Орляк звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орляк звичайний
Adelaarsvaren planten Pteridium aquilinum.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Streptophytina
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Moniliformopses
Папоротеподібні (Filicophyta)
Клас: Папоротевидні (Filicopsida)
Порядок: Polypodiales
Родина: Деннштедтієві Dennstaedtiaceae
Рід: Pteridium
Вид: Орляк звичайний
Біноміальна назва
Pteridium aquilinum
L., Kuhn, 1879
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pteridium aquilinum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pteridium aquilinum
EOL logo.svg EOL: 597748
IPNI: 17210060-1
ITIS logo.svg ITIS: 17224
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 32101

Орля́к звича́йний (Pteridium aquilinum (L.) Kuhn) — багаторічна трав'яниста папороть родини багатоніжкових (Polypodiaceae) (60-155 см заввишки).

Походження назви[ред. | ред. код]

Зріз черешка

Назва «орляк» закріпилася за папороттю, певно, через особливості розташування провідних пучків стебла. Якщо зрізати черешок листка при основі, то можна побачити, що провідні пучки нагадують двоголового орла — герб Росії.[1]

Схожі назви є у німців нім. Adlerwurz чи нім. Adlerfarn, французів фр. fougère imperiale, поляків пол. Orlica pospolita.

Ботанічна характеристика[ред. | ред. код]

Рослина з повзучим, досить тонким кореневищем і двома рядами листків, з яких щороку розвивається тільки один ряд. Листки розміщені поодиноко. Кореневище довге, дерев'янисте, розгалужене. Листки на зиму відмирають. Підземна частина черешка і кореневище чорного кольору. Листки ясно-зелені, жорсткі з довгими черешками і великою (50-150 см), шкірястою, в обрисі яйцеподібно-трикутною двічі-тричі перистою пластинкою. Частки першого порядку яйцеподібно-ланцетні, загострені, супротивиі, з вузьколанцетними черговими перистороздільними частками другого порядку. Частки другого порядку довгасті або ланцетні, ціагокраї, звичайно тупуваті. Черешки листків з дуже вузьким жолобом, пластинка листка ажурна. Купки спорангіїв (соруси) розміщені у вигляді суцільної вузької смуги вздовж краю листка і прикриті зверху його загорнутим краєм. Спори округло-чотиригранні, бурувато-жовті, зернисто-горбочкуваті. Спороносить у липні.

Екологічна приуроченість[ред. | ред. код]

Росте орляк звичайний у мішаних лісах, на узліссях, лісових галявинах, у чагарниках. Рослина тіньовитривала. Трапляється на вирубках, згарищах, а також у листяних і хвойних лісах Євразії, на островах Атлантичного океану і навіть у Полінезії.

Географічне поширення[ред. | ред. код]

Рослина-космополіт. У Північній півкулі трапляється на теренах Європи, Азії, Північної Америки; у Південній півкулі — на теренах Австралії, Нової Зеландії та у північних регіонах Південної Америки. В Україні орляк поширений на Поліссі, в Лісостепу, по долинах річок у Степу, в Карпатах.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Лікарська, інсектицидна, отруйна, харчова, кормова й декоративна рослина. У народній медицині використовують кореневище орляка для вигнання солітерів і як проносне. Він входить до складу мазі від наривів і екземних виразок. Кореневище містить синильну й орляково-дубильну кислоти, алкалоїди, ефірну олію тощо. Кореневища й листки орляка мають своєрідний запах, якого не переносять усі комахи. В деяких місцевостях Західної Європи травою орляка набивають матраци і подушки, в цих житлах немає ні тарганів, ні мух, ні павуків. На фруктах і овочах, загорнутих у листки орляка, не утворюється цвіль.

Заготовляють орляк на Поліссі, в Лісостепу, по долинах річок у Степу, в Карпатах. Запаси сировини значні. Попіл орляка містить багато поташу, який можна використовувати для виробництва мила і скла. Кореневища орляка придатні на корм свиням. Після поїдання значної кількості надземної частини орляка (у свіжому або висушеному вигляді) велика рогата худоба і коні отруюються. Отруйний чинник — орлякові дубильна кислота. Ознаки отруєння — криваві пронос і сеча, хитка хода, лякливість, пропасниця.

У харчуванні[ред. | ред. код]

У деяких країнах Північної Європи до меню залучають багато на білок та крохмаль стерженці молодих листків, які збирають ранньої весни, доки листова пластинка ще не розгорнулася. Паростки листків мають гачкоподібний вигляд і вкриті густими коричневими волосинками.

Традиція їсти таку парость походить з давніх часів, оскільки її знаходять при розкопках старовинних будинків на палях у Франції та Швейцарії.

Зібрані стерженці очищують від листяних часточок і відварюють. Потім промивають 2-3 рази у воді для вилучення дубильних речовин та гіркоти. Після цього стерженці готові для юшок, салатів, приправ до других страв. Стерженці також обсмажують із сухарями або обкочуюють у борошні, а краще - збирають і сушать на сонці, заготовляючи на зиму для юшок і соусів.[2] Приготовлені пагони папороті нагадують смажені білі гриби.[3]

У деяких країнах Східної Азії (Корея, Японія, Китай) молоді пагони орляка також використовують у їжу. В Кореї вимочені, пропарені та просмажені пагони використовують у намулі. Орляк - класичний інгредієнт корейської страви бібімбап.[4]

З кореневища орляка добувають крохмаль. Для цього їх сирими натерають на тертушці й ретельно промивають одержану масу. Після певного відстоювання крохмаль промивають у холодній воді декілька разів до набуття яскраво білого кольору. Японські солодощі варабімочі виготовляють з такого крохмалю. Через високий вміст крохмалю в кореневищах в Німеччині орляк використовують у пивоварінні.

Маорі Нової Зеландії, аборигени Канарських островів, індіанці Північної Америки готували з висушених і подрібнених кореневищ орляка сурогат хліба або вживали їх в їжу в сирому вигляді (на Канарах такий хліб називається ісп. helecho, «папороть»). У голодні роки хліб з орляка пекли і в деяких європейських країнах.

Кореневище також містить багато калію, тому воно гарно милиться. У селах деяких провінцій Франції (Бретань, Шампань, Рона) орляк і нині застосовують як замінник мила.

Орляк — декоративна рослина. Рекомендується для поодиноких і групових насаджень на галявинах та під деревами у парках і лісопарках.

Збирання, переробка та зберігання[ред. | ред. код]

Кореневища орляка викопують лопатами восени або навесні до розвитку рослин. Очищають від коренів і залишків, листяних лусок і черешків, розрізують на шматки. Сушать у затінку. Зберігають у коробах, вистелених папером.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с. — C.106
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.67
  3. Рецепты блюд из папоротника орляк обыкновенный, салаты и гарниры. Сайт о выживании (ru-RU). 2018-05-13. Процитовано 2018-09-26. 
  4. Fontella, Amelia Cook (2017-02-16). I brake for fernbrake. Isthmus | Madison, Wisconsin (en-us). Процитовано 2018-09-26. 

Джерела[ред. | ред. код]