Гедимін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гедимін
Giedymin.PNG
Гедимін
Великий князь Литовський
Король литовців і русинів
Попередник: Юрій II (як Король Русі)
Витень (як Великий князь Литовський)
Наступник: Явнут
 
Народження: бл.1275
Вільнюс, Велике князівство Литовське
Смерть: Грудень 1341
Вільно
Династія: Гедиміновичі
Батько: Будивид або Сколмонт
У шлюбі з: Євна
Діти: Ольгерд, Кейстут, Монвид, Наримунт, Коріят, Любарт, Явнут, Євфимія (Офка)

Медіафайли у Вікісховищі?

Гедимін (лит. Gediminas; бл. 1275[1][2] — 1341) — великий князь литовський (13161341)[3]. Родоначальник династії Гедиміновичів[3]. Син Будивида, брат Витеня. Батько великого литовського князя Ольгерда. Вів війни з Тевтонським орденом та князівствами Русі[3]. Розширив межі Литви за рахунок приєднання Мінської, Вітебської і Турово-Пінської земель[3]. Поширив свій вплив на Смоленщину[3]. За літописною легендою здійснив походи на на Волинь і Київщину (1323—1324)[3]. Титулував себе «королем литовців і русинів»[3]. Легендарний засновник Вільнюса. Литовський національний герой.

Імена[ред. | ред. код]

  • Гедимінас — литовське язичницьке ім'я.
  • Гедимін (біл. Гедымін; лат. Gedeminne) — староруський і латинський варіант литовського імені.
  • Прокопій — хрещене ім'я[4][5].

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Народився близько 1275 року. Походження Гедиміна залишається дискусійним. Пізня традиція, зафіксована у білорусько-литовських літописах, вважала Гедиміна сином Витеня, однак в дипломатичному листуванні Гедиміна з Ригою він виступає братом Витеня.

Вже у 2-ій половині XV ст. існувала і тенденційна версія, зафіксована у «Польській хроніці» Длугоша та в московських родоводах (Чудовська повість, Послання Спиридона-Сави) яка твердила, що Гедимін був конюхом Витеня, який зайняв трон після вбивства свого господаря і захопив владу у Литві. Ця версія очевидно була створена з метою дискредитувати пануючу династію Великого князівства Литовського[6]. Найбільш вірогідним видається, що Гедимін був молодшим братом Вітеня, сином Пукувера і внуком Тройдена[1], однак дана проблема так і залишається невирішеною.

Князювання[ред. | ред. код]

В'їзд Гедиміна до Києва

Гедимін отримав владу по смерті брата Витеня[джерело?]. Вів непримиренну боротьбу з німецькими лицарями, яким завдав ряд поразок. 1321 року в битві на річці Ірпінь Гедимін повністю розбив об'єднанні сили південно-руських князів: Київського, Переяславського, Галицького та двох Брянських[7]. 1325 року уклав союз з польським королем Владиславом I Локетком для спільної боротьби проти хрестоносців. 1331 року розбив війська Лівонського ордену під Пловцями (Польща)[8].

За його правління більша частина білоруських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. За даними білоруських літописів XV ст.[джерело?], у 13191320 роках він зайняв Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам'янець та інші міста. У васальній залежності від Гедиміна знаходились Мінське, Вітебське, Друцьке і Турівське князівства[8]. Полоцьке князівство за Гедиміна добровільно перейшло під зверхність литовських князів (за іншими даними, Гедимін завершив процес його підкорення).

Після смерті Юрія II Болеслава Тройденовича в 1340 році син Гедиміна, Любарт-Дмитро був проголошений Волинським і галицьким князем[8] завдяки тому що був одружений з дочкою Юрія ІІ, Офкою. Проте Любарт змушений був піти на компроміс з галицьким боярством, і надати його лідеру, Дмитрові Детьку високий сан управителя або старости Руської землі[9].

Вважається засновником столиці Литви Вільнюса, яка вперше згадується у 13221323 роках[8].

У листах папі Римському Івану XXII, ганзейським містам, францисканцям і домініканцям (13231324) заявляв про своє бажання прийняти християнську віру і запрошував до Литви лицарів, ремісників, купців, землеробів, священиків, однак немає достовірних даних, які б підтверджували факт його хрещення, тому питання його релігійних поглядів залишається дискусійним[джерело?].

1341 року Гедимін був смертельно поранений під час облоги німецької фортеці Баєрбург на річці Німан.

Титул[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Гедиміновичі
Анна Гедимінівна

Гедимін був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок. За літописами XV—XVI ст., він за життя розділив володіння між синами:

Крім цього у Гедиміна було 7 дочок:

Нащадки Монвіда, Кейстута, Коріата і Любарта зникли у 2-му або 3-му поколіннях. Нащадки Наримунта, Ольгерда і Євнута утворили роди, які прийнято називати Гедиміновичами, серед них були королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Несвицькі, Порицькі, Воронецькі, Чорторийські, Корецькі, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіцини, Куракіни, Хованські, Трубецькі, Патрикеєви, Мстиславські, Більські та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Войтович Л. Гедимін [Гедимінас] Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine.… — С. 603.
  2. Русина О. не вказує чіткої дати народження → див.: Гедимін // ЕІУ. — Т. 2. — С. 64.
  3. а б в г д е ж Русина 2004:2:64.
  4. Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Старий Луцьк. — 2009. — С. 36. — ІSBN 961-361-013-1.
  5. Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2011. — Вип. 5. — С. 213.
  6. Насевіч В. Гедзімін / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя імя П.Броўкі, 2005. — 684 с.: іл. ISBN 985-11-0314-4.
  7. вірогідність цього походу Гедиміна ставиться під сумнів В. Б. Антоновичем та іншими істориками[недоступне посилання з липень 2019]
  8. а б в г д Гедимін // Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
  9. Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. — № 22. — Луцьк, 2009. — С. 124.
  10. Metraščiai ir kunigaikščių laiškai 1996:100-102 (лист Гедиміна до домініканців у Саксонії, в якому він зазначає свій намір прийняти хрещення); 102-108 (Лист Гедиміна до ганзейських міст, з тим самим наміром).
  11. Ґедимін… — С. 473.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Metraščiai ir kunigaikščių laiškai. Vilnius: 1996.

Статті[ред. | ред. код]

  • Русина О.. Київська виправа Ґедиміна (Текстологічний аспект проблеми) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 231 (CCXXXI). — С. 147—157.
  • Войтович Л. 24/18. Гедимін [Гедимінас (* бл. 1275 † 1341)] // Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — 782 с. — ISBN 966-8545-52-4.

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гедимін