Луговики (Поліський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Луговики
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Поліський
Рада/громада Луговицька сільська рада
Код КОАТУУ 3223585201
Основні дані
Засноване 1719[1]
Населення 490
Площа км²
Густота населення 58 осіб/км²
Поштовий індекс 07031
Телефонний код +380 4592
Географічні дані
Географічні координати 51°13′14″ пн. ш. 29°28′02″ сх. д. / 51.22056° пн. ш. 29.46722° сх. д. / 51.22056; 29.46722Координати: 51°13′14″ пн. ш. 29°28′02″ сх. д. / 51.22056° пн. ш. 29.46722° сх. д. / 51.22056; 29.46722
Середня висота
над рівнем моря
128 м
Водойми р. Уж (за 2 км від села)
Найближча залізнична станція Вільча
Місцева влада
Адреса ради 07031, Київська обл., Поліський р-н, с. Луговики, вул. 1-го Травня, 31, тел. 30-1-38
Сільський голова Білько Василь Васильович
Карта
Луговики. Карта розташування: Україна
Луговики
Луговики
Луговики. Карта розташування: Київська область
Луговики
Луговики
Мапа
Центральна вулиця с. Луговики

Луговики́ — село в Україні, в Поліському районі Київської області. Розташоване за 25 км від районного центру смт. Красятичі. Найближча залізнична станція — Вільча, за 23 км.

Населення — близько 490 осіб.

Кількість господарств — 198.

День села — 9 жовтня.

Назва[ред. | ред. код]

За переказами, більше трьохсот років тому на березі р. Уж стояло поселення, в якому було близько 20 будинків. Назву селу дали завдяки великій кількості луків, які росли довкола. Пожежа знищила всі будинки, але місцеві мешканці не стали будуватись на старому місці, а перейшли на околицю села.

Існує й інша версія походження назви Луговиків. Кажуть на місці села протікала річка Лугова, звідки й назва поселення. Села Фабриківка, Стебли, Червона зірка, Леніно утворились значно пізніше.

За третьою теорією назва села пішла від назви найбільш розповсюдженої у цих місцях польової рослини Щучника, яку тут називали Луговик.

Історія[ред. | ред. код]

У писемних джерелах село вперше згадується в 1719 р.

У XVI  ст. напади кримських татар завдали великого лиха місцевому населенню. Вони грабували й вбивали жителів, а молодь забирали в полон.

З утворенням єдиної польсько-литовської держави селяни стали кріпаками.

У 1850 р. поміщики брати Горвати купили в княгині Радзивіли маєток, суконну фабрику, містечко Хабне та 13 сіл, де проживало 2059 ревізьких душ.

Село Леніно (нинішня вулиця Лугова) раніше називалося Берківкою. На цьому місці поселень не було. У селі розташовувалась лише корчма, побудована поміщиком Горватом і віддана у власність єврею Беркову. Під час забудови село й дістало назву «Берківка».

Найкращі землі ліс та луки були власністю поміщика Горвата. Мешканцям Луговиків віддана вихрувата та піщана земля. Не маючи змоги прожити із свого господарства, селяни йшли у найми до поміщика та заможних селян.

Після жовтневої революції маєток Горвата було зруйновано, а родючі землі розділено між селянами.

Під час громадянської війни Луговиками проходили німці, війська УНР, білополяки, загони Петлюри, Махна, Зеленого.

Після закінчення війни в селі було встановлено радянську владу. Одержавши наділи жителі почали обробляти землю. Проте більшість не мала змоги добре господарювати на полях: не вистачало пального, реманенту, насіння.

У 1926 р. в Луговиках був заснований ТСОЗ, першим головою якого став Петро Родіонович Германчук. На базі ТСОЗ у 1930 р. організовано артіль «Червоний пахар», яка об'єднувала половину господарств Луговиків.

У 1930—1931 рр. були створені колгоспи: в с. Леніно — ім. Кірова, у с. Луговики — другий колгосп «Більшовик».

23 серпня 1941 р. Луговики окупували німецько-фашистські війська. На фронт пішли майже всі чоловіки, більшість добровольців працювали на будівництві оборонних споруд для армії.

У Німецько-радянській війні брали участь 286 жителів. Усі вони нагороджені орденами і медалями.

Після війни село почало відбудовуватися.

У  1952 р. колгоспи об'єднано у колгосп ім. Кірова, який згодом перейменовано в СТОВ «Прогрес». Це велике багатогалузеве господарство, основними галузями якого було рільництво і тваринництво. Поряд із зерновими у СТОВ «Прогрес» вирощувалися такі технічні культури, як льон і хміль.

За успіхи у розвитку сільського господарства у 1960-х роках три працівники колгоспу нагороджені орденами і медалями. Серед них ланкова М. С. Довжик відзначена орденом Леніна.

На території села у той час діяла восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

У 1974 р. в Луговиках відкрито ФАП, запущено роботу комбікормового заводу.

Наприкінці 1980-х років у рамках курсу СРСР на покращення умов життя і побуту у селах, що постраждали від Чорнобильської катастрофи село було газифіковано. Також село було віднесено до зони добровільного відселення.

У 1997 р. комбікормовий завод було остаточно закрито.

Сьогодення[ред. | ред. код]

На території Луговиків діють Луговицьке НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів — ДНЗ», сільський клуб, поштове відділення, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Також тут працюють три магазини, в яких реалізовуються продовольчі групи товарів, господарські товари і товари повсякденного побуту.

Село Луговики газифіковане, електрифіковане, радіофіковане, телефонізоване та забезпечене центральним водопостачанням.

Сполучення з районним та обласним центром — прямий автобус Київ — Луговики, транзитні автобуси Київ — Овруч.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]