Перейти до вмісту

Острів скарбів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Острів скарбів
англ. Treasure Island
Видання «Урбіно» 2018 року
Жанрпригодницький роман
Формароман Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторРоберт Луїс Стівенсон
Моваанглійська
Опубліковано14 листопада 1883[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
ПерекладЮрій Корецький (1936),
Віктор Губарев (2018)
Художник обкладинкиЮрій Симотюк
У «Гутенберзі»120
CMNS: Цей твір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Цей твір у Вікіцитатах
S: Цей твір у Вікіджерелах

«О́стрів скарбі́в» (англ. Treasure Island) — пригодницький та історичний роман шотландського письменника Роберта Луїса Стівенсона, у якому описана історія про «буканьєрів і пошуки захованих скарбів[en]». Дія відбувається у XVIII столітті. Роман вважається історією дорослішання і відзначається особливою атмосферою, персонажами та динамікою подій. Один із найчастіше екранізованих і адаптованих романів.

Уперше роман опублікований у 1881 і 1882 роках на сторінках дитячого журналу Young Folks[en] під назвою «Острів скарбів, або Бунт на „Іспаньйолі“» (англ. Treasure Island or the Mutiny of the Hispaniola) і підписаний псевдонімом «Капітан Джордж Норт». Перша назва роману — «Корабельний кок: історія для хлопчиків» (англ. The Sea Cook: A Story for Boys)[3]. Окремою книгою він уперше вийшов 14 листопада 1883 року видавництвом Cassell & Co.[en] під назвою «Острів скарбів».

«Острів скарбів» справив сильний вплив на зображення піратів у масовій культурі[en], увівши такі елементи, як безлюдні тропічні острови, карти скарбів[en], одноногі моряки з папугами плечах[4].

Історія написання

[ред. | ред. код]

«Дитинство моє, щиро кажучи, було безрадісне. Жар, марення, безсоння, тяжкі дні, нескінченні ночі», — згадує про себе письменник. Щоб якось розважитись, хлопчик обкладав своє ліжко іграшками і придумував різноманітні ігри. Любов до ігор Стівенсон зберіг на все життя. Уже в зрілому віці, хворий на туберкульоз, змушений майже весь час лежати в ліжку, — вдома, Стівенсон розпочинав цікаві ігри зі своїм пасинком. Вилізши на горище, він накреслив на підлозі карту уявного острова і вигадав дуже цікаву історію про піратів та багатий скарб[5].

Описаний Стівенсоном Острів Скарбів трохи схожий на острів Ісла-де-ла-Хувентуд (у перекладі з іспанської — острів Юності). Він розташований на відстані 70 км від Куби та раніше називався Пінос (у перекладі — Сосновий острів). Напевно, Стівенсон використовував легенди про піратів, які дуже часто відвідували острів — адже цілих 300 років Пінос був притулком для піратів[6][7].

Сюжет

[ред. | ред. код]
Карта острова скарбів із видання Касселя 1883 року

Старий моряк на ім'я Біллі Бонс поселяється в заїзді «Адмірал Бенбов» поблизу Бристольської затоки, що на заході Англії. Він також наймає сина власника заїзду, Джима Гокінса, за чотири срібні пенси щомісяця пильнувати одноокого моряка і повідомити його одразу, як цей моряк опиниться поблизу. Колишній його товариш по плаванню, Довгий Пес, навідується до Бонса, з яким у них виникає бійка.

Після втечі Старого Пса до Бонса приходить сліпий жебрак П'ю, що вручає йому чорну мітку, аби той зрештою поділився картою, на якій вказано, де закопано скарби Флінта. Невдовзі у Бонса стається інсульт і він помирає. П'ю та його спільники нападають на заїзд, але Джим та його матір рятуються, прихопивши зі собою відведені для них гроші та таємничий пакет зі скрині померлого. Старий П'ю потрапляє під кінські копита вершників митної служби, які вирушили на допомогу Джиму.

У пакеті виявилася карта острова, на якому славнозвісний капітан Флінт закопав свої награбовані скарби. Джим показує карту місцевому лікарю лікарю Лівсі та сквайру Джону Трелоні, які вирішують зібрати команду і вирушити у плавання, взявши Джима із собою як молодого юнгу. Зрештою, вони вирушають у плавання на борту шхуни «Іспаньйола» під командуванням капітана Смоллета.

Більшість зібраної команди, як виявляється згодом, насправді є піратами, які служили у капітана Флінта; найвідоміший із них — Довгий Джон Сільвер, який обіймає на кораблі посаду кухаря. Сидячи у діжці з-під яблук, Джим підслуховує піратів, які планують вчинити заколот і по віднайденню скарбів вбити капітана і вірних йому людей.

Прибувши до берегів острова, Джим долучається до наземної групи, яка вирушає на розвідку острова. На березі Джим натрапляє на залишеного на острові пірата Бена Ганна, колишнього члена екіпажу капітана Флінта. Люди капітана Смоллета знаходять прихисток від піратів у покинутому блокгаузі за частоколом, куди згодом приходить і Джим і долучається до команди.

Джиму вдається добратись до «Іспаньоли» та перерізати анкераж судна, дозволяючи шхуні дрейфувати на хвилях. На борту «Іспаньйоли» Джим натикається на пораненого Ізраєла Гендса, який постраждав у сутичці з одним із піратів, що на той момент перебував із ним на судні. Гендс допомагає Джиму пришвартувати шхуну в північній затоці, а тоді намагається вбити його за допомогою ножа. Джим тікає і, залізши по вантах на рею, декілька разів стріляє у свого переслідувача.

Джим повертається до блокгауза, але, на своє здивування, знаходить там лише Сільвера та піратів. Сільвер рятує Джима від наглої смерті й розповідає про те, як після зникнення шхуни, група капітана Смоллета погодилася укласти перемир'я у замін на блокгауз і карту. Зранку прибуває лікар Лівсі, який згідно з домовленостями надає медичну допомогу раненим та захворілим піратам. Лікар Лівсі також наказує Сільверові бути на сторожі, коли вони знайдуть скарби.

Команда Сільвера йде з картою на пошуки скарбів, взявши із собою Джима як заручника. Вони зустрічають кістяка, який прикро їх вразив і вказав руками на розташування скарбів. Невдовзі пірати знаходять порожню велику яму без скарбів. Розчаровані пірати обстали проти Сільвера і Джима, але раптом почулися постріли із засідки, яку зробили корабельна команда та Бен Ганн. Лікар Лівсі пояснює, що Ганн ще раніше знайшов скарби та переніс їх до печери.

Команда навантажує скарби на шхуну і вирушає у зворотну дорогу. У першому порті в Іспанській Америці, де вони зупинились, щоб найняти декілька матросів, Сільвер краде мішок із монетами й тікає з корабля. Команда повертається до Бристоля, де розподіляє між собою скарби. Джим каже, що на острові залишилися ще скарби, але його вже не заманиш туди вдруге.

Ідея написання

[ред. | ред. код]

Стівенсон написав роман «Острів скарбів» після завершення своєї першої подорожі до Америки, де він одружився[8] з американкою Фанні Ван де Гріфт Осборн[en]. У той час він ще не здобув великої популярності. Ідея написати пригодницький роман прийшла до нього влітку 1881 року в шотландському селищі Бреймар[en], коли погана погода змушувала всю сім'ю сидіти вдома[9]. Розважаючи свого 12-річного пасинка Ллойда Осборна[en], Стівенсон розказував йому історії, і одного разу почав розвивати ідею таємної карти, на якій базувалася історія про захований скарб[en].

Можна стверджувати, що Стівенсон розпочав роботу до 25 серпня 1881 року, коли він писав своєму другові Вільяму Ернсту Генлі[en][10][11]:

Якщо ця історія не сподобається дітям, то, напевно, з часів мого дитинства вони зіпсувалися. Ти, напевно, здивуєшся, але це історія про піратів. Вона починається в таверні «Адмірал Бенбоу» на узбережжі Девону, і все крутиться навколо карти, скарбів, заколоту та покинутого корабля… Це досить простодушна й жахлива забава: я хочу написати найкращу книгу про піратів, яку тільки можна уявити.

Спочатку Стівенсон дав книзі назву «Корабельний кок». Через місяць після задуму книги її розділи почали з'являтися на сторінках журналу Young Folks[en][12]. Швидко написавши кілька розділів, Стівенсон був змушений перервати роботу через хворобу[13]. Він покинув Шотландію і продовжив працювати над першим чорновим варіантом поблизу Лондона, де він і його батько обговорювали епізоди оповіді, а батько пропонував елементи, які Стівенсон додавав у сюжет. Урешті-решт роман виходив 17 тижнів, з 1 жовтня 1881 року до 28 січня 1882 року. Пізніше книгу перевидали вже під назвою «Острів скарбів», і вона стала першим фінансовим успіхом Стівенсона, вкрай важливим для його письменницької кар'єри.

Розвиток жанру «безлюдний острів» можна простежити з 1719 року, коли Даніель Дефо опублікував свій роман «Робінзон Крузо», що став класикою. Століттям пізніше такі романи, як «Корабельна троща» (англ. The Shipwreck, 1816) Сари Берні[en] та «Пірат[en]» (1822) Вальтера Скотта, продовжували розвивати пригодницьку тему. У середині XIX століття її підхопили інші письменники, зокрема Джеймс Фенімор Купер у романі «Лоцман, або Морська історія[en]» (1823), а Едгар Аллан По написав «Рукопис, знайдений у пляшці[en]» (1833) та «Золотий жук» (1843). Ці твори справили певний вплив на роман Стівенсона[14].

Стівенсон свідомо запозичував матеріал в інших авторів. У липні 1884 року він писав у листі року до Сідні Колвіна[en][15]:

«Острів скарбів» виник із «Нарешті» Кінгслі, звідки я взяв «П’ятнадцять душ на скрині мерця[en]» (і це було насіння) та з великої «Загальної історії піратів» Капітана Чарльза Джонсона.

Стівенсон також визнає, що ідею скелета капітана Флінта, який вказує пальцем на місце, де захований скарб, він узяв із твору Едгара По «Золотий жук», а історію Біллі Бонса побудував на основі розділу «Золотошукач» (англ. Money-Diggers) (зокрема, «Золоті мрії»[16]) з «Розповідей мандрівника[en]» Вашингтона Ірвінга, одного з його улюблених письменників[17].

Історичні алюзії

[ред. | ред. код]

Справжні пірати й піратство

[ред. | ред. код]

Історик Луїс Хунко припускає, що роман «Острів скарбів» є поєднанням двох історій — вбивства капітана Джорджа Гласа[en] на борту корабля «Граф Сендвіч» (Earl of Sandwich) у 1765 році та захоплення корабля «Морж» (Walrus) біля острова Грасіоса (Канарські острови). Пірати з Грасіоси закопали там свої скарби, а згодом усі загинули у кривавій битві з Королівським флотом Великої Британії; скарби так і не було знайдено.

Девід Келлі (David Kelly) у своїй книзі «Пірати з „Каррагіна“» розглядає піратство та вбивство капітана Гласа й інших осіб корабельним коком та його бандою на борту судна, що прямувало від Тенерифе до Лондона. Винуватці цього злочину десь заховали значний скарб, який вони вкрали, але більшу його частину пізніше вдалося знайти. У 1766 році їх усіх стратили в Дубліні. У своєму дослідженні Келлі показав, що Стівенсон був сусідом згаданої жертви в Единбурзі, і тому з раннього віку знав про ці події, які на той час стали скандальними. Стівенсон і його родина були членами церковної громади, заснованої батьком жертви. Хоча Стівенсон ніколи не відвідував Ірландію, за основу принаймні двох інших своїх творів, романів «Викрадений[en]» і «Катріона[en]», він узяв реальні злочини, скоєні в Дубліні; про них детально повідомляв журнал The Gentleman's Magazine[en], який виходив у Дубліні й Единбурзі[18].

Інші згадки про реальних піратів:

  • Сільвер згадує про «триста п'ятдесят тисяч» срібних монет номіналом у вісім іспанських доларів (pieces of eight), знайдених під час «підйому затонулих кораблів зі скарбами». Тут поєдналися дві пов'язані події: підняття скарбу «Срібного флоту 1715 року», який зазнав кораблетрощі біля узбережжя Флориди під час урагану[20], і захоплення капером Генрі Дженнінгсом 350 000 срібних 8-доларових монет (з кількох мільйонів), яке сталося наступного року. Ця подія згадується у вступі до книги Чарльза Джонсона «Загальна історія піратів»[21].
  • Сільвер розповідає про корабельного хірурга з екіпажу Бартолом'ю Робертса, якому ампутували ногу і якого згодом повісили в замку Кейп-Кост[en], британській фортифікації на Золотому березі Африки[en]. У протоколах суду над людьми з банди Робертса головним хірургом його корабля «Роял Форчун» значиться Пітер Скудамор (Peter Scudamore)[22]. Його визнали винним у добровільній службі у піратів Робертса та різних пов'язаних із цим злочинах, а також у спробі очолити повстання з метою втечі після затримання[23]. Як розповідає Сільвер, його повісили у 1722 році.
  • Стівенсон згадує корабель «Віцекороль Індії» (Viceroy of the Indies), що плив із Гоа, Індія (на той час португальська колонія)[24]; Едвард Інгленд захопив його поблизу Малабарського узбережжя, коли Джон Сільвер служив на кораблі Інгленда «Кассандра». Наразі немає ніякої інформації ні про такий подвиг Інгленда, ні про корабель із назвою «Віцекороль Індії». Однак у квітні 1721 року капітан «Кассандри» Джон Тейлор (спочатку заступник Інгленда, який залишив його на безлюдному острові за недостатню жорстокість) разом зі своїм напарником, піратом Олів'є Левассером, захопив судно «Носса-Сеньйора-ду-Кабо» (Nossa Senhora do Cabo) поблизу острова Реюньйон в Індійському океані. Португальський галеон повертався з Гоа до Лісабона разом із Конде да Ерісейра, віцекоролем Португальської Індії, який незадовго до того пішов у відставку. Віцекороль перевозив до Португалії значну частину своїх скарбів, через що їх захоплення стало одним із найбагатших піратських уловів за всю історію (за оцінкою журналу «Smithsonian[en]» вартість захопленого скарбу в нинішніх цінах становила б 138 млн дол.[25]). Можливо, саме на цю подію посилався Стівенсон вустами Сільвера[26], хоча його спогади про неї здаються дещо плутаними. Востаннє про «Кассандру» чули в 1723 році в Портобело (Панама) — місці, яке також коротко згадується в «Острові скарбів».
  • Попередні дві згадки суперечать одна одній, оскільки в той час, коли Пітер Скудамор працював корабельним лікарем на борту «Роял Форчун» у Гвінейській затоці, корабель «Кассандра» (а на ньому, імовірно, «Сільвер») перебував в Індійському океані.
  • Реальна банда контрабандистів 1800-х років, так звані «Бенбоу Бренді Мен», діяла з пабу «Бенбоу» в Пензансі[27]. Банда контрабандою перевозила джин, бренді й тютюн, щоб уникнути сплати величезних імпортних податків, які наклала Корона, щоб зібрати кошти для фінансування своїх закордонних воєн[28].

Можливі алюзії

[ред. | ред. код]

Персонажі

[ред. | ред. код]

Острів скарбів

[ред. | ред. код]
Острів Норман
Острів Дед Чест[en], вид із бухти Дедменс, острів Пітер[en]
Вид на Фідру з Єллоукрайгс

Сам Стівенсон ніколи не стверджував, що описаний ним острів відповідає певному реальному місцю. Натомість він зазначав, що натхненням для виразу «Скриня Мертвеця» став острів Дед-Чест[32] — безплідна скеля посеред Британських Віргінських островів, про яку він дізнався з книги Чарльза Кінгслі «At Last: a Christmas in the West Indies» («Нарешті: Різдво у Вест-Індії»)[33]. Ба більше: Стівенсон взагалі не наводив підтверджень того, що цей острів реальний. Проте багатьом людям це не завадило називати островом скарбів реальні острови, видаючи їх за «той самий» острів. Зокрема, на цей «статус» претендували:

  • Вважається, що на створення роману «Острів скарбів» Стівенсона надихнув острів Пінос (нині Ісла-де-ла-Хувентуд) поблизу Куби, який протягом близько 300 років виконував роль бази постачання для піратів[34].
  • Про острів Норман[en], один із Британських Віргінських Островів, Стівенсон, як вважається, розказав його дядько-моряк. Крім того, на острові є пагорб із назвою Спайглас-Гілл, подібний до того, що згадується у романі «Острів скарбів»[35] (в українському перекладі «Підзорна труба»[36]).
  • Острів Осборн (нині острів Нінстедт) на річці Манаскуан[en] у Бріеллі, штат Нью-Джерсі. Стівенсон, імовірно, відвідав це місце у травні 1888 року (через п'ять років після написання «Острова скарбів») і назвав його «Островом скарбів»[37].

Сиквел і мідквел

[ред. | ред. код]

Велика популярність «Острова скарбів» наштовхнула американського письменника Артура Д. Гоудена Сміта[en] написати роман «Золото з Портобелло» (англ. Porto Bello Gold 1924), у якому відбуваються події, що передують сюжету «Острова скарбів», зокрема у творі пояснюється звідки на острові взялися скарби. У 1956 році вийшов роман «Пригоди Бена Ганна» (англ. Adventures of Ben Gunn), у якому Бен по поверненні з Острова Скарбів розповідає Джиму про свої раніші пригоди. За словами автора роману Рональда Фредеріка Дельдерфілда:

Книжка не є продовженням «Острова скарбів», ані, на моє переконання, його невдалим наслідуванням. Се радше доповнення, і то таке, яке могло б отримати схвалення Стівенсона, принаймні як задум[39].

Серіал «Чорні вітрила» містить алюзії на «Острів скарбів» та його приквел «Золото з Портобелло». У ньому також з'являються такі персонажі як Джон Сільвер, Біллі Бонс та капітан Флінт[40].

Українські видання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Острів скарбів

Відеокниги та аудіокниги

[ред. | ред. код]

Друковані видання

[ред. | ред. код]
  • Стівензон Р. Л. Остров з закопаними скарбами: Переклад з англійського [Кирила Кахникевича][41] / Р. Л. Стівензон. — Львів: Накладом Видавн. Т-ва «Укр. Лїт. Скарбниця». Друк. «Дїло», 1918. — 191 с. — (Укр. літ. скарбниця; Ч. 1). За даними часопису «Книгарь. Літопис українського письменства» (1920. — № 1—3 (29—31). — стовп. 88), у 1920 році до публікації було готове видання роману в перекладі Івана [?] Мисика (Кам'янець-Подільський, Подільське видавниче товариство «Дністер»). Але надруковано його не було.
  • Стівенсон Р. Л. Острів скарбів: роман / Р. Л. Стівенсон; пер. з англ. С. Буди; вступ. ст. М. Калиновича. — Київ: Слово, 1929. — XXII, 232 с.: іл. (вірш «Незважливому читачеві» для цього видання переклав Максим Рильський).
  • Стівенсон Роберт Луї. …Острів скарбів [Повість]. [Переклав з англ. Ю. Корецький] / Роберт Луї Стівенсон. — Київ-[Одеса]: «Молодий більшовик», 1936. — Суперобкл., обкл., 272 [4] с. Передмова: М. Калинович: «Життя і творчість Р. Л. Стівенсона» (с. 7—16). Дод.: Пояснення морських термінів (с. 271—272).
  • Стівенсон Р. Острів скарбів. П'єса на три дії Ю. Осноса за одноіменним романом Р. Стівенсона / Р. Стівенсон. Пер. з рос. Л. Яковенко. — К., 1971. — 90 л. (М-во культури УРСР. Гол. управління театрів та муз. установ.)
  • Стівенсон Роберт Льюїс. Острів Скарбів: [Роман] / [Пер. з англ. І. Толока, С. Тугай]. — Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2006. — 159 с.: іл. — («Моя улюблена класика»).
  • Стівенсон, Роберт-Льюїс. Чорна стріла; Острів скарбів / Н. Б. Клименко, О. А. Росінська (пер.). — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. — 416 с. — («Бібліотека світового бестселера»).
  • Стівенсон, Роберт Луїс. Острів Скарбів: [для дітей серед. шк. віку] / Роберт Луїс Стівенсон ; худож. Володимир Котляров; [переказ з англ. Л. Кузнєцової]. — К.: Країна Мрій, 2009. — 252, [2] с.: іл. — («Улюблені книжки»).
  • Стівенсон, Роберт Луїс. Острів скарбів / Р. Л. Стівенсон [пер. з англ. І. Базилянська; мал. Н. Козлова]. — Х.: Школа, 2009. — 541, [2] с.: іл. — (Золота серія «Бібліотека пригод»). — Бібліогр.: с. 223, 542.
  • Стівенсон, Роберт Льюїс. Острів Скарбів: [для дітей серед. шк. віку] / [пер. з рос. С. Скляр ; адаптація А. Клімова]. — Х.: Клуб сімейн. дозвілля, 2010. — 237, [1] с.: іл., [8] арк. кольор. іл. — (Бібліотека пригод).
  • Стівенсон, Роберт Луїс. [Автор адаптації тексту для дітей: Е. Дамі]. Острів скарбів / Роберт Луїс Стівенсон: Переклад з французької: С. А. Гордієнко; худож. Тоні Вульф. — Х.: Ранок, 2013. — 48 с. — («Світова класика — дітям»).
  • Стівенсон, Роберт Льюїс. Острів скарбів / Роберт Льюїс Стівенсон ; пер. з англ. Олександра Гончара. — К.: Знання, 2015. — 253 с. — (English Library). — Сер. засн. 2014 р.
  • Стівенсон, Роберт-Луїс. Острів скарбів / Роберт-Луїс Стівенсон; пер. з англ. та примітки Віктора Губарева. — Львів: Урбіно, 2018. — 272 с.
  • Стівенсон, Роберт Луїс. Острів скарбів / Роберт Луїс Стівенсон ; пер. з англ. Д.Щербина ; Ілля Угнівенко. — Київ: Nebo BookLab Publishing, 2019. — 240 с.

Галерея

[ред. | ред. код]

Художник зображень Волтер Педжіт[en], де не вказано іншого.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Treasure Island Published — 1994.
  3. ↑ Hammond, J. R. (1984), Hammond, J. R. (ред.), Treasure Island (англ.), Palgrave Macmillan UK, с. 101—109, doi:10.1007/978-1-349-06080-1_6, ISBN 978-1-349-06080-1, процитовано 24 квітня 2026
  4. ↑ Cordingly, David (1995) Under the Black Flag: the romance and reality of life among the pirates.
  5. ↑ (передрук видання 1936 року) Острів скарбів: Роман / Р. Стівенсон; перекл.: Ю. М. Корецький. — К.: Молодь, 1974. — 191 с.
  6. ↑ Cuba's hidden treasure: La Isla de la Juventud. Гардіан. 29 листопада 2013. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 23 вересня 2018. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |5= (довідка)
  7. ↑ Treasure Island. thecareergamer.com. 14 липня 2017. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 23 вересня 2018. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |5= (довідка)
  8. ↑ The Letters of Robert Louis Stevenson Volume 1/Chapter V - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 30 квітня 2026.
  9. ↑ The Works - Robert Louis Stevenson Museum. Robert Louis Stevenson Museum (амер.). Процитовано 30 квітня 2026.
  10. ↑ The Dead Men's Song, by Champion Ingraham Hitchcock. www.gutenberg.org. Процитовано 30 квітня 2026.
  11. ↑ Treasure Island - Robert Louis Stevenson - Elif the Reader. Elif the Reader (en-CA) . Процитовано 30 квітня 2026.
  12. ↑ Treasure Island | Characters, Summary, & Facts | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 24 січня 2026. Процитовано 30 квітня 2026.
  13. ↑ Treasure Island Author Robert Louis Stevenson Was a Sickly Man with a Robus | National Endowment for the Humanities. www.neh.gov (англ.). Процитовано 30 квітня 2026.
  14. ↑ Literary Network | Robert Louis Stevenson (брит.). Процитовано 30 квітня 2026.
  15. ↑ Famous Single Poems/Derelict - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 30 квітня 2026.
  16. ↑ pearl.plymouth.ac.uk https://pearl.plymouth.ac.uk/cgi/viewcontent.cgi?article=1005&context=sc-research. Процитовано 30 квітня 2026. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  17. ↑ Stevenson, Robert (1 жовтня 1986). My First Book—Treasure Island. The Courier.
  18. ↑ The murder of Captain Geoge Glas - the original inspiration for Treasure Island?. History Scotland. 20 серпня 2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2023. Процитовано 10 травня 2026.
  19. ↑ Adams, Cecil (5 жовтня 2007). Did pirates bury their treasure? Did pirates really make maps where “X marks the spot?. The Straight Dope (амер.). Процитовано 19 травня 2026.
  20. ↑ HOME. 1715-fleet (англ.). Процитовано 1 червня 2026.
  21. ↑ Johnson, Charles (2002). A General History of the Robberies & Murders of the Most Notorious Pirates (англ.). Conway Maritime. ISBN 978-0-85177-919-5.
  22. ↑ The Pirate Surgeon's Journal: Golden Age of Piracy History of Pirate Surgeons Page 12. piratesurgeon.com. Процитовано 1 червня 2026.
  23. ↑ A General History of the Pyrates/Chapter 9 - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 1 червня 2026.
  24. ↑ Page:Stevenson - Treasure Island.djvu/99 - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 7 червня 2026.
  25. ↑ Kuta, Sarah. Archaeologists Find 300-Year-Old Shipwreck in What Used to Be 'One of the Baddest Pirate Lairs on Earth'. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 7 червня 2026.
  26. ↑ Mystery of the Lady of the Cape | National Underwater and Marine Agency. numa.net. Процитовано 7 червня 2026.
  27. ↑ lanyongenealogy (21 листопада 2022). The Benbow Brandy Men. The Lanyons (брит.). Процитовано 8 червня 2026.
  28. ↑ Gainey, Tom (10 грудня 2017). Cornwall's smuggling past explored through the pubs at its heart. Cornwall Live (англ.). Процитовано 8 червня 2026.
  29. ↑ Edward Trelawny | Jamaica, Slave Trade, Abolitionist | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 21 червня 2026.
  30. ↑ Dictionary of National Biography, 1885-1900/Livesey, Joseph - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 21 червня 2026.
  31. ↑ Joseph Livesey – the poor’s friend. The Walton le Dale Community Website (брит.). 30 серпня 2025. Процитовано 21 червня 2026.
  32. ↑ Selected Letters of Robert Louis Stevenson.
  33. ↑ Kingsley, Charles (1 січ. 2004 р.). At Last: A Christmas in the West Indies.
  34. ↑ Boobbyer, Claire (29 листопада 2013). Cuba's hidden treasure: La Isla de la Juventud. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 24 червня 2026.
  35. ↑ «Where's Where» (1974) (Eyre Methuen, London) ISBN 0-413-32290-4
  36. ↑ Острів скарбів (Роберт Луїс Стівенсон) ᐈ Читати повністю онлайн на LitArchive (укр.). Процитовано 24 червня 2026.
  37. ↑ Adventures and Letters of Richard Harding Davis by Richard Harding Davis (англ.).
  38. ↑ Unst. The Island Above All Others... www.unst.org. Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 1 липня 2026.
  39. ↑ Przygody Bena Gunna. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 2 грудня 2020.
  40. ↑ Piraci / Black Sails. Процитовано 9 червня 2018. {{cite episode}}: Пропущений або порожній |series= (довідка)
  41. ↑ Див.: Маковей Осип. З житя і письменства / Осип Маковей // Літературно-Науковий Вістник. — Книжка IV. — 1899. — Річник II, Том VI-ий (цьвітень). — С. 46; Чайковський Микола. [Автобіографія] / Микола Чайковський // Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет імені Івана Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського / Упорядкування Б. З. Якимовича за участю З. Т. Грень, О. В. Седляра; Редкол.: Б. 3. Якимович (голова) та ін. — Львів, 2002. — Т. З — С. 13 — 88.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Острів_скарбів&oldid=48352121