Якір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якір судновий

Я́кір[1], або кі́тва́[2], кі́тви́ця[3][4] — пристосування для утримання судна чи іншого плавзасобу на місці при стоянці за рахунок взаємодії з ґрунтом чи льодом. З'єднується із судном якірним ланцюгом. Тримна сила якоря в середньому в 10—12 разів більше його ваги.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово якір (давньорус. якорь) є запозиченням з германських мов: від дав.-шв. akkare < лат. ancora < грец. αγκύρα, яке виводять з праіндоєвроп. кореня *ank- («щось зігнуте»)[5]. Синонім кітва, кітвиця походить від прасл. *koty (род. відм. *kotъve), утвореного від *kotъ — «кіт» (пор. «кішка», «кішки»)[6].

Також словом «кітвиця» (також вживалася форма «китвиця»), згідно зі словником Грінченка, називали дошки, по яких скочували віз до річки, щоб поставити його на дуб (великий човен) для переправи[4].

Історія[ред. | ред. код]

Античний кам'яний якір

Примітивні якорі являють собою камені з прив'язаними гілками. Грибоподібні якорі використовували греки вже близько 400 р. до н. е.: вони складалися з плескуватого каменя з отвором у центрі і з трикутним рим-болтом на тренді для звільнення від дна при підйомі[7]. В античній поезії якорі називаються «зубами» (дав.-гр. ὀδὁντες, лат. dentes). Винахід якорів із рогами (зубами) Пліній Старший приписував тускам, але Павсаній віддавав пріоритет Мідасу, цареві Фригії. Первісно якорі мали один ріг (у греків вони були відомі як дав.-гр. ἑτερόστομοι — «однозубі»), потім був доданий другий ріг: згідно з Плінієм, Евпаламом, згідно зі Страбоном — скіфським філософом Анахарсісом. Якорі з двома рогами називалися в греків ἀμϕἱβολοι чи ἀμϕἱστομοι і судячи з пам'яток, мало відрізнялися формою від сучасних, за винятком того, що вони не мали штока. Кожний корабель мав кілька якорів, найбільший, що відповідав бухту, використовувався тільки у випадку крайньої небезпеки, тому називався «сакральним», «священним» (дав.-гр. ἱερά, лат. sacra): звідси й приказка sacram anchoram solvere («кинути сакральний якір»), тобто вдатися до останнього засобу порятунку.

Римські залізні якорі відомі з республіканського періоду[8]. Первісно вони повторювали раніші дерев'яні зразки зі знімними свинцевими штоками[8]. З часом форма рогів змінилася, щоб забезпечити легше видобування якоря з піщаного чи мулястого дна[8]. Ближче до кінця періоду Античності штоки стали робити невід'ємними від веретен[8].

Скандинави надавали форми, аналогічної римській, залізним якорям з дерев'яними штоками близько 700 р. н. е. Кінці рогів цих якорів мали плескувату форму[7].

Будова[ред. | ред. код]

Будова адміралтейського якоря: A — скоба, B — голова, C — шток, D — веретено, E — носок, F — ріг, G — тренд, H — лапа.

Якір складається з веретена — залізного стрижня круглого, чотирикутного чи хрестоподібного перерізу, до одного з кінців якого кріпляться роги — кілька вигнутих стрижнів (на грибоподібних якорях замість рогів використовується кругла опукла пластина). Роги закінчуються лапами — загостреними розширеннями, наконечники лап називаються носками[9]. Нижня потовщена частина веретена, де кріпляться роги, називається тренд, у ньому може бути отвір для буйрепа. На деяких типах якорів з'єднання лап з трендом шарнірне, завдяки чому вони є рухомими. Нижня грань тренда називається п'яткою. У верхній частині веретена перпендикулярно площині лап встановлюється шток — поперечний стрижень чи брус (на деяких типах якорів може бути відсутнім). Шток може бути прибирним (для зручності зберігання в похідному положенні), в такому разі в робочому положенні він фіксується перпендикулярно до веретена спеціальною чекою. Верхній кінець веретена має голову — потовщення, де зроблено отвір, куди вставлена скоба або рим, до якої кріпиться якірний ланцюг чи канат[10].

Види[ред. | ред. код]

Залежно від призначення якорі діляться на станові́ (призначені для якірної стоянки) і допоміжні. Перші призначені для утримання судна на місці. Допоміжні служать спільно зі становими для утримання корабля в певному положенні щодо хвилі, вітру або течії. Діляться на стоп-анкери (1/2 ваги станового якоря), які утримують судно з корми і верпи, призначені для стягання з мілин (1/3 ваги станового якоря). Стоп-анкери, як і верпи, можуть використовуватися для стягання судна з мілини. Для тралення дна з метою підйому затонулих речей застосовуються невеликі якорі-кішки. Шлюпковий якір називається дрек, а дрековий канат — дректов[11].

На старовинних кораблях було до 10 якорів: лівий становий — даглікс, правий становий — плехт, перший запасний — бухт (найбільший з якорів, застосовувався в разі, якщо станові не могли утримати судно), другий запасний — той, третій запасний — шварт (зберігався у трюмі)[12][13], кілька верпів різних розмірів (найбільший з них називався стоп-анкером).

За конструкцією розрізняють якорі дворогі, однорогі (льодовий якір), безрогі (мертвий якір), з нерухомими і поворотними лапами й ін.

Якір Тротмана[ред. | ред. код]

Якір Трокмана.
Докладніше: Якір Тротмана

У 1846 р. англієць Тротман змінив будову лапи якоря з хитними рогами конструкції Портера, а саме — збільшив площу шпори, приваривши її не до зовнішньої кромки рога, а безпосередньо до нижньої сторони лапи.

З 1850 року якір з хитними рогами стали називати якорем Тротмана.

Якір відтягнення[ред. | ред. код]

Якір, який використовується разом з головним якорем, коли останній не здатний зберегти необхідний натяг якірного ланцюга.

Адміралтейський якір[ред. | ред. код]

Адміралтейський якір з дерев'яним штоком

Якір європейського походження з'явився приблизно в XIIIXVIII сторіччях. Це важкий кований сталевий якір, зі сталевою скобою вгорі і дерев'яним штоком над нею. Скоба кріпилася болтом, продітим через отвір у голові.

Приблизно до 1700 р. шток складався з одного шматка дерева, а пізніше його стали виготовляти, як правило, з двох дерев'яних брусків, з'єднаних сталевими смугами (бугелями). Шток вставлявся в отвір нагорі веретена або охоплював його зовні, як у римського якоря. Для закріплення штока верхня частина веретена споряджена виступами — заплічками.

Безштокові якорі[ред. | ред. код]

Якорі без штока зручні при прибиранні, оскільки цілком входять у клюз і не потребують фіш- і кат-балок. Проте, їхнім недоліком є те, що при розвертанні судна, якщо натяг якірного ланцюга здійснюється в сторону від напрямку веретена, вони вивертаються однією лапою з ґрунту, що дуже послаблює їх тримну силу. Навіть при прямій тязі якірного ланцюга обидві лапи можуть у ґрунті зустріти неоднаковий опір і якір почне розвертатися на лапі, що зазнає більшого опору, а лапа, що зазнає меншого, вивернеться з ґрунту[14].

Застосування[ред. | ред. код]

Адміралтейський якір з томбуєм і буйрепом.

Будучи опущеним на дно, якір лягає на ґрунт, входячи в нього лапами. У якорів зі штоком перпендикулярне положення рога до ґрунту забезпечує шток, у якорів без штока — рухомі лапи. До тренда якоря кріпиться трос — буйреп, з'єднаний з томбуєм — спеціальним буйком, що розташовуючись на поверхні моря над якорем, вказує на його місцезнаходження. Якірний ланцюг кріпиться до корпусу за допомогою жвака-галса (або пристрою швидкої віддачі якоря), що уможливлює за потреби швидко його від'єднати.

Опускання і підйом якорів проводиться якірним пристроєм, що включає в себе якірну лебідку (шпиль, брашпиль). Підняті з води безштокові якорі підтягають прямо до клюза (на невеликих суднах до кіпових планок) і частково втягують у нього. Якорі зі штоками не можуть увійти веретеном у клюз, тому їх після виходу з води підтягають до борту катом (сталевим горденем зі шкентелем і гаком) і кат-талями на кат-балці[15] (це називається «взяти на кат»). У піднятому положенні якір утримується за скобу коротким тросом чи ланцюгом — пертулінем. У горизонтальне положення веретено приводиться за допомогою фіш-талів, які закладаються за лапи і підіймаються на фіш-балці[16], в цьому положенні він кріпиться за лапи (чи тренд) тросом чи ланцюгом — рустовом (це називається «взяти на рустов»), шток підтягається до борту анкершток-талями, а одна з лап впирається на виступ у борті — якірну подушку (для кріплення по-похідному якір кріпили найтовом до кнехтів або бітенгів). Для віддавання якоря було потрібно спочатку зняти найтови, потім віддати рустов, перевівши якір у вертикальне положення під кат-балкою, і нарешті віддати пертулінь. У XIX столітті для одночасного звільнення якоря від пертуліня і рустова став застосовуватися пристрій — так звана «якірна машинка»: закріплений у двох скобах горизонтальний стрижень, на два виступи якого надівали ланцюгові пертулінь і рустов; поворотом стрижня навколо осі можна було повернути виступи донизу, звільнивши тим самим кріплення. Пізніше могла застосовуватися тільки одна якірна балка, за допомогою якої здійснюється і взяття якоря «на кат», і підтягання його тренда до борту.

Верп[ред. | ред. код]

Верп (нід. werp) — допоміжний якір, використовуваний зокрема, для зняття судна з мілини способом підтягання. Найбільший зі суднових верпів називається стоп-анкер[17].

Плавучий якір[ред. | ред. код]

Докладніше: Плавучий якір

За способом дії аналогічний парашуту, теж виготовляється з тканини. Опускається за борт і закріпляється канатом на носі судна. Призначення плавучого якоря — утримувати дрейфуюче судно носом проти вітру. Входить у комплект рятувального плота.

Символізм[ред. | ред. код]

Якір є символом морської справи, його зображення широко використовуєтьс на флотських емблемах.

У християнстві якір символізує надію: за словами апостола Павла, «хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна» (Євр. 6:18-19).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Якір // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Кітва // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Кітвиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. а б Кітвиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 2. — С. 246.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  7. а б Crane, Jason H. (1973). Ship modeling hints & tips (вид. 2nd). New York: Arco Publishing Company. с. 39–43. 
  8. а б в г Käpitan, Gerhard (1984). Ancient anchors—technology and classification. International Journal of Nautical Archaeology and Underwater Exploration 13 (1): 33–44. 
  9. Самойлов К. И. Морской словарь. — М.-Л.: Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941
  10. Якорь // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  11. Дрек // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  12. Дагликс // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  13. Бухт // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  14. Самойлов К. И. Якоря без штока // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  15. Кат // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  16. Якорное устройство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  17. Верп: Морський словник

Посилання[ред. | ред. код]