Прокафедральний собор святого Олександра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прокафедральний собор святого Олександра
Kost ol1.jpg

Прокафедральний собор (костел) святого Олександра
50°27′12″ пн. ш. 30°31′30″ сх. д. / 50.4532518° пн. ш. 30.5248743° сх. д. / 50.4532518; 30.5248743Координати: 50°27′12″ пн. ш. 30°31′30″ сх. д. / 50.4532518° пн. ш. 30.5248743° сх. д. / 50.4532518; 30.5248743
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,Київ
Архітектор Станзані
Початок будівництва серпень 1817
Кінець будівництва 1842
Вартість більше 200 тисяч карбованців
Архітектурний стиль класицизм
Належність Римо-католицька церква
Адреса м. Київ, вул. Костьольна
Прокафедральний собор святого Олександра is located in Україна
Прокафедральний собор святого Олександра
Прокафедральний собор святого Олександра (Україна)
CMNS: Прокафедральний собор святого Олександра на Вікісховищі

Прокафедральний собор святого Олександра (також костел свято́го Олекса́ндра, Олександрівський костел(лат. Ecclesia Catholica St. Alexandri)  — католицький собор в Києві, Україна. Належить до Києво-Житомирської дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні. Розташований на вулиці Костьольній Шевченкіського району столиці. Збудований 1842 року. Один із двох київських римо-католицьких храмів XIX століття. Виконаний в стилі класицизму, хрестовидний (квадратна) в плані, з високою головною банею та двома баштами, портиком при вході. Найстаріша з католицьких святинь Києва, що збереглися. 2001 року відвіданий папою Іваном Павлом ІІ. Храмове свято — 3 травня.

Історія[ред.ред. код]

Храм стоїть на південному краю Михайлової або Володимирської гори, на розі вулиць Костельна та Трьохсвятительська. В часи малоповерхової забудови Хрещатика та Трьохсвятительської вулиці, він панував над центром міста (теперішніми Майданом Незалежності, Європейською площею, початком вулиці Грушевського (колишня Олександрівська) та Хрещатиком). Місце для церкви було обране не випадково: під час урочистої зустрічі Олександра І в 1816 році саме тут, на майданчику давнього бастіону, на честь царя-переможця була влаштована грандіозна ілюмінація у вигляді тріумфальної арки[1].

Заснування[ред.ред. код]

малюнок Олександрівського собору Тараса Шевченка
Франц Мехович. Костел св. Олександра, план, 1836 р.
Костел святого Олександра, 1911 рік
Фото початку XX століття. Поряд із Костелом павільйон-панорама «Голгофа»
Сучасний вигляд Костела
підсвічування вночі

На початку XIX століття у Києві був лише один римо-католицький храм — дерев'яна церква. 1814 року вона згоріла, тому київські католики вирішили спорудити нову. Серед шляхтичів Київської губернії Російської імперії почався збір коштів. Розміри пожертв вираховувалися залежно від кількості кріпаків, що належали шляхтичу — 25 копійок із кожної «ревізської душі».

У березні 1814 року голова губернського дворянства граф Потоцький написав листа імператору Олександру І з проханням дозволити будівництво римо-католицького храму. Дозвіл було отримано лише через рік, а ще через рік київська міська влада виділила землю під будівництво.

Закладення та освячення першого каменю Костелу святого Олександра відбулося у серпні 1817 року. Храм мусив належати Домініканському ордену. Автор первісного проекту достеменно невідомий. Ймовірно це був петербурзький архітектор Вісконті.

Будівництво храму йшло дуже поволі. Однією із причин було складне розташування ділянки. Вона розміщувалася на крутому схилі, який постійно доводилося укріплювати, поряд із дорогою. Жвава дорога до Михайлівського монастиря спричиняла постійне осипання ґрунту зі схилу. Крім того постійно відчувався брак коштів.

Первісно зібрана сума швидко закінчилась і домініканці були змушені знову просити гроші у губернських шляхтичів-католиків. Найбільші землевласники — Браницькі, Енгельгардти, Лопухіни відмовились вносити нові пожертви, тому кошти збирались лише серед дрібної київської шляхти. Цього було недостатньо і будівництво майже зупинилось. Ще гіршою ситуація з будівництвом стала після Польського повстання 18301831 років, коли отці-домініканці були вимушені залишити Київ. Недобудована споруда костелу почала руйнуватись. Проте 1835 року костел врятували завдяки поміщику Антонію Савицькому, який пообіцяв виділити необхідну суму на добудову храму — 196 770 карбованців.

Новий проект для Костелу святого Олександра розробив архітектор Станзані, але його було дещо змінено професором Київського університету Францом Меховичем, який завершував будівництво. Відповідно до зміненого проекту портик храму став чотирьохколонним замість шести, а на кутах церкви з'явились невеличкі башти-дзвіниці. Храм мав шість бічних вівтарів та багатий інтер'єр. Будівництво тривало чверть століття і завершилося 1842 року.

Діяльність[ред.ред. код]

Костелу належала ділянка землі (майже половина сучасної вулиці Костельної), яку займала римо-католицька плебанія — житлові будинки священика та послушників. Ще на початку 20 століття прилеглі квартали були місцем компактного проживання польської спільноти. Храм був центром як духовного, так і громадського життя, зокрема, тут відбувалися виступи солідарності польської молоді у дні повстання 18631864 років.

1879 році в Олександрійській церкві був охрещений майбутній художник Казимир Малевич[2].

На кінець 19 століття парафія Олександрівського храму становила понад 33 тисячі осіб (загальна кількість мешканців у Києві становила 188 488 осіб). В місті діяли домові Церкви в Київському університеті, Першій чоловічій гімназії, Інституті шляхетних дівчат та Кадетському корпусі.

Оскільки головний храм не міг вмістити усіх парафіян, з'явився другий київський католицький Костел Святого Миколая. Проте після її зведення, Олександрійський храм втратив домінуючу роль серед римо-католиків Києва й потихеньку почав занепадати.

У 1920 — 1930-х роках церква працювала в умовах радянського антирелігійного тиску. Священики парафії зазнавали постійних гонінь — майже всі вони були згодом репресовані. Останнім священиком Церкви був Сигизмунд Квасневський. 1937 року його заарештували і стратили. Відтоді церква святого Олександра перестала функціонувати як храм. Її внутрішні приміщення були перебудовані. Спочатку комуністична влада перетворила костел на чотирьохповерховий гуртожиток робітників «Київгазбуду» та «Міськторгвідділу», а 1952 року — на планетарій Київського університету. 1982 року планетарій переїхав в нову будівлю й церкву покинули. Будівля поступово руйнувалась. 1991 року її повернули римо-католицькій громаді Києва у аварійному стані.

Протягом 1990 — 1994 років Костел святого Олександра реставрували. Перші богослужіння проводились просто на сходах та в портику храму, ще до повернення його вірянам у 1991 році. 7 жовтня 1995 року Церква була освячена вдруге. Вона має статус прокафедерального собору Києво-Житомирської дієцезії Римо-Католицької церкви в Україні. 25 червня 2001 року церкву відвідав папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до Києва.

Настоятелі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Довідник «Київ» / під ред. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1985.

Посилання[ред.ред. код]