Перейти до вмісту

Літопис Красинського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Літопис Красинського
Факсимільний фрагмент
рукопису Красинського (1925)
ЖанрБілорусько-литовський літопис
Мовастаробілоруська мова
НаписаноXVI ст.

Літо́пис Красинського (біл. Летапіс Красінскага) — пам'ятка білорусько-литовського літописання з рукописного збірника Красинського XVI ст., який займав аркуші 64—90 цього рукопису.[1][2][3]

Рукопис був написаний старобілоруською мовою одним почерком — досить великим півуставом XVI ст., але зрідка в тексті траплялися скорописні літери.[3]

Історія дослідження та видання

[ред. | ред. код]

Документ був описаний науковцями Александром Брюкнером, Юхимом Карським і Станіславом Пташицьким. Рукопис зберігався у Бібліотеці Красинських у Варшаві і був втрачений під час Другої світової війни у жовтні 1944, коли після поразки Варшавського повстання, бібліотека була спалена німецькими окупантами.[2][4]

Вперше надрукований у 1893 А. Бичковим. При виданні в 1907 ПСРЛ (Т. 18) обидві хроніки були надруковані окремо, причому друга частина раніше, ніж перша. У 35-тому томі ПСРЛ рукопис надруковано в оригінальному порядку.[2][3]

Огляд змісту

[ред. | ред. код]

Літопис належить до 2-го зводу білорусько-литовських літописів першої (короткої) редакції. Він складається з двох окремих творів, кожен з яких має свою назву: «Лѣтописець Великого князьства Литовъского и Жомоицьского» та « Кроиники о великих князех литовъскых». Перша частина описує легендарну історію Литви, відому як «Хроніка Великого князівства Литовського і Жомоїтського», в якій походження литовських князів і шляхти виводиться від римської аристократії. Завершується перша частина князюванням Тройдена.[1][2][3]

Друга частина близька за змістом до Білорусько-литовського літопису 1446 року і Слуцького літопису (сер. XVI ст.), вона включає: «Літописець великих князів литовських», «Повість про Поділля» та «Похвалу Вітовта». А. Карський описав ці твори у своїй статті «Про мову так званих літовських літописів» (1894).[1][2] Ця частина літопису розповідає про події від княжіння Гедиміна і закінчується повідомленням 1438 року про розгром татарами руських дружин біля Мурома і про полон московського великого князя Василія Васильовича.[a][3]

Зауваження

[ред. | ред. код]
  1. У повідомленні невірно вказані рік і місце битви: насправді Василій ІІ Темний зазнав поразки у 1445 і це відбулося під Суздалем, а не біля Мурома

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]