Чуб (зачіска)
Чу́б, чупри́на — чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові. Одні з найперших згадок про чуб є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича.
Була поширена у євразійських кочовиків, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії чуб був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.
На теренах Східної Європи найдовше зачіска носилася в Україні: до кінця XVIII століття серед січового козацтва (як ознака приналежності до Січі), а до 1-ї половини XIX століття — українських міщан (як символ приналежності до козацького народу). Інші назви — чуприна, оселедець (російська назва від Катерини ІІ), хохол (московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить).
Одні з найперших згадок про чуб знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князя[1]:
|
…середнього зросту, не надто високого й не дуже низького, бровастий, з ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим волоссям над верхньою губою. Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду… | 
|
Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб.[2] За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував в Сефевідській імперії в 1568—1574 рр., довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.[3]
Також широко поширеною чуприна була за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі:
Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну»
Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим[5].
Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.[6] Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди[7]. В Україні існував навіть спеціальний термін «чупринди́рь»[8] — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові[9].
Щоб отримати право поголити чуприну згідно козацького звичаю, молодики повинні були пройти ряд випробовувань.[10]
-
Борці Делі -
Герб князів Шварценбергів з головою яничара -
![Скульптура турка[11] в складі пам'ятника Великому Магістрові Ніколо Коттонеру з Мальтійського собору](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/79/The_Asian_slave_at_Nicola_Cottoner_monument.jpg/120px-The_Asian_slave_at_Nicola_Cottoner_monument.jpg)
Скульптура турка[11] в складі пам'ятника Великому Магістрові Ніколо Коттонеру з Мальтійського собору -
Османський кіннотник з чубом -
Поляки б'ють чубатих яничарів під Віднем 1683 -
Ян ІІІ Собеський над яничаром -
Зліва надгробок у вигляді мужчини з довгим чубом на кладовищі юруків-алевітів в турецькому Елазигі. Зправа - юрук з чубом на фотографії Фелікса фон Лушана.
.f066.jpg)
![Скульптура турка[11] в складі пам'ятника Великому Магістрові Ніколо Коттонеру з Мальтійського собору](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:The_Asian_slave_at_Nicola_Cottoner_monument.jpg)
-
Азербайджанець з Карабаху під час траурної ходи з традиційною зачіскою "кекіл".
-
король Стефан Баторій -
князь Дмитро Вишневецький -
-
-
князь Ярема Вишневецький -
-
князь Єжи Оссолінський -
-
-
-
-
-
Пажі (правий з чубом) -
Шляхта на заручинах Лжедмитра.
.png)
.jpg)
-
Дмитро Вишневецький -
Отаман -
Козак Мамай. 18 століття -
18 століття -
19 століття -
20-21 століття, сучасний бандурист з Ялти (АР Крим) Остап Кіндрачук
-
-
-
Святослав I Хоробрий -
Гуни на Каталонських полях
- ↑ Гальвар Чйон. «Русь вікінгів» — Кай Гансен, Ставангер, 2009. ISBN 978-82-91640-41-9, стор. 47
- ↑ Нефедов, Сергей (5 вересня 2017). Война и общество. Факторный анализ исторического процесса. История Востока (рос.). Litres. ISBN 9785457065277. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 22 жовтня 2017.
- ↑ http://www.vostlit.info/Texts/rus12/Benister/text.phtml?id=7649. www.vostlit.info. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 22 жовтня 2017.
- ↑ Руданський С. «Твори в трьох томах» — К.:Наукова думка
- ↑ Н. М. Камінська, С. І. Нікуленко (2004). Костюм в Україні від епохи Київської Русі до ХХІ століття. Харків: Золоті сторінки. с. 40.
- ↑ «Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3
- ↑ Яворницький д. І. «Історія запорізьких козаків». — Львів: Світ,1990
- ↑ Чупринди́рь // Російсько-українські словники на R2U
- ↑ Стороженко О. «Марко Проклятий. Оповідання» — К.:Дніпро,1998
- ↑ Як в Рівному спасівцям чуби вистригали. gaydamaki.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
- ↑
George Percy Badger. Description of Malta and Gozo. - Malta, Printing and litographi by M. Weiss, 1838. - p. 160. [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.]
«That of Nicolas Cotoner is equally grand; the monument is sustained by two slaves in a bending posture, one representing a Turk and the other an African» 
- Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1 (укр.)
- Оселедець // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1249-1250. — 1000 екз.
- «Оселедець», або чуприна Зачіски // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. / Олекса Воропай. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — C. 232—233.
- Чоловічі зачіски та головні убори // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 416 с. — С. 60—62.
- Чуб // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2063. — 1000 екз.
- Оселедець // Етимологічно-семантичний словник української мови. Т. 3: М — О / Митрополит Іларіон. — Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1982. — С. 394—395.
- Левержет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 814. — 1000 екз.