до групи входили Микола Гумільов, Борис Ейхенбаум та інші).

Далі почалася смуга особистих трагедій письменника. Помирає у 1931 році одинадцятирічна донька Марія, через сім років заарештували і 1938 року розстріляли Матвія Бронштейна, чоловіка дочки Лідії.

Займався перекладами книг Кіплінга, Марка Твена, Оскара Уайльда, видав книгу про теорію художнього перекладу.

1962 року став почесним доктором літератури Оксфордського університету у Великобританії.

На своїй дачі в Передєлкіно Корній Іванович організував за власний кошт дитячу бібліотеку, читальню та дім дитячої книги.

Помер у віці 87 років від вірусного гепатиту. Похований на невеликому кладовищі селища Передєлкіно. Ще до своєї смерті письменник склав список людей, яких не бажав «бачити» на своєму похороні.

Казки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://uahistory.com/topics/famous_people/4315

Див. також[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Корній Чуковський