Міансарова Тамара Григорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міансарова Тамара Григорівна
Основна інформація
Дата народження 5 березня 1931(1931-03-05)
Місце народження Зінов'євськ, Українська РСР, СРСР
Дата смерті 12 липня 2017(2017-07-12) (86 років)
Місце смерті Москва, Росія
Країна СРСР і Росія
Професія співак і музичний педагог[d]
Співацький голос сопрано
Нагороди
Народний артист Росії
Орден Дружби народів Орден «Знак Пошани»
Орден Дружби
miansarova.narod.ru

Тамара Григорівна Міансарова (уроджена Ремньова; 5 березня 1931 року, Зінов'євськ, Українська РСР, СРСР — 12 липня 2017 року, Москва, Росія) — радянська і російська естрадна співачка (ліричне сопрано), Народна артистка Росії (1996)[1], Заслужена артистка Української РСР (1972), професор Російської академії театрального мистецтва.

Навчання[ред.ред. код]

Освіту отримала в музичній школі при Мінській консерваторії, яку закінчила в 1951 році. В цьому ж році вступила на фортепіанне відділення Московської консерваторії, по класу професора Льва Оборіна і одночасно (з 2-го курсу) факультативно займалася на вокальному відділенні у професора Д. Б. Білявської.

Естрадні виступи[ред.ред. код]

У 1957 році, після закінчення консерваторії, працювала концертмейстером у ГІТІСі, але незабаром перейшла на естраду і стала виступати зі своїми сольними концертними номерами.

У 1958 році удостоєна третьої премії на III Всесоюзному конкурсі артистів естради, виконавши вальс Штрауса під власний акомпанемент на фортепіано. Після конкурсу Тамара Міансарова деякий час виступала з оркестром Лаці Олаха, а з 1960 року стає солісткою Московського Мюзик-Холу, беручи участь у виставі «Коли запалюються зірки».

У 1958 році Ігор Гранов запросив Т.Мінсарову у джазовий квартет (фортепіано, контрабас, ударні та гітара), попрацювавши над її манерою виконання. Репертуар ансамблю склали твори радянських композиторів у його власній обробці і джазова класика.

Нагороди 1960-х років[ред.ред. код]

У 1962 році на VIII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Гельсінкі Т.Міансарова була удостоєна першої премії і золотої медалі. Вона виступала з ансамблем Ігоря Гранова і заспівала веселу пісеньку Л. Лядової на вірші Б. Брянського «Ай-люлі».

У 1963 році Т.Міансарова стає Лауреатом Міжнародного Фестивалю пісні в Сопоті за виконання пісні Аркадія Островського на вірші Льва Ошаніна «Сонячне коло» («Хай завжди буде сонце»)[2]. Перед від'їздом на Фестиваль керівництво без ентузіазму сприйняло рішення Міансарової співати саме цю пісню: вважали, що треба співати що-небудь серйозніше. Не схвалював вибору співачки і керівник ансамблю Ігор Гранов і навіть не хотів з нею репетирувати. Однак, успіх був приголомшуючим.

У пісенний фестиваль, заснований на танцювальних ритмах, увірвалась пісня-діалог, пісня-заклик, пісня-твердження. Польський журнал «Край Рад» писав: «Великий зал Гданської верфі захлинається сентиментальністю і через хвилину, здається, попливе на приливній хвилі меланхолії… Але, на щастя, ситуацію рятує чарівна представниця Радянського Союзу…». Тамара співала цю пісню на всі лади: стримана, мужня на початку інтонація змінюється в приспіві — чистому та ясному, ніби звук піонерського горна, — абсолютно такою ж дитячою, дзвінкою, здивованою нотою, а слова «хай завжди буде мама» сприймаються як найпотаємніше, яким дитина може поділитися тільки ось зараз, а потім вже ніхто не буде знати. Тому що дитина виросте… І тут же зворушливе в своїй наївності самоствердження: нехай завжди буду я! — прямим, чистим, вільним звуком. Несподіване рішення першого і останнього куплетів, виконаних хлоп'ячим дискантом, прийшло до співачки невипадково: вона сама пережила жахи окупації в дитинстві і тому дивилася на цю пісню не так, як всі, а очима дитини, яка пережила війну.

Починаючи з цього часу, багато років пісня залишалася візитною карткою співачки. Пісню «Хай завжди буде сонце» співали з нею всі космонавти Радянського Союзу, починаючи від Юрія Гагаріна.

У 1963 році, на хвилі великої популярності в Польщі, співачка знялася в музичному фільмі «25 minut z Tamarą Miansarową» (TVP). З 1964 року вона  виступала із створеним спеціально для неї Леонідом Гаріним гуртою «Три плюс два» (Віктор Прудовський — фортепіано, Адольф Сатанівський — контрабас, Олександр Гореткін — ударні).[3] У 1965 році співачка виконала кілька пісень у фільмі-концерті (TVP) за участю польських і зарубіжних виконавців, які у різний час виступали на Сопотському фестивалі (H. Hegerová, H. Kunicka, E. Rutten, Z. Sośnicka, V. Villas, B. Wilke).

При першому виконанні японської народної пісні «Золотий ключик» у супроводі ансамблю п/у В. Піщальникова Тамара Міансарова використовувала чорне віяло. Пісня була знята на чорно-білу плівку.

Участь у Новорічних вогниках[ред.ред. код]

31 грудня 1964 року на Новорічному «Блакитному вогнику» Тамара Міансарова виконала знамениту пісню про гриб «Рижик» (Музика Б. Клімчука, слова А. Еппеля).

В 1965 році на Новорічному «Блакитному вогнику» Тамара Міансарова виконала ще більш знамениту пісню «Чорний кіт» (Ю. Саульський — М. Таніч).

У 1966 році Т.Міансарова перемогла на конкурсі естрадної пісні соціалістичних країн «Дружба». Конкурс складався з шести турів, що проходили в шести країнах (СРСР, НДР, Чехословаччині, Польщі, Болгарії, Угорщині), і за його умовами кожен учасник повинен був виконати пісню тієї країни, де проходив тур. Тамара Міансарова завоювала відразу 4 перші премії, випередивши свою основну конкурентку з Болгарії  співачку Лілі Іванову.

У 1968 році Тамара Міансарова виступала перед гірниками шахт 121, 122 і 35. Вона співала також і для металургів та будівельників Теміртау, енергетиків і гірників Шахтинська.

5 червня 1969 року в Ленінградському будинку преси відбулася її концерт, який супроводжував естрадний ансамбль під керівництвом В. Кондакова. Також співачка виступала в Ленінграді з групою Шурова і Рикуніна. А наступного дня вона вже співала в місті Гельсінкі. У 1969 році при повному аншлагу пройшов «живий» концерт Тамари Міансарової в БК міста Курахове Донецької області.

Солістка Донецької філармонї[ред.ред. код]

У 1970 році, під час роботи в «Москонцерті», Тамара Міансарова потрапила в немилість у впливових керівників культури, і її спіткала незавидна доля. В результаті негласної заборони вона відразу потрапила в розряд «невиїзних», її виступи зникли з теле — і радіоефіру, а гастрольна концертна діяльність остаточно стала неможливою.

Фактична заборона на професійну діяльність призвела до того, що вона змушена була звільнитися з Москонцерту і влаштувалась у Донецькій обласній філармонії, куди вона була запрошена, і де згодом пропрацювала 12 років.

У 1972 році газета «Вінницька правда» писала: «Всюди її тепло зустрічають глядачі. Вона глибоко закохана в пісні, і це знаходить відгук у серцях людей. Спасибі, Тамара Міансарова».

У 1972 році в Ялті Тамара Міансарова брала участь у Фестивалі «Кримські зорі».

Викладацька діяльність та виступи 1980-х[ред.ред. код]

У 1980-х роках, повернувшись до Москви, Т. Міансарова викладала вокал у ГІТІСі (з 1988 по 1996 рік), в будинку творчості молоді «На Таганці» і в Московському інституті сучасного мистецтва. Вона отримала звання професора Російської академії театрального мистецтва (колишнього ГІТІСу).

« «Талановиті учні були. Лариса Гордьєра, Юліан, Аліка Смєхова, Максим Ситник, Лада Маріс, яка співає у виставі „Ісус Христос — суперзірка“. Я пишаюся тим, що дала їм дещо в плані професії. Адже зараз нікому немає справи до якості виконання. Чому в моді шоу зі всілякими спецефектами? Тому що це відволікаючий маневр, за яким легко сховати відсутність професіоналізму. Приберіть дим, світло, підтанцьовки — і король залишиться голим. Слухати нема чого, так хоч на шоу глядач подивиться. Ми втратили глядача, який знає толк в хорошій естраді, якого виховували десятиліттями».  »

У 1980 році пройшов сольний концерт Тамари Міансарової в Ленінградському театрі Естради імені А. В. Райкіна. В 1988 році Т.Міансарова була членом журі Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті[4].

В 1989 році фірма «Мелодія» випустила черговий диск-гігант співачки — «Ніби вчора», у записі якого брав участь інструментальний ансамбль п/у В'ячеслава Квіна.

Участь у ретро-концертах[ред.ред. код]

З 1991 року періодично спільно з іншими виконавцями 1950-1970-х років (Капіталіною Лазаренко, Іриною Бржевською, Володимиром Трошиним) вона брала участь у ретро-програмах, присвячених радянській пісні. Т.Міансарова також виконувала попурі зі своїх найвідоміших пісень і, зокрема, Чорного кота. З великим успіхом пройшли її виступи і в програмах Московського державного театру естради «Зоряний десант» і «Ретро — гранди», в яких брали участь провідні майстри естради: Капіталіна Лазаренко, Гелена Веліканова, Олександра Стрельченко, Ружена Сікора, Лев Полосін.

У 1994 році з Оркестром театру естради під управлінням В. Старостіна вона виконала і записала пісню «Ніби вчора» (Музика М. Райко, слова Б. Шифрін). Також відбувся сольний концерт Тамари Міансарової в Московському Театрі Естради.

Виступ у Нью-Йорку[ред.ред. код]

"У 1994 році на запрошення відомого американського телеведучого Олега Фріша мене випустили в Америку. Нью-Йорк вразив своїм розмахом. У цьому місті я дала свій перший концерт. Працювала як завжди з «мінусом».

В 1994 році в Санкт-Петербурзькому Театрі Естради брала участь у вечорі «Концерт майстрів естради минулих років».

У 1996 році пройшов творчий вечір Тамари Міансарової в Центральному будинку працівників мистецтв. У 1997 році вона брала участь у передачі «Зірки не гаснуть».

Участь у телевізійних передачах[ред.ред. код]

1 січня 2000 року у Новорічну ніч на телеканалі ОРТ Тамара Міансарова в дуеті з Валерієм Сюткіним виконала пісню «Чорний кіт». Так само ця пісня входила в репертуар групи «Браво» (існує три версії виконання — з вокальними партіями Жанни Агузарової, Євгенія Осіна та Валерія Сюткіна).

5 березня 2001 року в посольстві України в Москві пройшов Ювілейний вечір Тамари Міансарової.

У 2003 році Тамара Міансарова у популярній передачі «Два рояля» виконала відому пісню 1960-х років «Рижик» (Руди-ридз).

1 і 2 жовтня 2003 року в БКіТ ВАЗу і ДК «СК» міста Тольятті пройшли виступи зірок радянської естради 1950-1960-х років, присвячені Дню літньої людини. «Золота осінь радянської та російської естради» назвав ведучий творчість учасників цих концертів — Тамари Міансарової, Галини Ненашевої та Леоніда Серебреннікова.

А 9 лютого 2005 року відбувся ювілейний вечір у концертному залі «Росія». "Я йшла по червоній доріжці Площі зірок серед вогнів феєрверків, а на величезному екрані сторінка за сторінкою «перелистувалась» моє життя… Все в моїй долі ніби сталося. Правда, вже чимало років. Навесні виповниться вісімдесят два, сил вже поменшало, але я, незважаючи на всі тяготи, вдячна кожному прожитому дню. Адже тоді, в червні 1941 року, я могла виявитися однією з сотень загиблих під бомбами або повішених фашистами. Але я жива і раніше із захопленням зустрічаю на світанку вогнену куля, що піднімається з-за горизонту: «Хай завжди буде Сонце!»

Участь у політичнихї акціях[ред.ред. код]

21 лютого 2014 року підписала разом з Василем Лановим, Йосипом Кобзоном, Еліною Бистрицькою і космонавтом Олександром Волковим, заклик до В. Ф. Януковича «застосувати всю владу і силу, яка є у Ваших руках, щоб навести порядок в країні»[5].

Смерть[ред.ред. код]

В останні роки життя Т.Міансарова була прикута до ліжка після проведеної операції на шийці стегна.[6]

Померла 12 липня 2017 року в московській лікарні[7].

Родина[ред.ред. код]

  • Батьки: батько — Ремньов, Григорій Матвійович (1903—1982) — артист Одеського музичного театру драми і комедії, потім художник; мати — Алексєєва Анастасія Федорівна (1905 — 8 березня 1988) — співачка, працювала солісткою Мінського оперного театру.
  • Перший чоловік: Міансаров Едуард Арсенович (24.10.1933 р.н.) — піаніст, Заслужений артист Росії, Лауреат Першого Міжнародного Конкурсу ім. П. І. Чайковського. Розлучилися відразу після народження сина — Андрія Міансарова (нар. 29.01.1956, Москва) — піаніста, композитора, аранжувальника, з 1980 по 1988 рр. — ВІА «Самоцвіти» (клавішні).
  • Другий чоловік — Гарін Леонід Семенович (нар. 27.09.1937, Москва — загинув при нез'ясованих обставинах 21.09.1979 р. в Сочі) — композитор. Шлюб тривав півроку.
  • Третій чоловік — Хлєбніков Ігор Андрійович — звукорежисер, адміністратор концертної групи. Дочка — Катерина Хлєбнікова (26 серпня 1971 р.р.) — поетеса.
  • Четвертий чоловік: Фельдман Марк Михайлович (1945 р.н., Вінниця) — скрипаль, директор концертних груп.

Онуки:

  • Міансаров Андрій — музикант, ді-джей.
  • Міансарова Тамара — художник, дизайнер.
  • Міансарова Анна — економіст.

Нагороди і звання[ред.ред. код]

  • 1962 — переможець пісенного конкурсу на VIII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Гельсінкі
  • 1963 — золота медаль (перша) лауреата Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті за виконання пісні «Сонячне коло» (А. Островський — Л. Ошанін)
  • 1966 — переможець конкурсу естрадної пісні «Дружба», що проходив у столицях шести країн (СРСР, НДР, Чехословаччині, Польщі, Болгарії, Угорщини)
  • 1972 — Заслужена артистка Української РСР
  • 1996 — Народна артистка Росії
  • 2005 — іменна зірка на «Площі зірок» в Москві
  • Орден «Знак Пошани»
  • Орден Дружби народів
  • повний кавалер орденів «Шахтарська слава»[8]
  • Золотий Орден Дипломата Камбоджі
  • Лаоський орден Трьох Слонів[9]

Визнання[ред.ред. код]

У 1980-ті роки польський журнал «Панорама» назвав четвірку найпопулярніших співаків за попередні 25 років. За версією журналу список кращих становили: Едіт Піаф, Карел Готт, Шарль Азнавур і Тамара Міансарова.

Фільми про співачку[ред.ред. код]

У 1966 році на польському ТБ було знято кіноконцерт «Співає Тамара Міансарова». У 1974 році в Києві було знято фільм-концерт «Співає Тамара Міансарова». Музичний супровід — ансамбль під керуванням Євгена Дергунова.

У 2006 році був знятий відеокліп з піснею Юрія Саульського на вірші Михайла Таніча «Чорний кіт» у виконанні Тамари Міансарової, в основі якого були використані фрагменти з мультфільму студії Укранімафільму «Жив собі Чорний кіт».

У 2007 році на виробництві «Пігмаліон-фільм» був знятий документальний фільм режисера Катерини Аккуратової і оператора Миколи Корнєєва «Нехай завжди буду я. Лев Ошанін», в якому взяла участь Тамара Міансарова.

У вересні 2007 року в рамках виставки «Блошиний ринок» було виставлене зібрання концертних суконь естрадної співачки Тамари Міансарової.

У 2010 році випуск авторської програми Олега Нестерова «По хвилі моєї пам'яті» (Канал «Время» — Перший канал. Всесвітня мережа) був присвячений Тамарі Міансаровій[10].

У 2011 році на телеканалі Росія — 1 був показаний випуск ток-шоу «Прямий ефір», який називався «Ювілей співачки Тамари Міансарової». У 2012 році брала участь у ток-шоу «Про Життя». У 2014 році у програмі «Ранок на 5» була зроблена замітка про Тамару Міансарову і піснях «Рижик», «Хай завжди буде сонце» і «Парасольки» («Зонтики»).

18 липня 2014 року в одному з випусків програми «Точь-в-точь» Тамару Міансарову з піснею «Летка-єнка» спародіював Юрій Гальцев, а у другому сезоні шоу, 12 квітня 2015 року, пісню «Рижик» в образі Міансарової виконала Аглая Шиловська. 12 березня 2016 року в шоу «Один в один. Битва сезонів» Тамару Міансарову з піснею з 1960-х «Я тебе почекаю» спародіювала Юлія Паршута.

Книга[ред.ред. код]

Книга співачки «Тамара Миансарова. И в жизни, и на сцене», що вийшла в 2012 році — спогади, розповіді, сповідь. Крізь призму приватної людської долі висвічується шлях цілого покоління — золотого фонду радянської естради. У передмові до своєї книги Тамара Міансарова зізнається, що довго сумнівалася чи будуть комусь цікаві її спогади?

«Тільки завдяки високому і очеловеченому мистецтву ми долали біди, хвороби, війни. Це відбувалося тому, що високе мистецтво співзвучно високим струнам людського духу, його чистоті і вимогливості до самого себе»' (с. 65).

Творчість[ред.ред. код]

Тамара Міансарова — автор музики до трьох пісень: «Моя Росія», «Пісня про пісні» і «Руки».

В репертуарі Тамари Міансарової більше 400 пісень російською, українською, польською мовами), багато з яких стали шлягерами.

  • «Ай-люлі»
  • «Аленький цветочек»
  • «Бабуся, навчи мене танцювати»
  • «Багульник»
  • «Вальс розставання»
  • «Очі на піску»
  • «Грона горобини»
  • «Давай ніколи не сваритися»
  • «Дикі гуси»
  • «Золотий ключик»
  • «Кохай мене»
  • «Коханий»
  • «Крила удачі»
  • «Лебеді мої»
  • «Летка-єнка»
  • «Мамине свято»
  • «Нас копіюють діти»
  • «Парасольки»
  • «Останній дзвоник»
  • «Хай завжди буде сонце»
  • «Світанкові роки»
  • «Рижик» (кавер-версія пісні «Rudy rydz», оригінал виконувала польська співачка Хелена Майданець).
  • «Топ-топ»
  • «Чорний кіт»

І ще багато інших[11]. Більшість записів були розмагнічені в сховищі у 1970-х рр. згідно з вказівкою керівництва.[12]

Вінілові альбоми[ред.ред. код]

Audio CD[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

  • Золотая коллекция ретро. Тамара Миансарова [2007 DVD PAL) — сборник клипов разных лет

Примечания[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]