Олесницький Євген Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олесницький Євген)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
д-р Євген Григорович Олесницький
д-р Євген Григорович Олесницький
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 30.03.1911
Посол до Австрійського парламенту
17.07.1911 — 26.10.1917
Посол до Галицького сейму
1901
Попередник Кароль д'Абанкур
Наступник Станіслав Павліковський
Посол до Галицького сейму
1901 — 1910
Попередник Кароль Дідушицький
Наступник Євген Петрушевич
голова Товариства «Просвіта»
1906 — 1910
Попередник Юліан Романчук
Наступник Кивелюк Іван
Народився 5 березня 1860(1860-03-05)
с. Великий Говилів, Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, нині Теребовлянський район Тернопільської області. Україна Україна
Помер 26 жовтня 1917(1917-10-26) (57 років)
м. Відень
Відомий як правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Освіта Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Alma mater Львівський університет
Політична партія Українська Національно-Демократична Партія
Рід Олесницькі
Батько о. Григорій Олесницький
Мати Софія Познанська
Діти Софія (1888—1902)
Професія адвокат
Звання доктор права (1887, Львів)
Релігія греко-католик

Євген Григорович Олесницький гербу «Дембно» («Дубно»[1] 5 березня 1860, с. Великий Говилів, тепер Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна — 26 жовтня 1917, Відень) — український правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху. Голова товариства «Сільський господар». Тесть Михайла Рудницького.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 березня 1860 року в с. Великий Говилів (Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія), в родині священика УГКЦ. Батько — о. Григорій Олесницький (1816—1905), священик у В. Говилові з 1840 року; мати — Софія Познанська, дочка священика УГКЦ у Бірках Малих біля Скалата (нині с. Малі Бірки, Чортківського р-ну Тернопільської обл.); батьки одружилися у 1838 р.

Навчався у Першій Тернопільській гімназії (в цей час був активістом Тернопільської гімназійної «Громади»,[2] в 1876 році закінчив VI клас,[3] у 1878 році був учнем VIІI-го, його однокласником був Вавжинець Тессейр[4]) та на правничому факультеті Львівського університету (на університетські студії у Львові вписався безпосередньо після відомого «соціалістичного процесу» І. Франка, М. Павлика й товаришів).

Член редакції «Діла» (1885—1890 роки).

Восени 1890 року, коли проживав у батьків у Великому Говилові, де підготовлявся до адвокатського іспиту, дістав листа зі Стрия, підписаного багатьма українцями міста й повіту. Вони запрошували Є. Олесницького відкрити свою адвокатську канцелярію в Стрию. Прийшов теж окремий лист від професора Івана Вахнянина, який дуже заохочував його приїхати до Стрия. В січні 1891 дістав подібного листа від о. Олекси Бобикевича — стрийського громадського діяча, який був також дуже зацікавлений у приїзді Є. Олесницького.

Організував будівництво Народного дому в Стрию, засновував читальні «Просвіти» в селах. Член повітової ради Стрийського повіту в 1893—1912 рр. (член комітету — 1897—1902 рр., заступник голови — 1903——1912 рр.).

Діяч народовецької партії, пізніше один із засновників Української Національно-Демократичної Партії.

Активно боровся з курсом «нової ери», підтримував зв'язки з Наддніпрянщиною.

Посол до Галицького сейму (1900—1910 роки; 1910 року склав мандат, замість нього було обрано доктора Евгена Петрушевича[5]) і голова Українсько-руського соймового клубу (до складання мандату); у 1907—1917 — посол до віденського парламенту від двомандатного 57 округу (судові округи Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка, а також села Горожанна Мала, Горожанна Велика, Колодруби, Новосілки Опарські, Лівчиці, Підзвіринець, Повергів, Монастирець, Ричигів, Тершаків і Татаринів (судовий округ Комарно), Вербіж, Кагуїв і Гонятичі (судовий округ Щирець)). У парламенті з 1907 р. входив до Руського клубу; "Український клуб" — з 1911 р. до 12 лютого 1913 року (розпуск); з 8 листопада 1916 р. входив до Українського парламентського представництва.[6]

Відіграв провідну роль у створенні «Маслосоюзу» — молочарського руху, що об'єднував селян у спілки для створення їм сильнішого економічного підґрунтя.

З політичних процесів були друковані численні оборони Є. Олесницького. Найважливіші з них: оборона посла Теофіла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Бадені, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарному тощо.

Незадовго до своєї смерті намісник Галичини граф Анджей Потоцький приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством Потоцького (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік).[7]

У 1908 році Євген Олесницький був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа[8]. З 1909 року — дійсний член НТШ.

Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і конферувати з ним про майбутнє України. Ця зустріч була таємною і присвяченою обговоренню перспектив українського руху в Росії. Є. Олесницький повертався з тривалої мандрівки по Росії, підготував поширений реферат про стан і перспективи українського руху, його можливу користь для Австро-Угорської імперії.

З 1915 — член Загальної Української Ради, утвореної у Відні з галичан і наддніпрянців.

Видавнича, літературна та публіцистична діяльність[ред. | ред. код]

У «Дрібній бібліотеці», яку видавав гурток молодих соціалістів, з'явився у його перекладі і його коштом переклад із Добролюбова — «Значінье авторітету в вихованьу. Переклав з россійського Євгеній Олесницький» (1879, ч. 10), перший літературний твір Олесницького. За цією першою книжкою почалась його досить різнорідна літературна діяльність, що тривала аж до переселення до Стрия, тобто у 1878—1891 рр. (не припинялася й пізніше).

Як студент університету, працював у різних видавництвах. Коли 1881 року обрано його головою товариства «Дружній Лихвар», праця цієї спілки відразу пожвавішала. Передусім вирішено було видати антологію в 10-і роковини існування товариства. Авторів, яких твори мали ввійти до антології, запропонував Є.Олесницький.

Разом з ним на ширшу громадську арену виступили два майбутні письменники, Андрій Чайковський і Володимир Коцовський. Власним накладом Є.Олесницького вийшла у Львові 1884 року як число 2 «Русько-Української Бібліотеки» повість Володимира Барвінського (Василя Барвінка) «Сонні мари молодого питомця».

1884—1885 — видав інші книжечки того видавництва власним накладом (загалом 17 книжок). У цій своїй праці Олесницький наслідував німецьке видавництво «Рекляма». Як остання книжка того видавництва вийшла коштом Олесницького повість «Люборацькі — Семейна хроніка Ан. Свидницького».

Довгий час видавав «Українську Бібліотеку» (дешеві книжки для народа). Зокрема, 1886 року видав збірку всіх творів С. Руданського, які сам зібрав (37 співомовок).

Відкривши канцелярію в Стрию, не покидав публіцистичної та письменницької праці. Разом з Петром Огоновським очолював з 1906 Товариство «Просвіта». За допомогою доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик «Стрийський Голос».

Свою працю обґрунтовував теоретично в статтях, що з'являлися майже в усій галицько-українській пресі та давав у них теоретичні основи для розвитку економічної й політичної думки в Галичині.

Почав був займатися також політичною історією. На жаль, весь зібраний ним матеріал загинув під час російської окупації 1914. Але продовжував збирати матеріал у Відні.

Цієї праці не покидав до останньої хвилини свого життя. Ще перед смертю читав рукопис двох публікацій, які мали вийти по-німецьки про українську справу. Писав особливо багато на правничі теми й не було, мабуть, ні одного важливішого закону, про який не появилася б його розвідка в «Ділі», «Часописі Правничій» чи окремим виданням.

Перед смертю почав надиктовувати спогади, які довів до 1895 року. Вперше надруковані у 2 томах видавництвом «Діла» у 1935. Перевидані у Стрию (2007) та Львові (2011).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Помер 26 жовтня 1917 року у Відні, похований у Стрию, разом з передчасно померлою дочкою (надгробок різця Григорія Кузневича).

Вулицю в Стрию, на якій жив Євген Олесницький, названо його іменем. На будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині це Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»), 1998 року встановили бронзову таблицю з барельєфом «Стрийської трійці»: Євгена Олесницького, о. Олекси Бобикевича та о. Остапа Нижанківського.[9]

Євген Олесницький став прототипом головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки» — адвоката Євгенія Рафаловича.[10]

У 2020 році Є. Олесницькому присвятили пам'ятник на Тернопільщині, який визнали витвором мистецтва. Ідея виникла у старости села Василя Балука під час роботи у іншій країні. Він спілкувався з українцями із Львівщини, а саме м. Стрий. Адже там певний період жив Євген Олесницький. Пан Василь Балук переконався, що цю історичну постать забувати не можна. Він вивчав біографію, запропонував проєкт громаді, а люди підтримали. Фінансово допомогли жителі села та меценати. Увесь процес тривав майже 10 місяців. Авторами пам'ятника є Роман Вільгушинський та Іван Жовнич. Це відомі тернопільські майстри скульптури й архітектури. Василь Балук не здивований, що пам'ятник визнали твором мистецтва, а жителі пишаються цією працею. Василь Балук коментує — пам'ять про людей, що багато вклали у майбутнє рідної землі, є обов'язковою у всі часи.[11]

Сім'я[ред. | ред. код]

Твори (статті, виступи, рецензії, спогади)[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

Виступи, відчити, реферати[ред. | ред. код]

Рецензії[ред. | ред. код]

Спогади[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 165.
  2. Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 78. — ISBN 978-966-457-228-3.
  3. Sprawozdanie C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1876. — Lwów, 1876. — S. 38. (пол.)
  4. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1878. — S. 58. (пол.)
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… іл. — С. 113
  6. Franz Adlgasser. Kurzbiografie Olesnickyj, Evhen Dr. iur. на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
  7. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 167.
  8. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 165.
  9. «Стрийська трійця». Олекса Бобикевич. Львівська газета. 8 жовтня 2012. 
  10. «Стрийська трійця». Євген Олесницький. Львівська газета. 26 серпня 2012. 
  11. Новий пам'ятник на Теребовлянщині визнали витвором мистецтва - iternopolyanyn.com. iternopolyanyn.com (uk). Процитовано 2020-10-29. 
  12. Олесницькі в Північній Америці i в Австралії. Архів оригіналу за 29 березень 2016. Процитовано 17 липень 2019. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]