Любшин Станіслав Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Любшин Станіслав Андрійович
Любшин Станислав Андреевич
Зображення
Дата народження 6 квітня 1933(1933-04-06) (88 років)
Місце народження Москва, РРФСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Alma mater Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна (1959)
Професія актор театру і кіно, кінорежисер
Нагороди
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Пошани орден Дружби (Російська Федерація)
Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Преміїя ФСБ
IMDb ID 0529402
CMNS: Любшин Станіслав Андрійович у Вікісховищі

Станіслав Андрійович Любшин (рос. Станисла́в Андре́евич Любши́н; * 6 квітня 1933, Москва, Російська РФСР) — радянський і російський актор театру і кіно, кінорежисер. Заслужений артист РРФСР (1969). Народний артист РРФСР (1981). Кавалер орденів Пошани (1998) i «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2003). Лауреат ряду вітчизняних та міжнародних театральніх і кінопремій.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 квітня 1933 р. у Москві. Закінчив Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна (1959).

У 1959—1963 рр. — актор театру «Современник».

У 1964—1967 рр. — актор Театру на Таганці.

У 1974—1977 рр. — в Московському драматичному театрі ім. М.М. Єрмолової.

У 1977—1979 рр. — актор Московського драматичного театру на Малій Бронній.

У 1980—1987 рр. — актор Московського художнього академичного театру. З 1987 року — актор Московського художнього академичного театру ім. А.П. Чехова.

Працює у кіно з 1959 р. Знімався у фільмах: «Альпійська балада» Б. Степанова, «Мені двадцять років» («Застава Ілліча») М. Хуциєва, «Щит і меч» В. Басова, «Червона площа» В. Ординського, «Монолог» І. Авербаха, «Моє життя» Г. Нікуліна і В. Соколова, «Ксенія, кохана дружина Федора» І. Масленникова, «Слово для захисту» В. Абдрашитова, «Сентиментальний роман» І. Масленникова, «Степ» С. Бондарчука, «П'ять вечорів» М. Михалкова, «Тема» Г. Панфілова, «Не стріляйте в білих лебедів» Р. Нахапетова, «Кін-дза-дза!» Г. Данелія, «Забави молодих» Є. Герасимова, «Чорний чернець» І. Диховичного, «Вічний чоловік» Є. Марковського, «Цар Іван Грозний» Г. Васильєва, «Жінка у морі» В. Криштофовича, «Побачити Париж і померти» О. Прошкіна, «Дим» Аян Шахмаліевої та ін. (всього біля 80-ти кіноробіт).

За опитуванням журналу[ru] «Радянський екран[ru]» визнаний найкращим актором 1968 року за роль Олександра Бєлова/Йоганна Вайса (радянського розвідника) у фільмі «Щит і меч» (реж. В. Басов).

За найкраще виконання чоловічої ролі у фільмі «П'ять вечорів» (реж. М. Михалков) удостоєний премії на кінофестивалі «Молоде кіно» в Єрi (Франція, 1979), а також названий «найкращим актором» 1979 року за опитуванням журналу «Радянський екран».

Знявся в українській стрічці «Зустріч» (1980, к/м, реж. О. Ітигілов; картина удостоєна Головного призу МКФ короткометражних фільмів у Ліллі—80[1]).

Як режисер-постановник зняв у співавторстві дві кінокартини: «Поклич мене в далечінь світлу» (1977, у співавт. з Г. Лавровим; у 1977 році фільм був удостоєний Гран Прі та Призу ФІПРЕССІ на Міжнародному кінофестивалі Мангейм-Гайдельберг, ФРН) і «Три роки» (1980, у співавт. з Д. Долініним).

У 1981 році удостоєний звання Народний артист РРФСР.

Лауреат премії «Кришталева Турандот» (2018) — за довголітнє і доблесне служіння театру[2].

Лауреат російської національної театральної премії «Золота маска - 2019» — за видатний внесок у розвиток театрального мистецтва[3].

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, що становить загрозу національній безпеці України і міжнародному правопорядку[4].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Акторські роботи[ред. | ред. код]

Режисер-постановник[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.245;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.446;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.195—197.

Посилання[ред. | ред. код]