Іванків (селище)

селище Іванків
Герб Іванкова Прапор Іванкова
Стела при в'їзді до селища Стела при в'їзді до селища
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Вишгородський район
Тер. громада	Іванківська селищна територіальна громада
Код КАТОТТГ	UA32100050010050212
Основні дані
Засновано	1589
Статус	із 2024 року
Площа	8 км²
Населення	▼ 10369(01.01.2020)
Густота	1296,12 осіб/км²;
Поштовий індекс	07201
Телефонний код	+380 4591
Географічні координати	50°56′7″ пн. ш. 29°53′46″ сх. д.
Висота над рівнем моря	134 м
Водойма	р. Тетерів, Болотня
День селища	21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція:	Тетерів
До станції:	48 км
До райцентру:
- фізична:	66 км
До обл. центру:
- фізична:	82 км
Селищна влада
Адреса	07200, Київська обл., Вишгородський р-н, селище Іванків, вул. І. Проскури, 7
Голова селищної ради	Свириденко Тетяна Дмитрівна
Карта
Іванків
Іванків
Іванків у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Іванків.

Іва́нків — селище в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Колишній районний центр, нині адміністративний центр Іванківської селищної територіальної громади.

Географія

Карта Іванкова

Селище Іванків розташоване у Київському Поліссі, на лівому березі річки Тетерів — притоки Дніпра, за 82 км від обласного центру, за 66 км від районного центру. Відстань до найближчої залізничної станції Тетерів становить 48 км, до міжнародного аеропорту «Бориспіль» — 115 км, до міста Чорнобиль — 52 км, до кордону з 30-кілометровою зоною відчуження — 25 км.

Населення

На початку XIX століття в Іванкові мешкало 1300 осіб, а на початку XX століття — 3198 осіб, у 1926 році — 2698 осіб. За даними перепис населення СРСР 1939 року в селищі мешкала 3681 особа, за даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селищі мешкало 10424 особи, у 2018 році — 10526 осіб, у 2019 році — 10439 осіб, у 2020 році — 10369 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними всеукраїнського перепису населення 2001 року:

Мовний склад населення селища Іванків
Мова	Число ос.	Відсоток
українська	9998	95,90
російська	400	3,84
білоруська	13	0,13
вірменська	6	0,06
молдовська	3	0,03
румунська	1	0,01
болгарська	1	0,01
інші/не визначилися	2	0,02

Історія

Часи Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

Першим із записаних документів, що належить до часу князювання в Києві Олелька Володимировича з роду князів Ольгердовичів була грамота, якою забезпечувалася недоторканність доходів київської митрополії та звільнялося жителів митрополичих маєтків від княжого суду. Цією грамотою від 1 лютого 1455 року Київський князь Олелько Володимирович віддає величезні простори землі по обидві сторони Дніпра, у тому числі й ті землі, на яких пізніше виник Іванків, у володіння своєму бояринові Олехну Сохновичу. Іншим документом є заповіт онука Олехна Сохновича — Івана Олехновича Юхновича (сина Юхна Олехновича), за яким він заповів все своє рухоме та нерухоме майно синам Федору та Василію, який на той час перебував у татарському полоні. Федір мав викупити з полону Василія та поділитися успадкованим майном із ним, а обидвоє мають видати в шлюб своїх сестер Марію та Орину, давши їм пристойний посаг. Невідомо, чи викупив Федір Василія, але вже близько 1494 року сестри розподіляють між собою успадковані землі. На той час доньки Івана Олехновича Юхновича були вже одружені: Марія з Федором Лозкою, а Орина з Сеньком Проскурою-Сущанським. Марія отримала на півночі Київщини Мелеховщизну, Труденевщизну, Тригубовщизну (на той час в заставі у Михайла Половця). Орина отримала на річці Росаві городища Полствин та Кузяків, на річці Ірпінь — Білки, Веприки, Мохнач, Махновщину, на річці Унаві — Острови (всі населені пункти з-під застави у Михайла Половця викуплені коштом Марії). Хоча Труденевщизна та Пасинковщина були близько розташовані одна від одної, але належали різним родинам, пов'язаним між собою близькими міжродинними зв'язками. Так, Пасинковщина (або ж Пасинковичі) належали Проскурам, а Труденевщизна (або ж Труденичі, Труденевичі, Турденевці) — Лозкам. У 1507 році Турденевці переходять у спадок Олехнові Лозі, а у 1525 році перебуває у власності Яцка Лози.

Пасинковичі вперше згадуються в декреті київського воєводи Андрія Немировича. За цим декретом Тимофій Проскура мав повернути у власність Яцка Лози маєтності у Пасинковичах та Сущанах, як рекомпенсацію посагу його померлої дружини, котра була сестрою Яцка. У 1524 році польський король Сигізмунд I Старий підтверджує київському зем'янину Тимофію Проскурі порожню землю Пасинковщину на річці Тетереві. Ще раз Пасинковщина згадується в документах кінця XVI століття, пізніше ці згадки зникають. Можливо це поселення, через своє близьке розташування до Іванкова, з часом з ним злилося.

Перший відомий власник Пасинковичів Тимофій Проскура — син Орини та Сенька. Він згадується у документах протягом першої половини XVI століття, зокрема, 1508—1509 та 1517 років разом з Яцком Лозкою як урядник бере участь у поділі кордонів маєтностей київських монастирів, у 1532 році згадується у витратних записах скарбу, у 1541 році разом з Олізаром Волчковичем просять у польського короля Сигізмунда I Старого Чорнобильський замок у дворічне користування. Тимофій Проскура утримав замок протягом 1545—1547 років.

У 1571 році Пасинковичі вже були у власності київського міського судді Івана Тимофійовича Проскури-Сущанського. Цим, 1571 роком, датована справа про розмежування земель Пасинковичів та Обуховичів. Іван Проскура у 1581 році сплачував податок з Пасинковщини, яка на той час мала вже 8 осілих, 6 дворів та попа. Він вважається засновником садиби-замку, який назвав на свою честь. 1589 рік Лаврентій Похилевич подає як рік першої згадки назви «Іванков». У виданні «Zródła dziejowe» назва «Иванов» зустрічається з 1598 року, а також тут міститься запис маєтностей Івана Проскури на дружину Овдотію Кмітянку, де фігурує назва «Іванін». Документ датований 1602 роком, але ймовірно складений він був ще за життя Івана Проскури, принаймні до 1585 року. По смерті Івана Проскури його дружина Овдотія Кмітянка вдруге вступила в шлюб, з київським ключником та городничим Миколаєм Янушевичем Гулевичем Дольським. 1586 року у справі про межу земель на річці Жерева вдова Івана Проскури Овдотія вже названа «пані Гулевичовая», тобто дружиною Миколая Гулевича. Можна вважати, що Іванків був заснований до 1585 року. Овдотія, вже одружена з Миколаєм Гулевичем, зберігає право власності на успадковані села за собою. Також бере участь у деяких судових справах щодо спадщини Івана Проскури без свого нового чоловіка Миколая Гулевича.

Починаючи від 1598 року відомо про позови Григорія та Михайла Проскур-Сущанських та їх рідних проти Миколая Гулевича та його дружини Овдотії Кмітянки за «неправомірне тримання» Пасинкович. Ці позови не принесли бажаного результату Проскурам, оскільки вже близько 1618 року у судових справах згадується вже Анна Гулевичівна, дружина київського підчашия Лавріна Лозки, ймовірно, донька Миколая Гулевича та Овдотії. Так представники роду Лозків через посаг знов отримують ці землі, а Анна Гулевичівна стає власницею «добр Пара або Іванова». Протягом кінця XVI—початку XVII століть серед поселень так званого Іванківського ключа згадуються Іванов, Пасинковичі, Обуховичі, Колдировичі, від 1609 року — Спасовщизна, від 1618 року — «нова осада» Станішівка, а також були приєднані села, що належали Лавріну Лозці, зокрема, й Феневичі.

Між 1643 та 1644 роками Іванків з волостю переходить до Олізарів-Волчковичів як посаг, оскільки одна з трьох дочок Анни та Лавріна Лозок — Ельжбета — стала дружиною ротмістра польського коронного війська Людовика Олізара-Волчковича. Волчковська волость Олізарів-Волчковичів знаходилася на північний захід від Іванківської. У 1620-х роках до Волчковської волості були приєднані села Обуховичі та Станішівка. Наступного, 1645 року коронний гетьман Станіслав Конецпольський, наславши відділ в кількасот чоловік, захопив їхню маєтність — містечко Іванків та села Феневичі, Пикову, Труденевичі, Протеребовки…Запрудок…Шелятичі, Термахівку, Станішівку та три рудні — одну у Пикові, іншу трохи нижче, третю під Феневичами, на річці Здвиж та інших, що до нього належать; при цьому забрано чимало скирт немолоченого збіжжя, різне майно — про що йдеться у скарзі Олізарів-Волчковичів, нащадків Людовика, який на той час вже спочив у бозі. Цими нащадками виступають його діти — Анна, Ян, Міхал та Станіслав, а також його вдова — Францішка з Дембян, яка була його першою дружиною, а не друга дружина Людовика. Дідичами у скарзі названо лише дітей, а вдову — «панею оправной и доживотной». Тоді ж маєтність перейшла до Конецпольських, ймовірно через її викуп новими власниками. Після смерті Станіслава Конецпольського у 1646 році, Іванків та навколишні села успадкував його син Олександр Конецпольський.

Інформації про події Хмельниччини та Руїни на території Іванкова обмаль. Є згадки, що селяни Іванківської волості брали активну участь в погромах панських маєтків. Так, 1648 року труденецькі селяни брали участь у нападі на двір Павла Щенієвського у селі Ханів (нинішнє Підгайне), а селяни Великої Термахівки — на маєток у селі Левковичі. В обох випадках — були піддані коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Відомо також, що Іванківські козаки належали до Київського полку. В універсалі гетьмана Павла Тетері від 30 червня 1663 року до сотників, осавулів, сотників та козаків Київського полку, розташованих в Овручі, Лугинах, Норинську, Іванкові, Чорнобилі та навколишніх поліських селах, яким пропонує взяти під свій захист маєтності київського Пустинно-Микильського монастиря від будь-яких нападів та кривд. За місяць, 30 липня 1663 року, Павло Тетеря видає аналогічний універсал, але вже про недоторканість поліських маєтностей київського Пустинно-Микильського монастиря, де також згадано про Іванків. 1672 року між Річчю Посполитою та Османською імперією укладено Бучацький мирний договір, за яким Річ Посполита зрікалася своїх прав на Правобережну Україну, яка ставала самостійною державою під протекторатом султана. Звідси виходить, що Конецпольські фактично втратили свої володіння в Київському воєводстві, хоча номінально вони перебували ще в їхній власності. Так, у переліку маєтностей Станіслава Конецпольського, згадана Іванківська волость, у складі якої містечко Іванків та села Обуховичі, Труденичі, Станішівка, Термахівка, Запруддє, Любша (ймовірно розташовувалося біля однойменної річки Любша), Розважів, Лавринівка, Красна Лука, Вітажів, Кіндирів, Спасів, Мелехів, Трибухів, Феневичі, Обчитель, Галин, Загалля, Пиків, Сквирянка. Також до Іванківської волості належали 18 рудень на річці Тетереві, а сама волость давала 25000 злотих щорічного прибутку.

На початку 1680-х років Правобережна Україна, спустошена за часів Руїни, повертається під владу Речі Посполитої. Намагаючись знову колонізувати край, польський уряд з 1684 року відновлює тут козаччину. Виникають нові полки й сотні. Найбільший вплив у середній та північній Україні мав фастівський полковник Семен Палій. Але одночасно почали висувати права на свої колишні маєтки польські магнати.

У 1682 році після смерті Станіслава Конєцпольського всі маєтки переходять його дядькові, коронному конюшию Яну Олександру, останньому представникові роду Конецпольських. Так, у переліку маєтностей Станіслава Конецпольського, згадана Іванківська волость, у складі якої містечко Іванків та села Обуховичі, Труденичі, Станішівка, Термахівка, Запруддє, Любша, Мелехів, Трибухів, Феневичі, Обчитель, Галин, Загалля, Пиків, Сквирянка. Також Станіслав Конецпольський у своєму заповіті, зазначає що багато його маєтків в Київському та Брацлавському воєводствах, були відібрані під час польсько-турецької війни, і повернути їх доведеться спадкоємцям пізніше, якщо випаде слушна нагода.

У 1683 році в Іванкові мешкала 71 особа. Загалом до Іванківської волості належало 22 села і лише у шістьох з них мешкали люди, всі інші були спустошені під час Руїни. 1684 року Іванків отримує в орендне користування полковник королівського козачого загону Данило Федорович. Спадковим власником маєтків (дідичем) залишається Ян Олександр Конецпольський. І вже у 1687 році з'являється декілька скарг на Данила Федоровича через наїзди та пограбування сусідніх міст та волостей: маєтності дворянина Михайла Скалковського в Жереві, містечка Хабного (нинішнє селище Поліське) та сіл, що належали до нього, маєтку дворянина Станіслава Бжеського, маєтностей єзуїтської ксаверівсько-овруцької колегії в Базарі та інших селах, маєтностей Івана Потоцького в Народицькій волості.

В скарзі від 22 квітня 1689 року королівського ротмістра Данила Федоровича на козацького полковника Семена Палія та його козаків про те, що вони напали на орендне володіння Федоровича в Іванкові, пограбували його, погрожуючи вбити Федоровича. Але самого полковника в містечку на той час не було, а його дружина, слуги та міщани сховалися в замку. Було зроблено кілька безуспішних спроб взяти замок, після чого козаки розорили містечко та не давали осадженим брати воду. Врешті до них вийшли духовні особи і відкупилися кільканадцятьма битими талярами, після чого загін паліївців відійшов від містечка. Для кінця XVII століття відомі ще декілька згадок про Іванків, пов'язаних з воєнними діями та квартируванням козацьких полків. У 1694 році тут перебував козацький загін Яреми Гладкого, що грабував та чинив насильства у Чорнобильській волості, звідки награбовані статки козаки перевозили до Іванкова. У 1696 році Гладкий був страчений Палієм, після чого селяни Іванківської волості відмовилися виконувати повинності на користь орендарів, на що останні у 1699 році написали скаргу. В цьому документі власником (дідичем) маєтності виступає уже вдова волинського каштеляна Стефана Загоровського Ядвіга, а орендарями названо шляхтичів С. Бялобжеського та О. Гуровського. В оренду маєтність вони взяли у 1696 році терміном на три роки. Хоча у «Географічному словнику Королівства Польського та інших слов'янських теренів» подається інформація, що ці землі були у власності Загоровських вже у 1685 році.

На початку XVIII століття містечко переходить до Поцеїв як посаг дочки Стефана Загоровського Розалії, яка вийшла за Антонія Поцея, а 1724 року, також як посаг — до Любомирських, які були власниками Іванкова до кінця XIX століття. У 1743 році будується нова церква Пресвятої Богородиці на місці давнішої, і в цьому ж столітті споруджується католицький костел біля церкви. В документах, датованих 1718—1723 роками, згадується про судові суперечки уніатської митрополії за урочище Труденевщину, села Шпилі та Коленці з Ядвігою Загоровською. Пізніше, в документах 1726–1754 років, у тих самих справах фігурують уже Поцеї — Антоній та його дружина Розалія із Загоровських, а в документі, датованому 1762 роком — діти Розалії Станіслав, Ярослав та Маріанна Любомирські.

1751 року було створено три полкові хоругви міліції для захисту від гайдамаків. Одна з них мала стояти у Фастові, інша — у Радомишлі, а третя, полковника Камінського, — в Іванкові. Про ці три полкові хоругви міліції згадується і 1754 року.

Під владою Царської Росії

У 1793 році після другого поділу Речі Посполитої Правобережна Україна відійшла до Російської імперії, а 1797 року Іванків став містечком Радомисльського повіту.

На початку XIX століття населення Іванкова становило 1300 осіб, серед яких було 10 ремісників. У містечку влаштовували ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо. На початку XX століття ярмарки відбувалися 6 січня, 25 березня, 29 червня та 8 вересня. Базарним днем була неділя.

1866 року Іванків став центром однойменної волості.

У 1887 році за рішенням сходу громади була створено першу бібліотеку та відкрито сільський будинок. Того ж року в містечку відкрили церковнопарафіяльну школу, де згодом навчалося 36 дітей.

Наприкінці 1897 року відкрито телеграф. Першу телеграму з Іванкова до Києва відправлено 7 лютого (26 листопада) 1897(18971126) року. Штат поштово-телеграфного відділення складався всього з чотирьох осіб — начальника, наглядача, листоноші та сторожа.

На початку XX століття в містечку Іванків налічувалося 396 дворів, де мешкало 3138 осіб. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах — 2 шкіряних та 2 цегельних заводах, у 4 кузнях та 5 млинах — працювала невелика кількість робітників.

Також у містечку була православна церква, католицький костел та 2 синагоги. Освіта була представлена однокласною міністерською школою. У Іванкові були лікарня та аптека, лікар, фельдшер та повитуха.

У 1910 році Арон Розман збудував шкіряний завод, а 1911 року Хаїм Брагинський відкрив миловарний завод.

Період війн і революцій (1914—1921)

Під час першої світової війни до лав російської імператорської армії було мобілізовано 430 іванківців. З усіх мобілізованих 132 загинули, 36 потрапили до полону та 119 повернулися інвалідами.

7 листопада (20 листопада) 1917(19171120) року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.

Радянський період (1921—1991)

У лютому 1921 року в Іванкові створений Комітет незаможних селян, за рішенням якого були створені початкова школа та хати-читальні. У 1923 році Іванків став районним центром. У 1924 році засновано сільське споживче товариство, яке об'єднало понад 400 селян. Воно забезпечувало селянські господарства машинами, промисловими товарами, а також допомагало їм реалізовувати на вигідних умовах свою продукцію.

Велика увага приділялася покращенню медичного обслуговування, культурно-освітньої роботи серед населення. Була розширена лікарня, відкрито аптеку. 1923 року на базі початкової школи почала працювати трудова семирічна школа, в якій навчалося 900 дітей. Доросле населення відвідувало школи й гуртки ліквідації неписьменності. 1924 року відкрився будинок культури (нині — будівля Іванківського історико-краєзнавчого музею), в якому влаштовувалися лекції, концерти, голосні читання газет та книжок, працювали гуртки. 1925 року за рішенням Іванківського райвиконкому відкрита бібліотека, а 1926 року створений Іванківський райвідділ внутрішніх справ.

На початку 1929 року було засновано товариство спільної обробки землі. Восени того ж року ТСОЗ зібрав значно вищий врожай зернових та технічних культур, ніж індивідуальні господарства. Навесні 1930 року 130 бідняцьких та середняцьких господарств об'єдналися в колгосп «Перемога».

1931 року була організована Іванківська машинно-тракторна станція, яка обслуговувала місцевий колгосп і розпочато будівництво автошляху Поліське—Іванків—Київ, яке тривало до 1941 року. 1932 року створений ще один колгосп — імені Комінтерну. Згодом обидва колгоспи об'єдналися в один великий колгосп імені Політбюро ЦК КП(б)У, з утворенням якого у селі завершилася суцільна колективізація. Наприкінці 1930-х років колгосп імені Політбюро ЦК КП(б)У за виконання та перевиконанням виробничих планів зі збору врожаю зернових культур, картоплі, льону, високої продуктивності громадського тваринництва був визнаний найкращим у районі, а його представників у 1939 році скерували для участі у першій Всесоюзній сільськогосподарській виставці, що тоді діяла у Москві.

20 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети «Червоний промінь».

Протягом 1932—1933 років сотні іванківців постраждали від штучно створеного комуністичною владою страшного голоду. До наших днів дійшов лише один фрагмент книги реєстрації смертей, який зберігається у Державному архіві Київської області. Офіційні записи засвічують, що в Іванкові лише протягом 1932 року померло 67 осіб з діагнозами «різачка», «виснаження», «хворів» чи «хворіла» та схожими.

У 1933 році споруджено дерев'яну будівлю школи. 1934 року організовано автоколону. У 1936 році на базі лісів Іванківського ліспромгоспу створений Іванківський держлісгосп Київського лісогосподарського об'єднання «Київліс» (нині — Державне підприємство «Іванківське лісове господарство»).

У міжвоєнний період в Іванкові були створені підприємства легкої та харчової промисловості: льонопереробний та маслоробний заводи, райпром-харчокомбінат. Вони працювали на місцевій сільськогосподарській сировині. Цегельний завод випускав будівельні матеріали. Станом на 1941 рік населення районного центру обслуговували лікарня, поліклініка, амбулаторія, пологове відділення на 10 ліжок (збудоване 1938 року), дитяча консультація, аптека. Центрами культурно-освітньої роботи стали будинок культури, бібліотека, кінотеатр.

Початок німецько-радянської війни перервав мирне життя іванківців. 23 серпня 1941 року Іванків окупований німецькими військами. З початком окупації, за наказом Київського обкому КП(б)У, для організації партизанської боротьби в районі перший секретар райкому партії Я. Г. Толочин створив загін з 25 бійців. Вже 27 серпня 1941 року у селі Леонівка, виданий зрадником, а 23 вересня 1941 року після допитів та катувань Я. Толочина було страчено. Після розпаду групи Толочина іванківці почали збиратися з новими силами для організації руху опору. Так, у квітні 1942 року, пройшло перше засідання нової підпільної групи, якою керував Андрій Осипенко, ядро склали: Клавдія Терентюк, Володимир Хоменко, Катя Фещенко, Марія Тарасенко, Олександр та Катерина Терентюк. Пізніше до них приєдналися й інші підпільники. У травні 1943 року гестапо схопило Клавдію Терентюк і Катерину Фещенко та після тривалих катувань їх було страчено у лісі при дорозі на Шпилі.

У 1943 році на теренах Іванківського району діяв партизанський загін імені Щорса (командир А. Є. Петров, комісар М. С. Федоренко), що налічував близько 200 бійців. Також підпільники допомагали односельцям уникати відправлення на примусові роботи до Німеччини. Спільними зусиллями підпільників, партизанів, 36-ї і 143-ї стрілецької та 150-ї окремої танкової дивізій 1-го Українського фронту 11 листопада 1943 року Іванків було звільнено з-під німецької окупації.

За час окупації Іванкову було завдано значної шкоди. Були зруйновані підприємства, колгоспи, будинки адміністративних та культурно-освітніх закладів, житлова забудова. Іванківці доклали чималих зусиль, аби найшвидше відновити все зруйноване війною. Вже 1944 року до ладу стали маслоробний, льонопереробний та цегельний заводи, а також відкрилася Іванківська районна аптека та створено Іванківську районну СЕС і Іванківське автопідприємство, запрацювали інкубаторно-птахівнича станція та районна бібліотека для дітей.

В дуже складних умовах провадилася перша весняна сівба в місцевих колгоспах. Колгоспи імені Комінтерну та імені Політбюро ЦК КП(б)У у 1948 році повністю відновили довоєнні площі посівів. Внаслідок укрупнення колгоспу імені Комінтерну, у 1950 році до нього було приєднано колгосп імені Політбюро ЦК КП(б)У, у 1959 році — колгосп імені Кірова села Запрудка, у 1960 році — колгосп імені Богдана Хмельницького села Болотня та села Федорівка, Сукачі. Центральна контора колгоспу імені Комінтерну знаходилася на околиці Іванкова, земляні угіддя якого становили 4900 гектарів. Працював колгосп у рослинно-тваринницькому напрямі.

Поступово почали відновлюватися промислові підприємства та збудовано нові підприємства — овочесушильний завод та комбінат продтоварів. На базі нового обладнання реконструйований маслозавод. 1954 року у Іванкові став до ладу деревообробний комбінат. Новобудови забезпечував матеріалами цегельний завод. 1958 року на базі Іванківської машинно-тракторної станції створено районне об'єднання «Сільгосптехніка», що спеціалізується на реалізації машин, запасних частин та інших матеріально-технічних засобів, мінеральних добрив, а також на ремонті сільськогосподарської техніки.

У повоєнний час від Іванкова до Поліського прокладена автомагістраль, по якій здійснювалося автобусне сполучення як з Києвом, так і з селами тодішнього Іванківського району. 1952 року відкрито автостанцію. Будівництво нової автостанції розпочато у 1977 році.

1963 року почав працювати широкоекранний кінотеатр «Супутник» на 320 глядачів, а районна газета «Червоний промінь» змінила свою назву на «Трибуна праці». 1966 року став до ладу Іванківський маслозавод (до 2001 року його основним продуктом виробництва було масло «Селянське»). У 1970 році створене Іванківське ШБУ № 39 для потреб запланованого будівництва Чорнобильської АЕС. 1972 року здано в експлуатацію будівлю районного вузла зв'язку (нині цех електрозв'язку № 2 АТ «Укртелеком»), у 1973 році — будівлі нової чотириповерхової школи, райвиконкому та універмагу, у 1977 році — будівлю районного Будинку культури. У 1979 році розпочато будівництво міського стадіону «Промінь», що урочисто був відкритий 19 липня 1980 року — в день відкриття XXII літніх Олімпійських ігор у Москві. Протягом 1981—1983 років відкрито Іванківський історико-краєзнавчий музей, здано в експлуатацію триповерхову будівлю районної поліклініки та двоповерхову будівлю Украгропромбанку, а також відкрито Іванківську дитячо-юнацьку спортивну школу.

Доба Незалежності

У 1991 році рішенням Іванківської районної ради для потреб музичної школи та районного Центру дитячої і юнацької творчості передали будівлю колишнього райкому партії. Протягом 1992—1996 років в Іванкові відкрито центральну районну аптеку, районний відділ Пенсійного фонду України, створено відділення Державної казначейської служби України. У жовтні 1997 року в межах програми ЮНЕСКО «Чорнобиль» в Іванкові відкрито центр соціально-психологічної реабілітації населення «Довір'я».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», Іванків визначено адміністративним центром Іванківської селищної територіальна громади Вишгородського району Київської області.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Іванківського району, селище увійшло до складу новоутвореного Вишгородського району.

Під час російського вторгнення до України селище було окуповане російськими військами з кінця лютого до 1 квітня 2022 року. З 25 лютого в районі Іванкова точилися бої різної інтенсивності, під час яких ЗСУ змогли зупинити просування окупаційних підрозділів у бік Києва, а 1 квітня — повністю визволити Іванків.

Археологічні розвідки

На околиці Іванкова виявлені мікролітичні вироби — крихітні кам'яні знаряддя праці (мікроліти), характерні для доби мезоліту. В урочищі Буряків (на правому березі Тетерева, поблизу селища) виявлено поселення дніпро-донецької культури. В південно-східній частині міста, де тепер розташований міський парк над рікою Тетеревом виявлено давньоруське городище X—XIII століть, обнесене валами, які не збереглися. 1926 року розпочалося вивчення іванківського городища. Під час досліджень тут виявлено керамічний посуд, пірофілітові пряслиця, кістки тварин. Городище досліджували у 1940, 1972, 2007 та 2013 роках. Під час цих досліджень визначено приблизні розміри городища і потужність культурного шару. Встановлено, що площа, на якій трапляється кераміка X—XII століть, значно перевищує площу самого городища, а отже біля нього існувало досить велике поселення. На місці городища в кінці XVI століття було споруджено замок, біля якого виникло містечко Іванків. Обстеженнями у 1940 та 2013 роках в парку та на прилеглій території виявлено кераміку кінця XVI–XVIII століть.

На південно-західній околиці селища виявлено багатошарове поселення Іванків-2, на якому зібрано кераміку пізньобронзової доби та давньоруського часу XI століття. Неподалік досліджено ще одне поселення Іванків-3, де представлені культурні шари кількох періодів: мезоліт-неоліт, пізньобронзовий, ранньозалізний, давньоруський XI століття, другої половини XIII–XIV та XVII століть. Найцікавішою є розкопана будівля другої половини XIII–XIV століть, в якій знайдено кераміку, включно з полив'яною, скляні браслети, пряслице з овруцького пірофіліту, металеві вироби, кістки тварин. Дані матеріали свідчать про залюднення цих теренів та збереження досить високого рівня виробництва після монгольського нашестя 1240 року.

Пам'ятки, визначні місця

Замок

У 1848 році містечко Іванків згадується в праці «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» Івана Фундуклея, а саме в описі замку, який існував тут ще у XVII столітті. Від нього дізнаємося, що «в містечку Іванків є замок, який у 1834 році був повністю зруйнований місцевим управителем. Маєток власника цього містечка також має назву «Замок»; за давніх часів був обведений високими валами та глибоким ровом, до якого входила вода з річки Тетерева. Для в'їзду було влаштовано два мости та дві брами, з яких над одним височіла вежа з годинником. Під час дослідження валів виявлялися людські кістки». У 1864 році це ж саме писав й краєзнавець Лаврентій Похилевич в праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии…», додаючи, що панський маєток та церква розташовані всередині замку. 1834 року управитель маєтку О. Любомирського А. Новицький повністю зруйнував рештки замку: силами кріпаків розкопав вали і цією землею засипав рови, внаслідок чого було вирівняно площу перед новим панським будинком.

Меморіали, пам'ятники

• Погруддя Герою Радянського Союзу Віктору Кібенку відкрито 26 квітня 1987 року в центральному парку селища. Погруддя виготовлене з бронзи, постамент обкладений мармуровими плитами. Характерним елементом є скульптурне зображення полум'я, яке виривається з-під землі. Автори: архітектор Ю. Д. Підгородецький, скульптор Павло Кальницький.
• Пам'ятний знак «400-річчя селищу Іванків» встановлений 21 вересня 1989 року в центральному парку селища. Виготовлений із мармуру за проєктом місцевого художника.
• Монумент «Символ життя» — це бетонна скульптура у вигляді велетенського яйця, встановлена 26 квітня 2000 року на клумбі, що на кільцевій дорозі біля автостанції «Іванків». Витвір мистецтва подарував селищу німецький зодчий Армін Кольбі. Монумент є символом відродження життя і родючості землі, що постраждала після важкої «чорнобильської хвороби». Нового змісту скульптура набула під час російської окупації громади в лютому-березні 2022 року, коли вціліла, незважаючи на бойові дії, що велися навколо скульптури.
• Стела ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відкрита 20 вересня 2008 року при в'їзді до селища з боку Києва при автошляхові Київ—Овруч під час святкування 85-ї річниці утворення Іванківського району.
• За автомобільною розв'язкою на пагорбі знаходиться ще один меморіал ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Головний пам'ятник «Дзвін Чорнобиля», відкритий 26 квітня 1989 року та являє собою дві трапецієподібні білі стіни із дзвоном між ними. Трошки нижче від нього розташована гранітна стела з написом «І мертвим, і живим, і ненародженим. На вічний спомин Чорнобильської ночі», що була встановлена за ініціативи Українського товариства охорони природи у 1990 році.
• Пам'ятний знак жертвам Голодомору. Композиція зображує матір-берегиню, яка опустила руки від горя, тримаючи на грудях дитину. Це уособлює Україну та її трагічну долю під час Голодомору. Автори: скульптор Василь Перевальський, архітектори Микола Кислий та Костянтин Черній. Відкритий 20 вересня 2008 року під час святкування 85-ї річниці утворення Іванківського району.
• Пам'ятний знак воїнам-інтернаціоналістам Іванківщини від вдячних земляків встановлений біля колишньої будівлі райкому партії. Тут він більш масштабний ніж зазвичай буває, не обмежилися лише одною плитою, а встановили поряд на постаменті цілий БРДМ-2.
• Пам'ятний знак «Іванківське АТП 1945—2005», встановлений до 60-ої річниці Іванківського автотранспортного підприємства.
• Стела з назвою селища на в'їзді в Іванків.

• Галерея пам'яток селища Іванків
• 
  Пам'ятник Герою Радянського Союзу В. Кибенку, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
• 
  Монумент «Символ життя»
• 
  Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років
• 
  Братська могила радянських воїнів, які загинули під час німецько-радянської війни

Меморіальні, пам'ятні таблиці

На фасаді Іванківського ліцею № 2 встановлена меморіальна таблиця Синиці Олександру Васильовичу (1964—1983), радянському військовику, учаснику війни в Афганістані, що навчався тут у 1971—1979 роках.

Соціальна сфера

Освіта

У селищі Іванків працює три заклади загальної середньої освіти — ОЗО «Іванківський ліцей з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією № 1» (Іванківський ліцей № 1) Іванківської селищної ради, ОЗО «Іванківський ліцей з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією № 2» (Іванківський ліцей № 2) Іванківської селищної ради та Іванківський ліцей з гімназією Іванківської селищної ради, а для найменших мешканців села працює три дошкільних навчальних заклади — ЗДО ясла-садок комбінованого типу № 1 «Сонечко», ЗДО ясла-садок комбінованого типу № 5 «Іванко» та Центр розвитку дитини «Веселка».

Дошкільна освіта

• ЗДО ясла-садок комбінованого типу № 1 «Сонечко» функціонує у будівлі, збудованій у 1962 році. Приміщення закладу розбудували у 1990 році, що дало змогу відвідувати цей заклад 159 вихованцям, а також проводити музичні та спортивні заходи в окремих просторих залах. Для малюків відкриті двері десяти груп. 1999 року відкритий кабінет релаксації, де діти приймають фіточаї, кисневі коктейлі, проходять курси іонотерапії, аромотерапії, звукотерапії, кольоротерапії тощо.
• Дошкільний заклад № 3 «Веселка» відкритий 1 листопада 1975 року. Керів­никами закладу у різні роки були Бабич Галина Гаврилівна, Толочко Людмила Петрівна, Смирнова Віра Миколаївна. Враховуючи екологічну забрудненість району після аварії на Чорнобильській АЕС, та зростання захворюваності дітей — з 1998 року дошкільний заклад розпочав проводити перші кроки оздоровчо-профілактичної роботи з дітьми дошкільного віку. І згодом, на підставі розпорядження Іванківської районної адміністрації від 15 листопада 2000 року, заклад було реорганізовано у Центр розвитку дитини «Веселка».
• ЗДО ясла-садок комбінованого типу № 5 «Іванко», функціонує у двоповерховій будівлі, зведеній у 1991 році методом народної будови. Ініціатором будівництва виступив перший секретар райкому партії Шовкун Ігор Васильович, а його ініціативу підхопили керівники підприємств, установ та організацій Іванківського району. Відкриття відбулося 29 березня 1991 року. Його названо в честь селища, яке у 1989 році відзначило свій 400-літній ювілей від часу першої письмової згадки. За роки існування із стін дитячого садка вийшло понад тисячу вихованців.

Шкільництво: історія та сучасність

Перші згадки про організацію освітніх закладів в Іванкові датовані 1887 роком. Тоді в містечку відкрили церковнопарафіяльну школу, де навчалося 36 дітей. Згідно зі звітом, складеним законовчителем, священиком Петром Шмигельським 18 січня 1895 року, в Іванківській парафії на початку 1860-х років функціонувала сільська школа, утримання якої коштувало 30-40 рублів. Згодом було прийнято рішення про відкриття народного однокласного училища. Місцевий землевласник граф де Бальмент пожертвував на користь училища десятину землі. На його будівництво витрачено 1200 руб., з яких 900 руб. зібрала сільська громада та 300 виділила держскарбниця. Активну участь у створенні училища брав інспектор народних училищ 1880-х років пан Синицький. Учні платили за навчання 8 руб. за навчальний рік. Заняття розпочиналися 20 вересня і тривали до 9 квітня. Навчальний процес забезпечували 31 різновид підручників у кількості 675 примірників та 194 примірники книжок для позакласного читання, здебільшого подаровані вчителем-священиком.

У 1933 році в Іванкові споруджено дерев'яну будівлю школи на сім класних кімнат, де учні згодом почали здобувати середню освіту. При школах створювалися драматичні, географічні, фізичні, літературні, історичні, природничі та інші гуртки. 1937 року відбувся перший випуск середньої школи. Шкільну будівлю було знищено під час німецько-радянської війни. Однією з перших будівель споруджених у повоєнному Іванкові була двоповерхова будівля школи. З 1 вересня 1958 року середня школа перейшла на навчання в одну зміну. При навчальному закладі того ж року відкритий інтернат на 25 дітей, де мешкали учні 8-10-х класів, які прибули на навчання до школи з віддалених сіл. До 1960 року директором школи був викладач української мови та літератури Ситник Ю. Я.

На початку 1970-х років відкрила двері нова чотириповерхова Іванківська ЗОШ № 1 (нині Іванківський ліцей № 1). Приміщення навчального закладу збудовано працівниками ПМК-1 тресту «Поліськсільбуд» та введено в експлуатацію у 1973 році. Урочисте відкриття відбулося 1 вересня 1973 року, а новопризначений директор школи Марія Гаврилівна Наумчак отримала символічний ключ від школи. В 24 класах школи навчався 841 учень. До роботи приступив педагогічний колектив з 48 вчителів. Протягом 1974—2013 років школа випустила 3643 учні, з них 242 учнів — нагороджено золотою медаллю. Серед найбільш відомих випускників слід відзначити Віктора Кібенка, Героя Радянського Союзу (посмертно), учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Через відкриття нової школи від 21 серпня 1973 року на базі колишньої середньої школи засновано Іванківську восьмирічну школу на 280 учнів (нині Іванківський ліцей № 2).

Ще один навчальний заклад розпочав свою роботу в вересні 1999 року — Іванківський районний ліцей. На посаду директора був призначений Глитень Ігор Олексійович. Копітка праця директора й учителів вже на перших порах діяльності дала вагомі результати: Глухінчук Олеся — призер IV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури (2000), призер Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (2002); Костюченко Олена — призер IV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з правознавства, переможець Всеукраїнської універсіади «Інтелектуал XXI століття» (2001), Костюченко Марина — переможець Всеукраїнського конкурсу «Вірю в майбутнє твоє Україно!» (2001); Салімова Лілія — фіналіст «Програми обміну майбутніх лідерів FLEX» (2002).

У 2002—2005 роках Іванківський районний ліцей очолювала Поліщук Наталія Василівна. У цей час розпочався випуск ліцеївської газети «Сузір'я» та інформаційно-методичного бюлетеня. У 2005—2016 роках директором була Федірко Надія Василівна. Іванківський районний ліцей стає інноваційним навчальним закладом. У 2006 році навчальний заклад увійшов до переліку «100 кращих шкіл України» в номінації «Школа успіху»; з 2009 року став учасником міжнародних обмінів та проєктів; у 2011 році отримав звання «Флагман освіти та науки України» за підсумками конкурсу третьої Загальнонаціональної громадської акції; у 2012 році — переможець обласного конкурсу-захисту Web-сайтів у номінації «Web-сайти ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл, навчально-виховних комплексів»; з 2014 року заклад стає учасником програм Агентства США з міжнародного розвитку (англ. USAID) (2014, 2015), експериментальним майданчиком Національної академії педагогічних наук України. Іванківський районний ліцей входить у ТОП-200 ліцеїв та гімназій за результатами ЗНО з української мови і літератури у 2015 році. 1 вересня 2016 року ліцей очолила Кривульська Людмила Олексіївна.

11 грудня 1998 року відкритий дитячий будинок змішаного типу «Гніздечко» для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На час відкриття закладу тут було 20 вихованців. 21 вересня 2001 року введено в експлуатацію нове приміщення, а заклад реорганізовано в Дитячий будинок соціальної реабілітації для дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування «Гніздечко». На початку 2021 року дитячий будинок припинив своє існування.

У 1956 році в Іванкові відкрилася музична школа (нині — Іванківська дитяча школа мистецтв імені Марії Примаченко).

Культура

• Іванківський історико-краєзнавчий музей відкритий 22 лютого 1981 року. В ньому демонструвалися та зберігалися зібрання матеріалів і предметів з історії, культури та персоналій колишнього Іванківського району. Організатором та першим директором якого був Леонід Ленський. Наприкінці лютого 2022 року музей був знищений російськими окупантами під час боїв за Іванків в ході російського вторгнення в Україну.
• Музей водогосподарникам-учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відкритий 26 квітня 2001 року.
• Музей народного ткацтва створений в Іванкові у 1988—1992 роках за ініціативи народної мисткині Ганни Верес.

Відомі люди

Народилися

• Джиджора Микола Петрович (нар. 1975) — український дипломат. Тимчасовий повірений у справах України в Кувейті (з 2024). Тимчасовий повірений у справах України в Австралії (2014—2015).
• Дідковський Віталій Семенович (нар. 1947) — український науковець, фахівець у сфері акустики, доктор технічних наук, професор. Заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
• Карповець Ніна Григорівна (нар. 1951) — українська радіоведуча, заслужений журналіст України.
• Косянчук Олександр Григорович (нар. 1948) — заслужений працівник транспорту України, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Працював водієм І класу Іванківського автопідприємства, брав участь у створенні музею Іванківського автопідприємства.
• Кушнеренко Олександр Миколайович (1993—2022) — український військовик, солдат ОЗСП «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за проявлений героїзм в боях за село Мощун Київської області, орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
• Мельник Кіндрат Семенович (1900—1971) — радянський військовик, генерал-лейтенант, учасник другої світової війни.
• Мурашко Тетяна Миколаївна (нар. 1967) — українська співачка, заслужена артистка України.
• Тишко Олександр Григорович (1932—2001) — український науковець-мікробіолог, вірусолог, педагог, доктор медичних наук, професор.
• Фещенко Валентин Андрійович — радянський український кінорежисер. Член Національної спілки кінематографістів України.
• Хабінський Аркадій Семенович (1928—2022) — український радянський будівельник, реставратор, інженер-механік, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
• Шевченко Надія Дмитрівна (1921—1997) — українська вчителька, заслужений вчитель УРСР, відмінник народної освіти УРСР.

Пов'язані з селищем

• Борзаківський Микола Дмитрович (нар. 1952) — заслужений природоохоронець України, старший державний інспектор Головного державного управління рибоохорони в місті Києві та Київській області. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
• Польова Валентина Іванівна (1925—2011) — відмінник охорони здоров'я СРСР, заслужений лікар України. Працювала завідувачкою інфекційного відділення Іванківської центральної районної лікарні.
• Рабчевський Петро Іванович (нар. 1959) — заслужений працівник сільського господарства України, працював трактористом-машиністом Іванківського управління меліоративних систем і водного господарства.
• Синиця Олександр Васильович (1964—1983) — радянський військовик, рядовий, старший механік-водій 10-ої реактивної артилерійської батареї 1060-й гвардійського артилерійського полку 5-ої гвардійської Зимовніківської Червонопрапорної ордена Кутузова мотострілецької дивізії 40-ої загальновійськової армії ТуркВО, учасник війни в Афганістані. Нагороджений орденом Червоної зірки (посмертно). Народився у селі Пироговичі. Навчався в Іванківській середній школі № 2 (нині Іванківський ліцей № 2) у 1971—1979 роках. Похований в Іванкові.
• Смовж Павло Якович (нар. 1951) — український журналіст, заслужений журналіст України, член Національної спілки журналістів України.
• Томченко Ігор Михайлович (нар. 1970) — український важкоатлет, чемпіон світу серед ветеранів з важкої атлетики, віце–чемпіон світу з важкої атлетики, чемпіон Європи з важкої атлетики, майстер спорту України.
• Щипська Тамара Миколаївна (1945—2001) — працівниця сільського господарства України, єдина жінка-трактористка Іванківського колгоспу імені Комінтерну.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Джерела та література

• Л. П. Андрієвська, Т. М. Микитенко. Селище міського типу Іванків, Болотня, Запрудка, Федорівка // Міста і села України. Київщина: історико-краєзнавчі нариси / Болгов В., Присяжнюк А. — Київ : Український видавничий консорціум, 2009. — Т. 1. — С. 421—423. — 5000 прим. — ISBN 978-966-2315-25-7.
• Инвентарь местечка Иванкова и принадлежащих к нему сел, населенных и опустевших // Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: 35 тт. Часть 7 / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. — Киев : Тип. Е. Федорова, 1886. — Т. 1: Акты о заселении Юго-Западной России. — С. 510—513. (рос.)
• Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: 35 тт. Часть 3 / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. — Киев : Тип. Е. Федорова, 1886. — Т. 2: Акты о козаках (1679—1716). — 846 с. (рос.)
• Видатні люди нашого краю (Гордість і слава землі Поліської): довідкове видання / Відділ культури, національностей та релігій Іванківської РДА, Іванківська ЦБС, методично-бібліографічний відділ; упоряд. А. В. Гончаренко, Л. І. Ільницька; ред. та відп. за вип. Н. Д. Лугиня. — Іванків : ЦБС, 2013. — 28 с. — (до 90–річчя утворення Іванківського району)
• Дорошенко Д. I. Нарис історії України: в 2 т. — Видання друге. — Київ : Глобус, 1992. — Т. 2: від половини XVII століття. — 349 с. — 5000 прим. — ISBN 5-7707-1420-4.
• Ю. М. Грибан, Н. К. Бірюк. Іванків // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — 710 с. — ISBN 978-966-02-6092-4.
• А. О. Рутенко, І. Г. Дудар, С. І. Пономарьов. Іванків, Болотня, Запрудка, Сукачі, Федорівка // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф. М. (гол. редкол.), Бакуменко П. І., Бачинський П. П., Борщ Ю. Ф., Гуслистий К. Г., Кононенко В. І., Корольов Б. І. (заст. гол. редкол.), Майстренко А. А. (відп. секр. редкол.), Макаренко Г. К., Марченко М. I., Панін Я. Г., Петренко М. 3., Пшеничний Г. С., Саженюк С. Н., Сергієнко Г. Я., Слабєєв I. С., Тихолаз Г. А., Шевченко Ф. П., Шморгун П. М. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 304—312. — 15000 прим.
• П. Г. Клепатский. Очерки по истории Киевской земли. — Одесса : Типография «Техник», 1912. — Т. 1: Литовский период. — 599 с.
• Купрієнко Вероніка. Містечко Іванків за часів Речі Посполитої (1589–1648 рр.) // Київські історичні студії. — 2016. — № 2. — С. 111—116.
• Кучера М. П. Давньоруські городища на Правобережжі Київщини // Дослідження з слов’яно-руської археології. — Київ, 1976. — С. 176–197.
• Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (XV—середина XVII ст.) / О. Мальченко; відп. ред. І. Дивний; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — Київ, 2001. — Т. 2. — С. 153–154. — ISBN 966-02-2126-6.
• Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. — Санкт-Петербург : Синод. типография, 1907. — Т. 2. — 1631 с. (рос.)
• Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Киев : Типография Киевопечерской Лавры, 1864. — С. 156. (рос.)
• Уезды Киевский и Радомысльский: Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами / Собрал Лаврентий Похилевич. — Киев, 1887. — 305 с. (рос.)
• Іванків // По землі Київській: путівник-довідник / Батушан О. Д., Сікорський М. І., Чепурний І. Ф. — Київ : Київське обласне книжково-газетне видавництво, 1963. — С. 288—290, 310. — 10000 прим.
• Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / Передмова Патриції Кеннеді Ґрімстед; Упорядн.: Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков, Л. Демченко, П. К. Ґрімстед, В. Кравченко, В. Страшко, Н. Яковенко. Державний комітет архівів України; Центральний державний історичний архів України; Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України; Генеральна дирекція державних архівів; Головний архів давніх актів; Інститут історії Польської академії наук; Федеральна архівна служба Росії; Російський державний архів давніх актів; Український науковий інститут Гарвардського університету. — Київ, 2002. — 984 с. — ISBN 966-02-2504-0.
• Селянський рух на Україні 1569–1647 рр.: Збірник документів і матеріалів / Ін-т історії України АН України; редкол. М. Г. Крикун (відп. ред.) та ін. — Київ : Наукова думка, 1993. — 534 с. — ISBN 5-12-002122-0.
• Стороженко А. К истории г. Киева и его окресностей в XV-XVI вв. // Кіевская старина. — 1892. — № 2. — С. 339–347.
• Третьяков П. Н. Древлянские грады // Академику Б. Д. Грекову ко дню 70-летия. — Москва : АН СССР, 1952. — С. 64–68. (рос.)
• Фундуклей И. Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии / изданное по Высочайшему соизволению Киевским Гражданским губернатором Иваном Фундуклеем. — Киев : В Тип. Феофила Гликсберга, 1848. — 128 с. (рос.)
• Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого литовского статута. Исторические очерки. — Москва, 1893. — 884 с. (рос.)
• Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К. : Критика, 2008. — С. 30, 177—179, 191, 198—200, 249. — ISBN 966-8978-14-5.
• Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.: 3бірка документів (1639–1648 рр.) / Відп. ред. М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий. АН УРСР. Інститут історії України; Управління державними архівами МВС УРСР; Центральний державний історичний архів УРСР. — Київ : Вид-во АН УРСР, 1946. — С. 68—71.
• Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657—1687) / Упоряд.: І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко; Ред. кол.: П. Сохань (голова), Г. Боряк, В. Брехуненко, І. Бутич (заст. голови), Я. Дашкевич, О. Купчинський, О. Маврін, Ю. Мицик, О. Музичук, О. Романів, В. Смолій, Ю. Шемшученко. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Наукове товариство імені Шевченка; Центральний державний історичний архів України. — Київ; Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 2004. — 1118 с. — (Пам'ятки історії України) — ISBN 966-02-3091-5.
• Города, местечки и замки Великого княжества Литовского: энциклопедия / ред. совет: В. П. Саламаха (гл. ред.) и др. — Минск : Беларуская Энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 2009. — 312 с. — (Великое княжество Литовское) — 3000 прим. — ISBN 978-985-11-0432-7. (рос.)
• Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область / Упорядн. Гай А. І.; Гол. ред. кол. Ульянченко В. І.; Ред. кол.: Бутник В. Г., Гай А. І. (кер. ред.-вид. групи), Даниленко В. П., Єрема P. M. (заст. гол. ред. кол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г., Український інститут національної пам'яті; Київська обласна державна адміністрація. — Біла Церква : Буква, 2008. — 1376 с. — ISBN 978-966-7195-95-3.
• Численность населения СССР на 17 января 1939 г.: по районам, районным центрам, городам, рабочим поселкам и крупным сельским населенным пунктам. — Москва : Госпланиздат, 1941. — 266 с. (рос.)
• Адміністративно-територіальний поділ Київщини. 1918–2010 роки: Довідник / Авт.-упорядн. Корінний М. М. — Біла Церква : видавець Пшонківський О. В, 2012. — 304 с. — ISBN 978-617-604-012-5.
• Список поселень Київської округи / Київський Окружний виконавчий комітет робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. — Київ, 1926. — 132 с.
• Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy: studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. — Warszawa, 2000. — 599 s. (пол.)
• Jablonowski A. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej: Epoka przelomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dzial II-gi: Ziemie Ruskie rzeczypospolitej. — Warszawa-Wieden: C. i K. Wojskowo-Geograficzny Zakład w Wiedniu, 1899—1904. — 17 map. (пол.)
• Przyłecki S. Pamiętniki o Koniecpolskich: Przyczynek do dziejow polskich XVII wieku. — Lwow: W drukarni Piotra Pillera, 1842. — 230 s. (пол.)
• Iwanków, mko, pow. radomyski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 314. (пол.)
• Zródła dziejowe. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. IX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów-Braclaw) / Opisane przes Aleksandra Jabłonowskiego. — Т. XX. — Warszawa: Gebethner i Wolf, 1894. — 307 s. (пол.)
• Zródła dziejowe. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. X: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów-Braclaw) / Opisane przes Aleksandra Jabłonowskiego. — Т. XXI. — Warszawa: Gebethner i Wolf, 1894. — 721 s. (пол.)

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Голод під час окупації. Перші свідчення журналіста Павла Смовжа (18 січня 2023 р.)
	Розстріли авто та зґвалтування: історія села Іванків, яке першим прийняло удари ворога (24 лютого 2025 р.)
	«Життя — наївне мистецтво» — історія школи імені Марії Примаченко. Документальний фільм (12 липня 2025 р.)

• Селище Іванків, Київська область, Вишгородський район, Іванківська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Процитовано 19 жовтня 2025.
• Облікова картка смт Іванків, Київська область, Іванківський район. rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 19 жовтня 2025.