Демидів (Вишгородський район)

село Демидів
Стадіон «Діназ» у Демидові
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Вишгородський район
Громада	Димерська селищна громада
Основні дані
Засноване	1026
Населення	3,7 тисяч
Поштовий індекс	07335
Географічні дані
Географічні координати	50°43′38″ пн. ш. 30°19′38″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	107 м
Місцева влада
Карта
Демидів
Демидів
Мапа
Демидів у Вікісховищі

Деми́дів — село у Вишгородському районі Київської області. Входить до складу Димерської селищної громади. Одне з найдавніших сіл України — започатковано у 1026 році. Лежить, де річка Кізка вливається в річку Ірпінь поблизу Київського водосховища, за 35 км від Києва, на автостраді Київ — Мінськ.

Історія

На околицях Демидова, понад річкою Ірпенем, збереглося близько 200 давньоруських курганів, а на території села, в урочищі Городці, височать вали слов’янського городища — залишки давньоруського міста Городця. В літописі воно вперше згадується під 1026 роком, коли тут уклали мир великий князь київський Ярослав Мудрий та його брат Мстислав. Руські землі було поділено на дві частини, кордон між якими проходив по Дніпру.

У 1097—1098 рр. під час загострення князівських усобиць Городець став місцем переговорів руських князів на чолі з великим князем київським Володимиром Мономахом про об'єднання сил для боротьби з половцями. У 1150 році місто дістав вигнаний з Києва син Володимира Мономаха — Юрій Долгорукий. В 1151 році під Городець підійшли дружини великого князя київського Ізяслава та інших князів. Вони спалили посад, а Юрія Долгорукого примусили повернутися на княжіння до Суздаля.

Демидів на карті XVIII століття

Велике князівство Литовське

Під час монголо-татарської навали Городець був зруйнований і довгий час лишався спустілим. У 1362 році цю територію зайняло Велике князівство Литовське. Після інкорпорації у 1471 році удільного Київського князівства вона увійшла до складу Київського воєводства. Демидів вперше згадується в люстрації Київського замку 1543 року. На той час у ньому налічувалося 16 господарств, що виконували на користь замку численні повинності — натурою, орали, косили, відбували військову службу.

В другій половині XVI ст. у Демидові спостерігався приплив населення. Сюди втікали селяни з Волині і Поділля, шукаючи порятунку від феодального гніту, який посилився після запровадження у 1557 році волочної поміри. В 1576 році внаслідок нападу кримських татар село знову було зруйноване, а мешканці забрані в ясир.

Після Люблінської унії 1569 року Демидів перейшов під корону Польщі, і він став королівським володінням. У ревізії Київського замку 1570 року село названо дуже злиденним. Селяни давали на користь воєводи 4 діжки меду та кілька возів сіна. В 1622 році тут проживало 28 підданих.

У першій половині XVII ст. місцеві селяни сплачували на користь орендарів, в руках яких перебувало село, 28 злотих чиншу, давали 28 мір вівса (на суму 70 злотих), 5 діжок меду (на 122 злотих). Крім того, орендар мав віддавати на користь корони 150 кіп жита (на 112 злотих) і 150 кіп вівса (на 93 злотих), що також стягували з селян.

Повстання Хмельницького

Місцеве населення взяло активну участь у повстанні Богдана Хмельницького 1648—1654 рр. Влітку 1648 року селяни Демидова, озброївшись косами та киями, почали громити маєтки шляхти. Частина з них влилася до селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького. Демидів визволився від польсько-шляхетського панування і згідно з реєстром 1649 року був включений до складу Білогородської сотні Київського полку.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Демидів залишився під владою корони Польської. Король Ян ІІ Казимир подарував Демидів «на вічні часи» гетьману Правобережної України Павлу Тетері., а через кілька років село перейшло до рук прибічника польської шляхти, козацького полковника В. Іскрицького. Посилення соціального гніту викликало зростаюче невдоволення селян, які в кінці XVII ст. активно підтримували визвольний рух на Правобережжі.

У 1700 році Демидів увійшов до складу Димерського староства. В першій чверті XVIII ст. село переходило від одного власника до іншого. Найдовше воно перебувало в руках київського каштеляна Стецького. У 1723 році Стецький домігся переведення села на становище містечка і дістав дозвіл на проведення тут ярмарків. Часті зміни панів, кожний з яких прагнув одержати якнайбільше прибутків, супроводилися зростанням феодальних повинностей і посиленням експлуатації селян. У відповідь на це вони неодноразово піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Широкого розмаху в районі Демидова, як і скрізь на Київщині, набрав гайдамацький рух. У 1752 році значний загін гайдамаків з'явився біля містечка і вчинив напад на маєтки місцевої шляхти.

Другий поділ Речі Посполитої

Після окупації Правобережної України внаслідок другого поділу Речі Посполитої Росією Демидів з 1796 року увійшов до складу Київського повіту Київської губернії. Тяжким лишилося становище демидівських селян і після реформи скасування кріпацтва в Російській імперії 1861 року. За уставною грамотою 187 ревізьких душ містечка одержали 89 десятин присадибної землі, 896 десятин орної та сіножатей і 30 десятин непридатної, тобто 1015 десятин. За злиденні наділи (в середньому до 4 десятин на двір) селяни мали сплачувати щороку по 6 крб. 40 копійок грошима і відробляти по 37 днів на користь поміщика Синельникова. До того ж, вони були позбавлені конче необхідних угідь. Протестуючи проти грабіжницької реформи, селяни відмовилися підписати кабальну уставну грамоту, знищували межові знаки між поміщицькими й селянськими землями, забирали з поля поміщицький хліб. У той же час місцевому поміщикові Синельникову належало в містечку та навколишніх селах майже 13 тис. десятин землі.

Селяни Демидова відгукнулися на події революції 1905—1907 рр. У липні 1906 року вони почали рубати та вивозити поміщицький ліс. Коли ж 30 липня сюди прибув урядник і спробував виявити учасників порубок та відібрати ліс, селяни його побили і вигнали.

Під час проведення столипінської аграрної реформи поміщик продав частину своїх земель через селянський земельний банк. Переважну більшість її скупили заможні селяни, внаслідок чого навколо Демидова виникли куркульські хутори. У 1912 році в селі налічувалося 192 господарства, які мали 1076 десятин землі. З них 27 господарствам належало по 7 і більше десятин, 24 — по 5—7 десятин, 118 — від 1 до 5 десятин, 20—менше десятини і 3 були зовсім безземельними. Отже, понад 73 відсотки селянських господарств не мали достатньої кількості землі. Тим часом місцевому куркулю і лісопромисловцю Вовку належало понад 170 десятин польової землі і 20 десятин саду.

Населення Демидова не одержувало необхідної медичної допомоги. Всю Димерську волость, до складу якої він входив, обслуговував лікар і 2 фельдшери.

Освіта була недоступна для більшості населення. На початку XX ст. в Демидові, де налічувалося 882 мешканці, діяла лише церковнопарафіяльна школа. В ній один учитель навчав 50 дітей. У 1916 році на кожні 4 чоловіка 3 були неписьменні.

Перша світова війна

Після Жовтневого перевороту та інтервенції Радянської росії в Українську Народну Республіку містечко було захоплене більшовиками наприкінці січня 1918 року. В середині лютого Демидівський земельний комітет разом з комітетами сусідніх сіл ухвалив рішення про конфіскацію землі у заможних власників і наділення нею безземельних і малоземельних селян.

Проте на початку березня 1918 року більшовики були вибиті з містечка німецькими військами, які за підтримки українських військ наступали на схід за умовами Берестейського мирного договору й таким чином відновили порядок в Українській Державі П. Скоропадського. За підтримки російських більшовиків тут були створені повстанські загони, які у серпні почали повстання проти гетьманського гарнізону в Димері. Воно було жорстоко придушене німецькими військами, що прибули з Києва. За участь у повстанні на демидівців наклали велику контрибуцію — близько 500 пудів хліба.

Після антигетьманського повстання Демидів зайняли війська Директорії УНР, але вже на початку лютого 1919 року його було захоплено російськими більшовиками. Встановлення радянської влади у селі відбувалося в умовах боротьби проти повстанських загонів, які брали участь в Куренівському повстанні під командуванням Струка, завдяки чому вдалося відтягнути частини Червоної армії з українсько-більшовицького фронту й на кілька днів повернути УНР владу в Києві. У селі почала роботу сільська Рада, що проводила наділення землею малоземельних і безземельних селян. Активно діяв ревком, під керівництвом якого було успішно виконано план продрозверстки, налагоджено роботу школи тощо.

У вересні 1919 року Демидів захопили білогвардійські війська денікінців. Після його повторноо захоплення більшовиками у другій половині грудня 1919 року знову розпочалися репресії червоного терору. З квітня 1920 року тут діяла кущова партійна організація, яка об'єднувала більшовиків Демидова та сусідніх сіл і налічувала 17 осіб. Вона проводила більшовицьку агітацію серед населення. У квітні 1920 року обрали сільську Раду.

На початку травня 1920 року більшовицькі репресії в Демидові були перервані наступо військ директорії УНР разом із поляками. Але вже 15 червня в результаті наступу радянських військ Демидів був остаточно захоплений більшовиками. Відновили діяльність радянські репресивні органи. 27 серпня 1920 року було створено комнезам, який очолив С. М. Купрієнко. Долаючи опір селян, комнезам приступив до грабунків, перерозподілу землі і наділення нею бідноти.

Розгорнула діяльність сільрада. Вона керувала відбудовою зруйнованого господарства. З її ініціативи проводилися лісові насадження. Успішно діяли місцеві меліоративні товариства, які утворилися наприкінці 1922 року. За їх допомогою було осушено близько 300 десятин болотистих грунтів. Сільрада контролювала роботу споживчого кооперативного товариства, що виникло у 1924 році.

В Демидові діяв медпункт. Працювали початкова школа, де навчалося понад 70 дітей, і кілька шкіл для ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1923 році відкрилася хата-читальня. При ній діяли гуртки художньої самодіяльності і бібліотека з книжковим фондом 1 тис. примірників.

На початку 1924 року у Демидові створили комсомольську організацію, а в 1930 році замість об'єднаної більшовицької організації, до якої входили також комуністи Козаровичів і Бірок, створена окрема більшовицька організація. Сільрада разом з місцевими більшовиками проводили велику роботу, спрямовану на впровадження колективізації. З ініціативи комнезаму і сільради на колишніх землях заможного селянина Вовка було організовано товариство спільного обробітку землі, на базі якого у жовтні 1929 року створили сільськогосподарську артіль «Перемога». Для допомоги місцевим більшовикам восени 1930 року Димерський райком партії направив у Демидів на посаду директора школи Л. Л. Васильєва. Він багато зробив для проведення колективізації та розгортання боротьби з куркульством. На початку 1931 року колгосп «Перемога» об'єднував уже 200 господарств.

Жахіття більшовицького червоного терору й грабунків колективізації викликали сильний спротив селян, які підпалили в Демидові приміщення з реквізованим реманентом, отруїли частину коней, розбили комору з посівним матеріалом, надіслали більшовикам листи з погрозами. Особливий спротив місцевих селян викликала діяльність Л. Л. Васильєва, якого було тяжко поранено двома пострілами 13 травня 1931 року під час виступу у сільській Раді, після чого той помер протягом кількох днів. Його похорон, на який зігнали демидівців і селян сусідніх сіл, перетворився на демонстрацію за колгоспний рух, пропагандистський захід проти заможних селян. Колгоспу «Перемога» було присвоєно ім'я Васильєва, а в центрі села, де його поховали, було встановлено обеліск.

Колгосп ім. Васильєва рік у рік зміцнювався. За ним було закріплено 2190 га землі. В господарстві побудували молочну ферму, в якій налічувалося 358 голів худоби, свиноферму і вівцеферму. Було розвинуто вирощування овочів у закритому і відкритому грунті. У двох теплицях майже протягом всього року збирали свіжі огірки, помідори, цибулю. Тут діяв льонопереробний пункт, лісопильний завод, млин, слюсарна і теслярська майстерні. Заклали також 30 га саду.

Завдяки колективізації село постраждало під час Голодомору в Україні 1932—1933 років, Померло щонайменше 134 мешканці села.

Завдяки завищеним нормам виробництва у колгоспі добилися високих урожаїв зернових, технічних та овочевих культур, одержували значну кількість молока і м'яса. Врожайність пшениці на колгоспних ланах становила 22 цнт, жита — 17 цнт, вівса і ячменю — 14 цнт, картоплі — 130 цнт з гектара. Чимало трудівників досягли значних успіхів. Славний шлях від колишньої батрачки до знатної ланкової пройшла П. К. Денисенко. Наслідуючи приклад Марії Демченко, її ланка в 1936 році зібрала рекордний врожай картоплі — по 390 цнт з гектара на площі 9,5 га та 853 цнт — з окремої ділянки розміром 1 га. Уряд високо оцінив самовіддану працю П. К. Денисенко, нагородивши її орденом Трудового Червоного Прапора. Ланка Н. Ф. Мельниченко в 1938 році зібрала по 337 цнт картоплі з гектара. В 1938 році свинарки колгоспу О. М. Кашка та С. М. Кисіль виростили по 16 поросят від кожної свиноматки. Колгосп в 1939 і 1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1940 році Головний виставочний комітет відзначив його дипломом 1-го ступеня, грошовою премією в сумі 10 тис. крб. та виділив легкову автомашину. 7 колгоспників були нагороджені медалями ВСГВ.

Друга світова війна

3 початком Другої світової війни демидівці разом з усіма радянськими народами були мобілізовані до лав радянської армії. Під керівництвом партійної організації вони взяли активну участь у будівництві оборонних споруд. Після запеклих боїв 24 серпня 1941 року німецькі війська захопили село. Під час німецької окупації гітлерівці закатували 17 мешканців села, серед яких були організатори колгоспного будівництва Д. О. Карпенко, О. С. Карпенко, С. М. Купрієнко, Т. О. Купрієнко. На роботи до Німеччини окупанти вивезли 130 юнаків і дівчат.

Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, демидівці з грудня 1941 року утворили на території Димерського району підпільну групу під керівництвом комуніста Г. С. Скотаренка, яка поширила свою діяльність і на Демидів. До її складу входили демидівці В. М. Карпенко, В. Т. Денисенко, В. В. Денисенко, П. В. Проценко, а також К. І. Едемський, посланий з Києва для організації у районі партизанських груп.

У 1942 році підпільна організація «Арсеналець», що діяла на київському заводі «Арсенал», охопила своїм впливом і Димерський район. Вона направила у Демидів для підпільної роботи комуніста В. С. Гурєєва. Досвідчений інженер, він став «представником» німецької фірми Карла Берле, яка дістала підряди на відбудову мостів. Наприкінці 1942 року В. С. Гурєєва призначили виконробом на будівництві двох мостів через Ірпінь у районі Демидова. Він створив підпільну групу з військовополонених, зігнаних сюди для проведення будівельних робіт. Внаслідок роботи підпільників через порушення технічних розрахунків один із мостів навесні 1943 року дав осадку і вибув з ладу.

На лютий 1943 року в складі групи Г. С. Скотаренка вже існувала окрема бойова підпільно-партизанська група Демидова, організаторами й керівниками якої були К. І. Едемський і В. С. Гурєєв. Група мала кулемети, гвинтівки, гранати. Підпільники розповсюджували зведення Радянського інформбюро, проводили пропагандистську роботу серед населення. Під керівництвом членів групи, які працювали на кагатах у т. зв. «обіцинному» господарстві села, взимку 1942/43 рр. було навмисно заморожено 330 тонн картоплі і роздано населенню 21 тонну хліба та 11 тонн сіна.

Підпільникам активно допомагали місцеві мешканці, які переховували їх у себе і систематично постачали їм продовольство. На квартирі М. М. Вакуленко жили К. І. Едемський і певний час партизанський зв'язковий під кличкою «Гриша». У жительки села Т. В. Купрієнко з 1942 року по серпень 1943 року перебував В. С. Гурєєв.

4 листопада 1943 року частини Червоної армії відбили Демидів. 242 мешканці села були мобілізовані до червоної армії, з них 70 нагороджено орденами й медалями СРСР. 137 демидівців загинуло під час війни, їх імена викарбувані на обеліску, що встановлений в центрі села. Під час радянського наступу, Червоною армією в Демидові були зруйновані всі господарські будівлі колгоспу, школа, чимало житлових будинків.

Після відбиття містечка населення було мобілізоване на відбудову зруйнованого господарства. Долаючи величезні труднощі, вони знову були загнані у колгосп. На допомогу демидівцям прийшла держава, яка надіслала зерно, худобу, надала грошову позику. ЗА партійною дериктивою з Раменського району Московської області, до колгоспу ім. Васильєва було надіслано телиць, завдяки чому було відновлено молочну ферму. У 1944 році ланки О. Рудник та X. Мельниченко зібрали по 500 цнт картоплі з гектара. Внаслідок самовідданої праці колгоспників план посіву озимини був перевиконаний. Швидкими темпами йшла відбудова колгоспних приміщень, зокрема тваринницьких ферм і парникового господарства. Вже в 1944 році колгосп одержав 140 тис. крб. доходу від садівництва і 90 тис. крб. від городництва. У жовтні 1945 року тут було створено партійно-кандидатську групу.

Величезну роль у житті Демидова мало освоєння земель заплави річки Ірпеня, яке почалося в 1947 році. Демидівці разом з селянами сусідніх сіл під керівництвом інженерів Київського тресту «Укрводбуд» вкрили заплаву мережею каналів, спорудили лінії електропередач, водонасосні станції, встановили дощувальні установки. Того року колгосп ім. Васильєва осушив і опанував 234 га заплавних земель. На нових площах він зібрав високий врожай і став колгоспом-мільйонером. Зросло парникове господарство, яке налічувало 1200 рам. Зміцніло тваринництво. Колгосп побудував для трудівників 185 житлових будинків. У 1950 році ланка депутата Верховної Ради УРСР Г. Ф. Бідненко зібрала по 519 цнт картоплі, а ланка В. І. Карпенко — по 543 цнт з гектара. За досягнення у вирощуванні цієї культури 11 колгоспників були удостоєні високих урядових нагород. В цей час у селі спорудили електропідстанцію, насосну станцію, розширили лісопильний завод, відкрили кілька майстерень.

Було відновлено роботу медпункту. З кінця 1943 року почалися заняття у середній школі. Активну роботу розгорнув сільський клуб, який став одним з кращих у районі. Відкрили бібліотеку.

Наприкінці 1950 року колгосп ім. Васильєва об'єднався з колгоспом ім. Ворошилова с. Гути-Межигірської. Новій артілі присвоїли ім'я В. І. Леніна. Колгосп мав овочево-картопляно-молочний напрям. Протягом 1951—1958 рр. він посідав передове місце серед господарств району. На фермах, обладнаних новітнім устаткуванням, утримувалося понад 600 голів великої рогатої худоби, 750 свиней, 200 овець, майже 2,6 тис. штук птиці. Розвивалося парниково-тепличне господарство. З кожного квадратного метра теплиць було зібрано по 151,7 кг овочів. Валовий дохід колгоспу зріс до 1 млн. 343 тис. крб. За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва господарство в 1955 році брало участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

В наступні роки колгосп досяг нових успіхів. Надої від однієї корови зросли до 3638 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано 354,5 цнт молока, 48,3 цнт м'яса (в т. ч. 38 цнт свинини)2. За самовіддану працю значна група демидівців у 1957 році одержала урядові нагороди, а ланковій Л. С. Карпенко було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Протягом 1955— 1957 рр. виробництво м'яса і доход колгоспу збільшилися втроє. У 1958 році колгосп ім. Леніна взяв участь у Виставці досягнень народного господарства СРСР і був відзначений дипломом 2-го ступеня. Голову колгоспу І. Ф. Тесленка нагородили Малою золотою медаллю, агронома В. М. Терещенка, зоотехніка Т. Ю. Ткача, доярку П. Г. Шарикову та бригадира рільничої бригади М. О. Гордєєва — малими срібними медалями ВСГВ3. Того року за особливі заслуги в розвитку сільського господарства району звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний перший секретар Києво-Святошинського РК КП України О. О. Сапухін (1917—1970).

Демидівський колгосп часто відвідували різні іноземні делегації та зарубіжні туристи, яких знайомили з досягненнями колгоспного виробництва.

На початку 1959 року на базі Демидівського та Лютізького колгоспів було створено радгосп «Демидівський», який у 1961 році перейменували на радгосп ім. Васильєва. Тоді ж тут створили дослідно-показове господарство. При ланці Героя Соціалістичної Праці Л. С. Карпенко діяла школа передового досвіду, в якій протягом лютого—березня 1961 року навчалося понад 20 членів комсомольсько-молодіжних ланок з багатьох колгоспів і радгоспів району. Радгосп ім. Васильєва — велике соціалістичне господарство, за яким закріплено 3392 га землі, в т. ч. 1657 га орної. Зрошувані землі становлять 426 га. У радгоспному парниково-тепличному господарстві площа теплиць дорівнює 668 кв. метрів, під плівкою — 20 тис. кв. метрів, парникових рам — 13 200. Щороку радгосп ім. Васильєва виробляє близько 5 тис. тонн овочів. У 1968—1969 рр. було одержано в середньому по 152 цнт овочів і по 119,6 цнт картоплі, а ланка Й. О. Магденко зібрала по 201,7 цнт картоплі з гектара. Значне місце в господарстві посідає і тваринництво. Поголів'я великої рогатої худоби зросло до 1,5 тис. голів. У 1969 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 1081 цнт молока. Машинний парк радгоспу налічує 32 трактори, 9 комбайнів, 46 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

Серед працівників радгоспу широко розгорнулося соціалістичне змагання за звання ударників і колективів комуністичної праці. Багато трудівників одержали високі урядові нагороди. Ордени Леніна сяють на грудях комуністів — механізатора, тепер керуючого відділком радгоспу М. О. Магденка та доярки П. Г. Шарикової. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено доярку Г. О. Мамченко та директора радгоспу І. Ф. Тесленка, орденом «Знак Пошани» — доярку К. І. Когтєву, бригадира парниководів П. К. Опанасенка, ланкову В. І. Карпенко, головного зоотехніка Л. В. Фастова. У 1967 році радгосп ім. Васильєва за високі трудові показники був нагороджений пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, працівники радгоспу виконали восьмий п'ятирічний план по виробництву фруктів на 124,8 проц. і м'яса — на 120,2 відсотків. Всі ці досягнення — результат великої роботи партійної організації радгоспу, яка налічує 164 особи. Комсомольців у селі було 126 осіб.

З промислових підприємств у Демидові діяли засолзавод з консервним цехом, що виготовляє до 1 млн. банок консервів на рік, молокозавод, який за добу переробляє понад 20 тонн молока і 8 тонн щоденно відправляє в Київ, зрошувальна станція, пилорама.

За післявоєнні роки здійснено реконструкцію Демидова. Тут збудовано понад 500 нових цегляних, критих шифером або черепицею будинків, у яких живуть працівники радгоспу. Тільки протягом 1967—1969 рр. зведено 28 індивідуальних та два 16-квартирні комунальні житлові будинки. Село електрифіковано і радіофіковано. Здійснено також газифікацію та до багатьох будинків проведено водяне опалення. В центрі села є площа, навколо якої розмістилися будинки адміністративних установ та громадських організацій. Вулиці розширені і впорядковані. Тут діють сільський універмаг, спеціалізований магазин меблів, господарські та продовольчі магазини, кілька побутових майстерень. Товарооборот торговельної мережі постійно зростає і у 1969 році перевищив 1 млн. 88 тис. карбованців.

З медичних закладів у Демидові діють лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, яка має рентгенологічний та зубопротезний кабінети, і аптека. В них працюють 22 спеціалісти з вищою та середньою медичною освітою. Великі зрушення відбулися і в галузі освіти. В Демидові діють середня школа, вечірня середня школа, філія музичної школи. В них навчається 582 учні і працюють 32 вчителі. Багато років успішно трудиться на ниві народної освіти заслужена вчителька УРСР Л. М. Матюк. Для дошкільнят створено комбінат, в якому виховується 110 дітей.

Добрі традиції роботи має будинок культури. До 50-річчя Жовтневого перевороту для нього було споруджено нове приміщення на 400 місць. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності і кабінет політосвіти. У Демидові є бібліотека, книжковий фонд якої становить 14,5 тис. примірників. Велику масово-політичну роботу проводить сільське відділення товариства «Знання», яке об'єднує 34 лектори.

Після відновлення незалежності

8 вересня 2012 року було відкрито спортивний комплекс «Діназ».

У 2015 році у Демидові був відкритий зоопарк «XII Місяців» з площею у 16 га. У зоопарку мешкає понад 100 видів диких і свійських тварин. У зоопарку буде відкрита статуя вокаліста і басиста групи Slayer — Тома Арайї.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Михаїла с. Демидів (приписне с.* Раківка (1917) Димерської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України

Російське вторгнення

25 лютого 2022 року у селі висадилися російські війька та окупували його. 1 квітня село звільнили українські війська. Через підрив дамби село затопило, мешканців евакуюють.

Інфраструктура

У селі є медпункт, середня школа, сільський будинок культури.

Населення

• 3210 ос. (1971)

Відомі люди

• Уродженець села — Костюченко Олександр Андрійович (1975—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ноздровська Ірина Сергіївна (1979—2017) — українська правозахисниця, помічниця нардепа Тетяни Чорновол.

Вшанування

• Село згадується в романі А. В. Кузнецова «Бабин Яр».

Джерела

• Demidów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 952. (пол.) — S. 952—954. (пол.)
• Демидів, Києво-Святошинський район, Київська область // Історія міст і сіл Української РСР

Посилання

• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Погода у селі [Архівовано 11 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Демидів — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР [Архівовано 18 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
• «Зате вони не дійшли до Києва». Як живуть селяни у затопленому війною Демидові
• Демидів: як живе село, яке стало водним рубежем для ворога
• У Демидові на Київщині почалися роботи з відновлення зруйнованого мосту