Синхронна орбіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Синхронна орбіта Землі

Синхронна орбіта — така орбіта, на якій період обертання супутника дорівнює періоду осьового обертання центрального тіла[1].

Якщо синхронна орбіта кругова і її площина збігається з площиною екватора центрального тіла, то таку орбіту називають стаціонарною. Супутник на стаціонарній орбіті здається нерухомим з точки зору спостерігачів, що знаходяться на центральному тілі. Відповідні орбіти Землі називають геосинхронною і геостаціонарною.

Приклади[ред. | ред. код]

Обчислення висоти орбіти[ред. | ред. код]

Радіус синхронної орбіти можна обчислити за формулою

,

де R  — радіус орбіти, G  — гравітаційна стала, Mc — маса центрального тіла, ω — кутова швидкість обертання центрального тіла.

Для практичних обчислень, однак, доцільніше виходити не з маси центрального тіла Mc, а з його стандартного гравітаційного параметра μ = GMc.'. Це пов'язано з тим, що значення μ відомо з набагато більшою точністю, ніж значення G або Mc. Формула тоді набуває вигляду

.

Висоту синхронної орбіти над екватором можна потім обчислити за формулою

H = Rr,

де H  — висота орбіти, r  — екваторіальний радіус центрального тіла.

Синхронна орбіта для деяких небесних тіл[ред. | ред. код]

назван μ, км³·с−2 період
обертання,
діб
r, Мм R, Мм H, Мм
Земля 398600,4418 0,99726968 6,3781 42,1642 35,7861
Марс 42828 1,025957 3,3962 20,4276 17,0314
Юпітер 126686534 0,4135417 71,492 160,009 88,517
Сонце 132712440018 25,05 695,5 25064,8 24369,3

Примітки[ред. | ред. код]