Голубович Сидір Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голубович Сидір Тимофійович
Ісидор Голубович
Coin of Ukraine Holubovych r.jpg
Голова Ради державних секретарів (прем'єр-міністр) ЗУНР
4 січня 1919 — 9 червня 1919
Попередник: Кость Левицький
Наступник: посада скасована
 
Партія: Українська Народна Трудова Партія
Освіта: правничий факультет Львівського університету
Науковий ступінь: доктор права
Професія: адвокат
Народження: 6 березня 1873(1873-03-06)
с. Товстеньке, нині Чортківський район, Тернопільська область
Смерть: 12.1.1938]
м. Львів
Поховання: Личаківський цвинтар
Національність: українець
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Віросповідання: католик

Сидір (Ісидор) Тимофійович Голубович (6 березня 1873, с. Товстеньке, нині Чортківський район, Тернопільська область — 12 січня 1938, м. Львів) — український галицький державний діяч, адвокат, доктор права, посол австрійського парламенту (від 1911) та Галицького сейму (від 1913). Голова Ради державних секретарів ЗУНР.

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятна монета, присвячену Сидорові Голубовичу
Пам'ятний знак прем'єру ЗУНР Сидорові Голубовичу, Тернопіль, осінь 2013

Народився 6 березня 1873 року в с. Товстеньке, нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна, тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) в селянській родині.

Навчався в народній школі в Копичинцях та Першій гімназії в Тернополі (1884—1893,[1] зокрема, у другому півріччі 1887 року був учнем ІIa класу,[2] у 1892/1893 році — VIII-го[3]). Закінчив правничий факультет Львівського університету (навчався у 1893—1897[4]). Від 1903[4][5] ([6] року жив і працював у Тернополі, очолював місцеві філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», брав активну участь у роботі інших українських організацій, у виданні часописів «Подільське слово» і «Подільський голос». Співзасновник, член управи «Повітового кредитного товариства», «Народного дому», «Подільського союзу кооператив».[4]

Як адвокат був захисником на політичних процесах, зокрема: в 1908 році — один із адвокатів Мирослава Січинського, котрий на знак помсти за кривди українського населення Галичини вбив намісника краю графа Анджея Потоцького; у 1911 році — українських студентів, які брали участь в акціях протесту проти невідкриття представниками влади (переважно поляками) в Галичині українського університету.[5]

В 1911 р. обраний послом (депутатом) австрійського парламенту, в 1913 р. — послом Галицького сейму.

Від початку Першої світової війни перебував у Відні, член Загальної Української Ради (від травня 1915 р.); співпрацював із Союзом визволення України. Член Української парламентської репризентації в 1916—1918 рр., яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915 р. повернувся до Львова, очолював Український банк.

9 листопада 1918 р. призначений у першому уряді ЗУНР державним секретарем судівництва, один із авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня, коли уряд перебував у Тернополі, очолив його після відставки Костя Левицького. 3 січня (за іншими даними, 4 січня[4]) 1919 року затверджений Українською Національною Радою у Станіславі головою Ради державних секретарів, одночасно обіймав портфелі державних секретарів фінансів і торгівлі та промислу. Уряд під керівництвом С. Голубовича здійнив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, однак у цій діяльності були й значні прорахунки.

Від 9 червня 1919 р. уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича.[4] На початку вересня 1919-го перебував у Кам'янці-Подільському на державній нараді у Головного отамана Симона Петлюри як представник ЗОУНР; було досягнуто повної згоди між інтересами УНР та ЗОУНР. Разом з ним у листопаді цього року виїхав до Відня.

У 1924 р. повернувся до Львова, очолив Українську народно-трудову партію. Брав участь у переговорах щодо заснування УНДО, однак через різні звинувачення влітку 1925 р. змушений відійти від політичної діяльності.

Працював адвокатом спочатку у Львові, з 1929 р. — у Заложцях (нині смт Залізці) на Тернопільщині. Колишні соратники С. Голубовича стосунків з ним більше не підтримували, не був членом Союзу українських адвокатів.

Помер 12 січня 1938 року у Львові, похований на Личаківському кладовищі у місті.

Пам'ять[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. за іншими даними, навчався до 1892 року → Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  2. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 93. (пол.)
  3. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1893. — Tarnopol : drukarnia St. Kossowskiego, 1893. — S. 43. (пол.)
  4. а б в г д Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  5. а б Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 120.
  6. є й інша дата — від 1904

Джерела[ред.ред. код]