Отто Скорцені

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Отто Скорцені
нім. Otto Skorzeny
Otto Skorzeny.jpg
У в'язниці. Нюрнберг, 24 листопада 1945
Ім'я при народженні Otto Skorzeny
Народження 12 червня 1908(1908-06-12)
Австро-Угорщина Відень, Австро-Угорщина
Смерть 6 липня 1975(1975-07-06) (67 років)
Іспанія Мадрид, Іспанія
рак легень
Поховання Döbling Cemetery[d]
Національність австрієць
Освіта Віденський технічний університет
Роки служби 19311945
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Член СС
Звання оберштурмбанфюрер СС
Формування Waffen-SS Ваффен-СС
Командування Flag of Germany (1935–1945).svg командир загону спецоперацій
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Золотий німецький хрест
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
За поранення (нагрудний знак)
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач
Отто Скорцені у Вікісховищі?
Загін Отто Скорцені з визволеним Муссоліні. 12 вересня 1943
Оберштурмбанфюрер Скорцені в Померанії. Лютий 1945

О́тто Скорце́ні (нім. Otto Skorzeny; * 12 червня 1908, Відень — † 6 липня 1975, Мадрид) — австрійський інженер і підприємець, оберштурмбаннфюрер СС. Співробітник СД, уславлений своїми успішними спецопераціями (найвідоміша з них — звільнення з ув'язнення усуненого від влади Беніто Муссоліні, 1943).

Життєпис[ред. | ред. код]

Передвоєнний час[ред. | ред. код]

В 1932 році вступив у НСДАП (квиток №1 083 671). В лютому 1934 року вступив у 89-й штандарт СС (особистий номер 29 579), у складі якого брав участь у спробі нацистського перевороту в Австрії. Входив до складу загону СС, який скоїв вбивство канцлера Дольфуса. Після заборони НСДАП і СС входив у напіввійськові воєнізовані формування нацистів. Під час подій, які передували аншлюсу Австрії, був командиром однієї з мобільних команд австрійських СС. Керував арештом президента Австрії Мікласа. На чолі свого загону брав активну участь у єврейському погромі в Відні під час «Кришталевої ночі». В 1939 році переведений у «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер».

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Учасник бойових дій у Франції, Югославії і на радянсько-німецькому фронті. В квітні 1943 року переведений в 6-те управління РСХА, яке займалось зовнішньою розвідкою, і призначений начальником відділу IVS. В обов'язки відділу входило проведення заходів з матеріального, морального і політичного саботажу за кордоном. Налагодив масштабне виробництво фальшивої валюти США і Великої Британії.

29 липня 1943 року Скорцені отримав завдання звільнити заарештованого італійського диктатора Беніто Муссоліні. 13 вереесня 1943 року загін парашутистів СС під командуванням Скорцені висадився в Аппенінах поруч із гірсько-лижним готелем, де утримувався Муссоліні. Звільнивши його, Скорцені разом із Муссоліні вилетів у Рим, а потім - у Берлін.

В жовтні 1944 року командував спеціальним загоном, який здійснив 15 жовтня 1944 року викрадення голови Угорщини адмірала Міклоша Горті. Під час Арденнського наступу Скорцені був призначений командиром диверсійних загонів (близько 2 000 осіб), котрі повинні були у формі американських військ здійснювати диверсії в тилу ворожих з'єднань, проте операція провалилась: майже 2/3 бійців загинули. В січня 1945 року керував подібною операцією на радянсько-німецькому фронті. В квітні 1945 року Скорцені доручили забезпечення безпеки так званої «Альпійської фортеці», розташованої у важкодоступних горах Тіроля. В перших числах травня Скорцені був призначений начальником Військового управління РСХА.

Операція «Довгий стрибок»[ред. | ред. код]

Отто Скорцені розробив секретну операцію під кодовою назвою «Довгий стрибок», з наміром під час тегеранської конференції союзників вбити Сталіна, Черчилля, Рузвельта або навіть викрасти їх в Тегерані, потрапивши до посольства Великої Британії зі сторони вірменського кладовища, на котрому починалося джерело[1][2] (пізніше, в 1966 році він підтвердив, що мав таке доручення).

Після війни[ред. | ред. код]

15 травня 1945 року заарештований американськими військами у Штайєнмарці. У вересня 1947 року постав перед судом Американського військового трибуналу в Дахау. Але був виправданий і звільнений. Певний час працював у архіві американських окупаційних військ. В квітні 1948 року був заарештований німецькою владою і поміщений у табір для інтренованих воєнних злочинців у Дармштадті. 26 липня 1948 року втік. На думку ряду дослідників, в 1949 році Скорцені створив підпільну організацію «Павук», яка організовувала зустріч колишнім членам СС. Можливо, її каналами Німеччину покинули більше 500 воєнних злочинців.

В 1950 році поселився в Іспанії, займався підприємництвом. В січні 1951 року прізвище Скорцені було офіційно виключене зі списку воєнних злочинців, які розшукувались владою ФРН. Брав активну участь у створенні Об'єднання колишніх військовослужбовців військ СС.

Помер від раку 6 липня 1975 року в Мадриді.

Нагороди[ред. | ред. код]

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Отто Скорцени. «Диверсия — моё ремесло». Русич, 2001 (ISBN 5-8138-0346-7)
  • Отто Скорцени. «Неизвестная война». Попурри, 2003 (ISBN 985-438-736-4)

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.512-513 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • «Отто Скорцени и секретные операции Абвера». Антология. Вече, 2000 (ISBN 5-7838-0582-3)
  • Scheibert, Horst. Die Träger der Ehrenblattspange des Heeres und der Waffen-SS/ Die Träger der Ehrentaffelspange der Kriegsmarine/ Die Inhaber des Ehrenpokals für Besondere Leistung im Lukftkrieg. Friedberg, Ger.: Podzun-Pallas Verlag, 1986, ISBN 3-7909-0283-7
  • Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940-1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9