Луїс де Камоенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луїс де Камоенс. Портрет роботи Франсуа Жерара.

Луїс Ваз де Камоенс (суч. порт. Luís Vaz de Camões, сучасна вимова МФА: [luˈiʃ vaʃ dɨ kaˈmõĩʃ], українське написання походить від старої португальської Camoens, близько 1524 — †10 червня 1580) — португальський поет, якого вважають найбільшим португальським поетом в історії. Його твори вважають класичними поряд із творами Гомера, Вергілія, Данте Аліг'єрі. Він написав багато ліричних та драматичних поетичних творів португальською та іспанською мовами, але найвідомішим його твором є «Лузіади» (порт. Os Lusíadas). Його філософська робота «Парнас Луїса Ваза» (порт. O Parnaso de Luís Vaz) була втрачена, її викрали разом з частинами «Лузіади» його вороги під час перебування поета в Мозамбіку.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Відомості про життя Камоенса надзвичайно мізерні та іноді суперечливі. Вважають, що Камоенс народився в 1517 або в 1524 році, ймовірно в Лісабоні. Він походив із старовинного і багатого галісійського роду, один з членів якого, Васко Пірес де Камоенс (порт. Vasco Pires de Camões), в 1370 році емігрував із політичних мотивів до Португалії. Він був відомий не лише як хоробрий воїн, але і як блискучий поет-трубадур. Дід поета по материній лінії, Антао, був одружений на родичці Васко да Гами. Згідно з деякими джерелами, мати Камоенса, дона Ана (порт. Ana de Sá e Macedo), померла дуже рано; його батько, Сімао (порт. Simão Vaz de Camões), одружився повторно і виїхав до Індії як капітан корабля. Поблизу Гоа корабель потрапив у трощу. Незабаром після цього батько помер, однак звістка про це дійшла у Лісабон лише в 1553 році.

Освіта[ред.ред. код]

Своє дитинство Камоенс провів у товаристві дбайливої мачухи, під опікою дядька, дона Бенто, вченого ченця-аскета. Камоенс вчився в Коїмбрі, спочатку в монастирській школі, потім у університеті, де набув знання мов, прочитав багато давньо— і новолатинських, грецьких, іспанськіх, італійських і португальських поетичних творів, проштудіював історію, як загальну, так і вітчизняну. У 1537—1542 роках, протягом навчання в Коїмбрському університеті, Камоенс почав писати власні твори, примикаючи в своїх перших дослідах до школи Са де Міранда, але вже тоді в нім була помітна любов до всього народного — до легенд, казок, прислів'їв, пісень і романсів. Імовірно до університетського періоду його творчості відносять комедію «Амфітріон» (порт. Anfitrioes).

Після університету[ред.ред. код]

Любовний епізод в його житті спричинив за собою сварку з дядьком, унаслідок чого Камоенс залишив університет, не отримавши вченого ступеня. Близько 1542 року, примирившись з дядьком, Камоенс відправився шукати щастя до Лісабону. Тут він отримав місце домашнього вчителя в будинку графа Норонья. Вперше побачивши в церкві у 1544 році фрейліну королеви Катерину де Атаїде (порт. Caterina de Ataíde), дочку високопоставленої придворної особи, Камоенс негайно ж пристрасно закохався в неї. Бажання частіше бачитися з нею спонукало Камоенса клопотати про доступ до двору, що і вдалося йому завдяки сприянню графа Норонья. Як поет-імпровізатор, драматург, режисер і актор у влаштованих ним спектаклях під час придворних святкувань, Камоенс мав можливість відрізнятися у присутності коханій, частіше бачитися з нею і шукати взаємності. Любов його не залишилася таємною, вона викликала обурення сім'ї де Атаїди. Заздрісники і суперники втягнули поета в сварки і неприємності, і на початку 1549 року Камоенса за наказом короля вислали з Лісабону.

Військова служба[ред.ред. код]

Важке матеріальне становище змусило його вступити на військову службу. Його призначили до гарнізону Сеути, він хоробро бився у випадкових сутичках, втративши тоді праве око. Після двох років військового життя Камоенс повернувся в 1551 році до Лісабону. Під час церковної процесії він важко поранив високопоставлену придворну особу і його посадили до в'язниці. Слідство тривало 9 місяців, і хоча поета помилував король Жуан III, але лише за умови від'їзду Камоенса на службу до Індії. У березні 1553 року він відплив рядовим матросом до Гоа. Під час шестимісячного плавання, як і під час перебування у в'язниці, Камоенс писав перші пісні епосу, що прославив його. В Індії він бився у декількох битвах (у Малабарі), потім провів більше року в Гоа, писав вірші, брав участь в подорожі до Мекки. Під час діяльного і повного пригодами життя в Африці та Індії сам поет, як він писав в «Лузіадах» про Цезаря, «брався то за меч, то за перо».

Його призначили в 1556 році до Макао на досить високу адміністративну посаду — доглядачем майна відсутніх і зниклих безвісти осіб у колонії. Камоенс закінчив на Гоа «Лузіади», але скоро після цього один з тимчасових комендантів Макао звинуватив його в провині по службі та відвіз з собою полоненим на кораблі. Буря розбила цей корабель, який пішов до дна у берегів Камбоджи; поету вдалося не тільки врятуватися самому, але й врятувати рукопис «Лузіад». Діставшись Гоа, він зажадав суду і його виправдали. Після різних інших пригод Камоенсу вдалося нарешті «з хворим серцем і порожнім гаманцем» повернутися на батьківщину в 1570 році.

Ще в Гоа, у 1561 році, Камоенс отримав звістку про смерть своєї коханої; сила і тривалість його горя була відчутна у його численних віршах.

Останні роки[ред.ред. код]

У 1570 році Камоенс добрався до Лісабону, де почав клопотати про публікацію «Лузіад». Юний король Себастьян I, прочитавши поему, призначив поетові довічну пенсію, невелику, в 4 рази нижче, ніж середній дохід тесляра, але яка все-ж-таки врятувала Камоенса від злиднів. У 1572 році поема, що оспівує відкриття Індії Васко де Гамою, з'явилася в пресі. Камоенс присвятив її королеві Себастьяну. Гроші пенсії Камоенсу приносив хлопчик-слуга, привезений з Мозамбіку, який збирав милостиню на вулицях Лісабона. Не зважаючи на те, що поема викликала загальне захоплення, творцеві «Лузіад» довелося доживати дні свої в бідності; до неї приєдналося горе про втрату незалежності Португалії. «Я вмираю не тільки у вітчизні, але і з ним разом», — вигукнув поет в листі до свого друга.

Захворівши на чуму, поет помер 10 червня 1580 року і його поховали в церкві святої Анни. 16 років по тому дон Ґонсало Кутінью поставив на тому місці, де вважали місцезнаходження могили Камоенса, надгробний камінь з написом. Проте, великий лісабонський землетрус 1755 року вщент зруйнував церкву святої Анни. У 1855 році імовірні останки Камоенса зібрали і перепоховали, а в 1880 році, перед урочистим святкуванням трьохсотліття смерті Камоенса, ці останки, так само як і останки Васко да Гами, перенесли з королівськими почестями і поховали в монастирі ієронімітів (порт. Mosteiro dos Jerónimos) у Белене — одному з районів Лісабона: труна з прахом Васко та Гами — ліворуч, а з прахом Камоенса — праворуч гробниці короля Себастьяна I.

Спадщина Камоенса[ред.ред. код]

Пам'ятник Камоенсу в Лісабоні

У поемі «Лузіади» Камоенс оспівав нащадків Лузуса (порт. Lusus) — друга або сина Бахуса, який, по оповідях, поселився в Португалії і був там королем. Поема складається з 10 пісень, що містять в собі 1102 октави. Жоден з європейських народів не має національного епосу, подібного «Лузіадам». Камоенс оспівав все, що складає славу португальців, усі видатні історичні події; він розповів про відкриття Васко да Гами, вплітаючи в розповідь епізоди з колишньої та пізнішої португальської історії. Гарячий патріот, Камоенс прагнув обезсмертити героїчні подвиги і національні традиції своїх співвітчизників.[1] З красою вірша поема Камоенса відтворила вірну передачу фактів, так що Камоенса можна назвати ще й найкращим істориком своєї країни. Камоенс — великий майстер описувати картини природи, особливо йому вдався опис моря. «Португальський Гомер» був також і чудовим ліриком: у його ніжних і граціозних піснях, одах, елегіях і еклогах відбивається все його нещасне життя.

Першу збірку віршів Камоенса «Ритми, поділені на п'ять частин» (порт. Rythmas, divididas em cinco partes) опублікували вже після його смерті, в 1595 році; другу частину «порт. Rimas» — в 1616 році. У молодості Камоенс написав три драматичні п'єси: «Король Селевкидів» (порт. El Rei Seleuco), «порт. Filodemo» і «порт. Os Amphytriões», що не мали тривалого успіху за часів його життя.

Поему «Лузіади» Камоенса переклали всіма європейськими мовами, навіть по декілька разів; так, наприклад, французькою існує щонайменше 9 перекладів. Українською мовою поему переклав Михайло Литвинець.[2]

Життя Камоенса надихнуло багато поетів і драматургів: Антоніо де Кастільйо, Раймона Деланда. Особливо відома поема Алмейда Гаррета «Камоенс», останні строфи якої містять у собі жорстокий докір співвітчизникам за гірку долю поета. У XXI столітті слава Камоенса надзвичайно велика в Португалії. Гарячий патріотизм, яким пройняті «Лузіади», багато сприяв пробудженню португальської національності в 1640 році. За рішенням парламенту, в 1860 році в Лісабоні спорудили пам'ятник Камоенсу — статуя роботи Вітора Бастоса. Музей Луїса Камоенса (порт. Museu Luís de Camões) відкрили в Макао.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • John Adamson, «Memoirs of the life and writings of Luis de Camoens» (Лонд.); (англ.)
  • A. F. de Castilho, «Camões, Estudo histórico-poético» (Лісаб., 1863); (порт.)
  • J. M. Latino Coelho, «Luiz de Camões» (Лісаб., 1880); (порт.)
  • Каштелу Бранку, Камилу, «Luiz de Camões» (Порто-е-Брага, 1880); (порт.)
  • Гарретт, Алмейда, «Memórias Biográphicas» (Лісаб., 1881-84); (порт.)
  • С. v. Reinhardstoettner, «L. von С.» (Лпц., 1877); (нім.)
  • Брага, Теофилу, «Bibliographia Camoniana» (Лісаб., 1880); (порт.)
  • Clovis Lamarre, «Camoens et les Lusiades» (П., 1878); (фр.)
  • Burton, «Camoens, his Life and the Lusiades» (1886); (англ.)
  • Loiseau, «Histoire de la littérature portugaise» (1886); (фр.)
  • Wilhelm Storck, «Luis de Camoens Leben» (Петерб., 1890). (нім.)

Посилання[ред.ред. код]


Поет Це незавершена стаття про поета.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Туреччина Це незавершена стаття про особу Португалії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.