Богомазов Олександр Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богомазов Олександр Костянтинович
Bogomazov Avtoportret 1911.JPG
Народився 26 березня 1880(1880-03-26)[1][2]
Ямпіль, Україна
Помер 3 червня 1930(1930-06-03)[1][3][…] (50 років)
Київ, Українська СРР, СРСР
·туберкульоз
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність художник, рисувальник
Галузь живопис
Alma mater Київське художнє училище
Знання мов українська[1]
Напрямок кубізм
У шлюбі з Монастирська Ванда Вітольдівна
Олександр Богомазов, 1898

Олекса́ндр Костянти́нович Богома́зов (14 березня (26 березня) 1880(18800326), с. Янків Ріг, Харківська губернія, Російська імперія (нині с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область) — 3 червня 1930, Київ, Українська РСР, СРСР) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва.

Був чільним представником українського й світового авангарду.

Пройшов у своїй творчості декілька творчих періодів. Найвідоміші — кубофутуризм (19131917) та спектралізм (19201930).

Практично одразу після смерті його ім'я та творчий доробок викреслено з історії радянської епохи. Лише у середині 1960-х під час «відлиги» його ім'я та творчість були перевідкриті групою молодих київських мистецтвознавців (Дмитро Горбачов, Леонід Череватенко та інші).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї бухгалтера. Рано залишився без матері, яка покинула чоловіка й одружилася вдруге — із зальотним офіцером.

Навчався в гімназії, потім, за наполяганням батька — у Херсонському земському сільськогосподарському училищі. Заохочуваний рідним дядьком, ходив із ним на етюди. Готувався вступати до Петербурзької академії мистецтв, але наважився в 1902 записатися до Київського художнього училища. Де познайомився з Олександрою Екстер та Олександром Архипенко. Навчався в Олександра Мурашка та Івана Селезньова, відвідував приватні студії в Москві. У 1905 році був виключений через участь в страйках під час подій в Києві (Першої російської революції).

Жив і працював у Києві. В 1905 році стає членом соціал- демократичної партії. Також працює в журналі "Шершень". В 1908 році їде до Криму, де живе з друзями (Грищенком та Денисовим) в Алупці. Там же починає змінюватись стиль його роботи з аквареллю, що пізніше можна буде відслідкувати в його роботах.

Після поїздки була невдала спроба вступу до Московського училища. Тому художник обирає навчання в двох приватних студіях (Ф. Рерберга та К. Юона [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]). Де в його стиль та палітру приходить особливий синій тон.

Із дружиною Вандою та донькою Ярославою, 1924

1913 року одружився із київською художницею Вандою Монастирською, яка була музою і життя і творчості митця. Саме їй присвятив він свій, написаний у Боярці, новаторський трактат «Живопис та елементи» (1913—1914).

У 1914 написав трактат «Живопис та Елементи», у якому розглянув взаємодію Об'єкта, Митця, Картини та Глядача, а також теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду. Вона була написана після поїздки у Фінляндію в 1911 році та була присвячена його дружині. Також разом з Олександрою Екстер організував у Києві мистецьке об'єднання «Кільце».

В 1915 був переїзд на Кавказ, яка була для художника розчаруванням через відсутність грошей та та малу кількість соціальних інтеракцій, але насичена натхненням для картин. З 1917 рокі займається педагогічною діяльністю.

1919 — співробітник Всеукраїнського відділу мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят у Києві.

1922—1930 — професор Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Серед учнів — Петро Сабадиш.

Помер 3 червня 1930 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 1, ряд 10, місце 6), встановлено гранітний пам"ятник.

Творчість[ред. | ред. код]

Був одним із чільних представників світового авангарду. Увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму.

1918 року брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків.

Автор теорії «якісних ритмів».

Твори[ред. | ред. код]

  • «Базар» (1914)
  • «Львівська вулиця в Києві» (1914)
  • «Тюрма» (1914)
  • «Пляшки» (1915)
  • «Паровоз» (1916)
  • «Спогади про Кавказ» (1916)
  • «Пилярі» (1927)
  • «Київський пейзаж» (1928)
  • «Праця малярів» (1929)

Теоретичні праці[ред. | ред. код]

«Живопис та елементи» (1914).

Олександр Богомазов був не тільки митцем-новатором, але й теоретиком нового мистецтва. У 19131914 роках він написав теоретичний трактат «Живопис та елементи» в якому розглянув:

  • Взаємодію та ролі Об'єкта, Митця, Картини та Глядача в художньому творі.
  • Взаємодію структурних елементів картини у сприйнятті глядачем — точок, ліній, базових геометричних фігур, кольорів, ритмів тощо.

«Мистецтво — нескінченний ритм, митець — його чутливий резонатор», — казав Олександр Богомазов своїм студентам у Київському Художньому Інституті, професором якого він був у 19221930 рр. Свій викладацький досвід Олександр Богомазов використав для написання своєрідного педагогічного подовження свого трактату у 1928 р.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на будинку біля Художнього інституту у Києві, де жив Олександр Богомазов

Довгий час місцем народження художника вважалось смт Ямпіль. На початку 2020 року сумські ентузіасти Олександр Десятниченко та Костянтин Аленінський знайшли метрику художника, де було вказано, що він народився у с. Янків Ріг (зараз с. Іванівка Охтирського району на Сумщині).

В Боярці існує вулиця Олександра Богомазова[5].

В серпні 2018 року ім'ям Богомазова названо вулицю на території колишнього заводу ЗІЛ у Москві поруч з вулицями інших художників та архітекторів.

В 2019 році Калинову вулицю в Солом'янському районі міста Києва (мікрорайон Жуляни) перейменовано на вулицю Олександра Богомазова.

Фільми про О.Богомазова[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]