Макух Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макух Іван
Iwan Makuch.jpg
Народився 1872
с. Дорожів, Дрогобицького району, Львівської області
Помер 18 вересня 1946(1946-09-18)
Зальцбург
Проживання Тлумач
Діяльність політик
Посада Секретар внутрішніх справ
Термін 3 січня 1919 по 21 червня 1920
Партія Українська радикальна партія
Рід Макухи́
Дружина Павлина Гойванович

Іва́н Маку́х (1872, с. Дорожів, нині Верхній Дорожів — 18 вересня 1946,Зальцбург) — український галицький державний, громадсько-політичний діяч. Представник Української радикальної партії, її голова в 1930—1939 роках, посол до Галицького сейму19081918 роках), делегат Української Національної Ради ЗУНР, потім державний секретар праці й відбудови, з січня 1919 року — державний секретар внутрішніх справ.

Початки[ред.ред. код]

Іван Макух, молоді роки

Народився в 1872 році в селі Дорожів, Самбірського повіту (нині с. Верхній Дорожів Дрогобицького району Львівської області, Україна).

1887 р. вступив до Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа I. За популяризацію ідей українських радикалів у своєму селі на 5-му курсі відрахований з гімназії. 1892 року вступив до Львівської академічної гімназії, де черз «невідповідну поведінку» перебував на контролі. Через відсутність коштів на навчання давав приватні уроки, працював інструктором в інституті св. Миколая у Львові.

Упродовж навчання особисто познайомився з Іваном Франком та Михайлом Павликом, які, за спогадами Макуха, «мали на молодь революційний вплив». У грудні 1895 р. продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету. В часі навчання вступив до студентського товариства «Академічна громада», де працював скарбником фонду взаємодопомоги; продовжував давати приватні уроки, влаштувався на працю в адміністрацію НТШ.

1901 р. почав адвокатську практику, продовжив працювати в НТШ, редагував і видавав друкований орган радикалів «Громадський голос». З початком революційних подій в Росії 1905 року спільно з Грицем Гарматієм переправляв літературу та влаштовував місця для переховування втікачів. 1907 року відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет. У 1908 р. був обраний кандидатом в посли до Галицького сейму по Товмацькій (Тлумацькій) і Тисменицькій судових округах. Увійшов до «Українського соймового клубу» (абр. УСК; української фракції), який очолив Олесницький Євген; був обраний секретарем УСК. Опікувався проблемами народного шкільництва в Галичині. На виборах 1913 р. переміг кандидата-поляка.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

1914 р. з початком Першої світової війни мобілізований. Вступив в бій з російськими військами під Солотвином, розбитий підрозділ відступив під Сігет в Румунії. В грудні 1914 р. звільнений з військової служби через виснаженість, переїхав до Відня. Там виступав в українських колах з відстоюванням ідеї створення УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року. У травні-червні 1915 р. Макух — на звільнених австрійською армією землях Галичини, делегат «Сільського господаря» у Львові, отримав дозвіл повернутися до Товмача, де проживала дружина і 4 дітей. Зосередився на відбудові зруйнованих війною сіл і допомозі малограмотним селянам; за це отримав австрійську медаль «Цивільний хрест за заслуги» ІІ ступеня.

У червні 1916 з початком так званого Брусіловського прориву емігрував з Товмача до Нового Сончу. У кінці 1916 р. повернувся до Львова, працював у «Сільському господарі» та «Союзі для збуту худоби». Активно діяв у «Централі відбудови краю» (Краків), від цієї організації контролював в Сяніку відновлювальні роботи.

Весною 1918 р. повернувся до Товмача, з однодумцями організував віче щодо Брестського мирного договору; очолює владу в місті. В кінці жовтня прибув до Львова на консультації з УНРадою, відбув до Станіславова з наказом місцевому проводу перебрати владу.

1 листопада його обирають головою повітової національної ради Товмача. В грудні 1918 Сидір Голубович переносить за його порадою уряд до Станіславова. В січні 1919 очолює новий уряд Народного секретаріату. Спільно з М. Мартинцем випускає обіжник повітовим комісаріатам щодо проведення весняних польових робіт. Згідно з його пропозиціями упроваджуються нові форми керівництва в повітах, для боротьби з корупцією та хабарництвом засновується посада Державного ревізора — посів М. Воробець.

Після проголошення Державної злуки ЗУНР і УНР на засіданні Державного секретаріату 25 лютого за участю С. Петлюри Макух пропонує у всій УНР утворити єдину адміністрацію і жандармерію. На початку 1919 з"їзд УРП обрав Макуха головою.

Після перебрання Євгеном Петрушевичем всіх повноважень як Диктатором ЗУНР Макух відмовився від посади у владі, повернуся до Тлумача.

Польський час[ред.ред. код]

Разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року відкрито бурсу. 1923 року переобраний головою УРП, першим заступником — Лева Бачинського, головним секретарем Осипа Навроцького. У 1924 головою УРП обрано Л. Бачинського, Макух і М. Рогуцький — заступники. В 1920-х проводить протестаційні віча в Станіславові, Самборі, Тернополі, Бережанах, Косові, Коломиї, Стрию, Дрогобичі. 1926 року відбувся об"єднавчий з"їзд УРП та волинської організації УПСР, утворена УСРП (Українська соціалістично-радикальна партія), очолив Л. Бачинський, заступники — Макух та Семен Жук. Разом з тим у Тлумачі був правником «Селянської каси».

На виборах 1928 УПСР провела своїх представників до сейму та сенату, один з послів до парламенту — Макух. До його компетенції належали питання правового захисту українського населення від свавілля польських чиновників та місцевих владних органів. Після смерті Л. Бачинського у 1930-х роках очолював управу УСРП. В 30-х роках пройшов до польського парламенту по об'єднаних списках УНДП і УСРП.

У 1933 р. брав участь у відкритті нового будинку Районової Молочарні в Коропці.[1]

Друга світова[ред.ред. код]

17 вересня 1939 p. Червона армія вступила на терени Галичини; 27 вересня Макух отримав повістку про арешт, того ж дня він покинув Тлумач і перейшов на нелегальне становище в село Горошів (тепер Горошова) Борщівського повіту, переховувався у своєї дочки, дружину арештовано та депортовано в Казахстан.

З приходом німецьких військ він далі переховується, в травні 1942 року переїхав до Тлумача. В липні арештований гестапо. Однак політичний референт гестапо вказав на безпідставність його арешту та звільнив Макуха. Повернувся до Тлумача, де проживав до березня 1944 р. Бачачи, куди хилиться війна, разом з родиною перебрався до Австрії.

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — донька незаможного священика о. Григорія Гойвановича Павлина. Одружились 6 лютого 1900 року.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Маркевич В. Коропець // Каледоскоп Минулого / Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 555.
  2. Іван Макух… — С. 172.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.