Ефемерида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ефемери́да, в астрономії — таблиця попередньо обчислених небесних координат Сонця, Місяця, планет та інших астрономічних об'єктів у послідовних моментах часу, наприклад, опівночі кожної доби. Зоряні ефемериди — таблиці видимих положень зірок залежно від впливу прецесії, аберації, нутації.

Найважливіші астрономічні річні альманахи з ефемеридами: нім. «Berliner Astronomisches Jahrbuch», англ. «Nautical Almanao», фр. «Connaissance des Temps», англ. «American Ephemeris».

Ефемериди, зокрема, використовуються для визначення координат спостерігача (див. морехідна астрономія).Також ефемеридами називаються координати штучних супутників Землі, що використовуються для навігації, наприклад в системі NAVSTAR (GPS), ГЛОНАСС, Galileo. Координати супутників передаються у складі повідомлень про місцезнаходження супутника, в цьому випадку говорять про передачу ефемерид[1]. Перші публікації ефемерид, що з'явилися в середині XVIII ст., призначалися саме для навігації. Так, в 1767 р. вийшов у світ британський «Морський альманах» (пізніше він став називатися «Астрономічні ефемериди»). Це відбулося незабаром після того, як з'явилася практична можливість обчислювати морські координати по положенню Місяця. У Сполучених Штатах британським «альманахом» користувалися аж до 1852 р., до виходу «Американських ефемерид та Морського альманаху». У 1960 р. був початий перегляд цих видань з метою усунення дублювання, і вони злилися в одне, зберігши, різні назви. Увійшли до них таблиці положень планет які складалися на основі найкращих теорій. Найбільш детальної теорією руху Меркурія в той час була теорія Левер'є, що з'явилася в 1859 р. Починаючи з видання «Морського альманаху» З 1981 р. британський щорічник носить назву «Астрономічний альманах». — на 1864, ця теорія замінила теорію Лінденау прийняту в 1813 і використовувану для розрахунків ефемерид аж до 1901 р. У «Американських ефемеридах» публікувалися таблиці положень Меркурія, складені Уінлоком на основі теорії, створеної Левер'є в 1845 р., і в такому вигляді видання виходило до 1899 р. У наступних випусках «Морського альманаху і Американських ефемерид» публікувалися положення Меркурія, обчислені на основі теорії американського астронома Саймона Ньюкома, що з'явилися в 1895 р.

Причини вивчення ефемерид планет[ред.ред. код]

  • Прогнозування особливих явищ в русі планет та їх супутників(сонячних та місячних затемнень; покриття зірок планетами чи супутниками)
  • Створення оптимальних програм нагляду для вирішення конкретних астрономічних задач
  • Організація і проведення спостережень планет
  • Контроль точності проведених спостережень
  • Опис еволюції Сонячної системи

Методи обчислення ефемерид[ред.ред. код]

DE200/LE200[ред.ред. код]

Ефемериди планет і Місяця DE200/LE200 розроблено в лабораторії реактивного руху, Пасадена, США. Одна з найбільш розвинених і розповсюджених в світі ефемерид планет і Місяця розроблена в лабораторії реактивного руху, Пасадена, США. Вона отримала назву DEXXX/LEXXX, де XXX деякий тризначний номер який ідентифікує версію ефемериди. Один з головних авторів роботи є Е. Стендіш. Немає точних відомостей про те, коли була розпочата розробка ефемериди. В розпорядженні Радянського союзу «американська» ефемерида DE200/LE200 з́ явилась в 1980 рр., і саме ця версія є найбільш розповсюдженою тому наступні описи відносяться саме до цієї версії Ефемерида DE200/LE200 має наступні характеристики. Вона визначає координати всіх дев'яти планет та Місяця. Крім того ефемерида включає в себе формули для визначення прицесії та нутації. Спостереження на яких було основано ефемериду проводилися на інтервалі 1715–1976 років. Моделі руху планет і місяця розроблена чисельним інтегруванням рівнянь руху. Представлення координат планет та Місяця в вигляді рядів по поліномам Чебишева виконано на інтервалі часу з 1750 по 2050 роки. Максимальна довжина підінтервала часу становить 19 діб, а максимальна степінь поліномів — 14. Система прямокутних координат планет, яка використовується в ефемериді DE200/LE200 є нерухомою барицентричною, геоекваторіальні епохи рівнодення і екватора J2000. Для представлення координат Місяця використовується необертальна барицентрична (Земля-Місяць) геоекваторіальна система епохи рівнодення і екватора J2000. Одиницями вимірювання координат є Астрономічні одиниці. Шкала часу — TDB(барицентричний динамічний час)Початково розроблялось так, що система координат, змодельована за допомогою ефемериди DE200/LE200 співпадає з системою координат зоряного каталогу FK5. Проте подальший аналіз показав, що існує деякий досить незначний (порядка 0.05 секунди дуги) кут між відповідними осями координат двох систем Ефемерида серії DEXXX/LEXXX постійно удосконалюється відповідно до нових спостережень базисом та новими уточненими моделями прецесій та нутацій. Існують різні версії цієї ефемериди відповідно різним зірковим каталогам.
Аналітичні моделі руху планет також продовжують розвиватися.

З 1986 року ефемериди планет, які публікують в Астрономічному щорічнику визначаються за допомогою ефемериди DE200/LE200.

VSOP[ред.ред. код]

Напів аналітичну планетарну теорію VSOP (французька мова: Variations Séculaires des Orbites Planétaires, скорочено VSOP) було розроблено вченими в Бюро довгот в Парижі, Франція (використовується і зараз, поновлюється з результатами останніх і найбільш точних вимірювань). Перша версія, VSOP82, розрахована тільки на орбітальні елементи в будь-який момент часу. Оновлена ​​версія, VSOP87, крім забезпечення підвищеної точності, обчислює положення безпосередньо планет, а також їх орбітальних елементів, в будь-який момент. П'єр Бретаньон завершив перший етап спостережень в 1982 році, а результати його роботи відомі як VSOP82. Але через тривалий періоду варіацій, його результати будуть справджуватися не більше мільйона років (навіть набагато менше, можливо, 1000 років, але з дуже високою точністю). Одна з основних проблем в будь-якій теорії є те, що амплітуди збурень є функцією маси планет (та інших факторів). Ці маси можна визначити, спостерігаючи за періодом з природних супутників кожної планети або шляхом спостереження гравітаційного відхилення космічного корабля, що проходить поблизу планети. Більше спостережень формують більшу точність. Короткий період збурень (менше кількох років) може бути досить легко і точно визначений, але довготривалі збурення (періоди яких коливаються від десятиліть до століття) набагато складніше, тому що відрізок часу, коли проводяться точні вимірювання не досить довгий це може призвести до того що ми їх можемо не відрізнити від стаціонарних умов. Практичною проблеми з VSOP82 було те, що оскільки в ній міститься довгий ряд тільки орбітальних елементів планет не було легко з'ясувати: де кінець серії, якщо повна точність була не потрібна. Ця проблема була вирішена в VSOP87, яка забезпечує ряд для позицій, а також для елементів орбіти планет. У VSOP87 тривалі терміни періоду були адресовані, в результаті чого значно підвищувалася точність, хоча сам метод розрахунків залишався без змін. VSOP87 дає гарантії положень Меркурія, Венери, барицентра Земля-Місяць і Марса з точністю до 1" за 4000 років до і після J2000. З такою ж точністю визначено і положення Юпітер, Сатурна на більш як 2000 років, а для Урана і Нептуна від 6000 років до і після J2000. Це, разом з його вільною доступністю зробило VSOP87 найпопулярнішим джерелом для планетарних розрахунків в даний час, наприклад, він використовується в Celestia . Ще одним значним поліпшенням є використання прямокутних координатах на додаток до еліптичної системи. У традиційній теорії збурень прийнято писати бази орбіти для планет всі 6 орбітальні елементи (гравітаційні виходи диференціальних рівнянь другого порядку, в результаті яких 2 константи інтегрування, і є один з таких рівнянь для кожного напрямку в 3 вимірному просторі) :

  1. a Велика піввісь
  2. е електронної ексцентриситету
  3. і нахилу
  4. Ω довгота висхідного вузла
  5. ω Аргумент перигелію (або довгота перигелію π = ω + Ω)
  6. T час перигелію проходження (або середня аномалія M)

Без збурення цих елементів система була б постійною, і тому ідеально підходить в якості основи для теорій. ,Враховуючи збурення, які постійно змінюються, розрахунки стають громіздкими і як наслідок неможливими. Результатом є орбітальний елемент в певний час, який може бути використано для обчислення позиції в прямокутних координат (X, Y, Z) або сферичних координатах: довгота, широта і геліоцентричні відстані. Для перетворення в прямокутні координати (X, Y, Z), які простіші у використанні, виконуються через додавання векторів, і повороти (наприклад екліптики в екваторіальних координат) через матрицю множення. VSOP87 поставляється в 6 таблицях:

  • VSOP87 геліоцентричну екліптики орбітальні елементи для рівнодення J2000.0; 6 орбітальних елементів, ідеально, щоб отримати уявлення про те, як орбіти змінюються з часом
  • VSOP87A геліоцентричну екліптики прямокутні координати для рівнодення J2000.0; найбільш корисних при перетворенні в геоцентричної позиції, а потім побудувати становище на карті зоряного неба

EPM[ред.ред. код]

Чисельні ефемериди планет і Місяця — EPM (Ephemerides of Planets and the Moon) почали створюватися наприкінці 70-х років минулого століття для забезпечення космічних польотів. В даний час в ІПА РАН створена серія чисельних ефемерид планет і Місяця (EPM), порівнянних за точністю, а в деяких відносинах і переважаючих прийняту в якості міжнародного стандарту зарубіжну теорію JPL — DE405/LE405. Ефемериди EPM відповідають сучасним вимогам точності і є основою для обчислення даних, що публікуються в Астрономічному Щорічнику, що випускається в ІПА, а також необхідні при реалізації космічних експериментів, як у далекому космосі, так і навколоземному просторі. Оновлені ефемериди EPM включають нові значення мас планет та інших постійних, поліпшену динамічну модель з додаванням Транс-Нептунових Об'єктів (ТНО) і розширену базу даних 1913–2009 рр.. Ефемериди EPM отримані спільним інтегруванням рівнянь руху планет, Сонця, Місяця, найбільших астероїдів (301) і ТНО (21), місячної фізичної лібрації, з урахуванням збурень від стиснення Сонця і двох кілець, що моделюють вплив інших більш дрібних астероїдів і ТНО. Рівняння руху тіл бралися в пост-Ньютонівському наближенні в полі Шварцшильда, описуваному трипараметричною метрикою. Інтегрування в барицентричній системі координат на епоху J2000.0 виконувалося методом Еверхарт на інтервалі 400 років (1800–2200 рр..). У процесі поліпшення планетної частини ефемерид EPM по більш ніж 600000 спостереженнями різного типу (від класичних меридіанних до сучасних радіотехнічних) визначалося близько 260 параметрів, включаючи параметри обертання Марса, загальну масу астероїдів головного поясу і ТНО, що знаходяться на середній відстані 43 а. о., стиснення Сонця, релятивістські параметри. Ефемериди EPM2008 доступні через ftp://quasar.ipa.nw.ru/incoming

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.