Охримович Ксенофонт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Охримович Ксенофонт
Ксенофонт Охримович
Народився 1848(1848)
Галич
Помер 4 січня 1916(1916-01-04)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Посада бурмістр Дрогобича
Попередник Віктор Блажовський
Партія Польський клуб[d]
Конфесія Греко-католик
Батько о. Юліян Охримович

Ксенофонт Охримович (*1848 — †4 січня 1916) — діяч українського руху в Галичині, депутат австрійського парламенту, бурмістр Дрогобича, діяч багатьох українських товариств. Уславився своїм депутатством до галицького крайового сейму. Один з вчителів Івана Франка в Дрогобицькій ґімназії.

Біграфія[ред.ред. код]

Народився 1846 року у Галичі в сім'ї греко-католицького священика отця Юліяна Охримовича.

Навчання почав у Тернополі в місцевій гімназії, згодом переніс до Станіславова, де й отримав середню освіту[1].

Вищу освіту здобував, за одними даними, на філософському факультеті Львівського університету[2], за іншими — на відділі загальної філології Віденського університету.

Був одружений двічі. Друга дружина — донька відомого віденського живописця Амерлінґа (вивчила українську мову, перейшла на русько-католицький обряд, вінчання відбулось в церкві святої Варвари у Відні[3]).

Помер 1916 в Львові, похований на Личакові.

Викладацька діяльність[ред.ред. код]

Після навчання у Кракові в травні 1871 року почав трудову діяльність в Дрогобичі на посаді заступника вчителя місцевої гімназії.

З невеликою перервою у 1873-74 роках (був переведений до Самбора), в Дрогобичі викладав руську мову і географію (з 1871 по 1876), зокрема, Івана Франка він вчив у восьмому, випускному класі. Збереглися дві автобіографічних рефлексії Івана Франка про Ксенофонта Охримовича. Перша стосується спогаду про гімназію — в передмові до повісті «Петрії й Довбущуки». Франко пригадує, що в старших класах гімназії написав для вчителя Охримовича як шкільне завдання «досить просторе оповідання» з селянського життя.[4]

Громадська діяльність[ред.ред. код]

За спогадами ґімназійного товариша під час навчання в Тернопільській ґімназії[5] Олександра Барвінського, ще в Станіславові в 1863-64 він належав до гуртка «Громади» (вищі класи мав у Станіславові, не належав до гуртка учнів, які утворили в 1863–1864 роках «Громаду»[6]).

Активний учасник москвофільського руху; ввійшовши до проводу створеної 1876 року у Дрогобичі філії Товариства імені Михайла Качковського, того ж року припинив викладацьку роботу в гімназії.
За даними Ігоря Чорновола, був ультралояльним до польських політиків, старанно уникав контактів з галицько-руськими партіями, мандати здобував завдяки підтримці польського Центрального виборчого комітету для Східної Галичини.[7]

Чотири рази перемагав на виборах до Галицького крайового сейму від округу Дрогобич - Підбуж (IV (1877–1882), V (1882–1889), VI (1889–1895) та VII (1895–1901) сеймові каденції)[8].

Був обраний до австрійського парламенту (Державної ради), послом якого працював у 1885–1900 роках. До австрійського парламенту Охримович обраний по округу Стрий — Жидачів — Дрогобич.

У 1887 р. Охримович переміг на дрогобицьких міських виборах, випередивши чинного бургомістра поляка Віктора Блажовського. Резонансність події у тому, що русин переміг поляка, це не могло не викликати протесту, розголос докотився до Львова і Відня. Вибори в Дрогобичі набули характеру «затяжних». Після тривалих судових засідань та апеляцій, 26 січня 1888 р. відбулось перше засідання ради магістрату, на якому бургомістром одноголосно було оголошено Ксенофонта Охримовича. Обіймав міський уряд понад 10 років.

Допомагав потребам місцевого населення, підтримував (неодноразово) загальні, народні справи (зокрема, сприяв виділенню фінансової допомоги з краєвих фондів «Руському народному театру»).[9]

Нагороди[ред.ред. код]

1895 року Охримович отримав відзнаку перемишльського єпископа Юліана Пелеша за матеріальну допомогу, яку міська рада виділила на відновлення церкви Святої Трійці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Барвінський О. Спомини з мого життя. — Нью-Йорк; Київ, 2010. — Т. 2; ч. 3 і 4.- С. 326
  2. Zdrada J. Ochrymovyc Ksenofont // Osterreichisches Biographisches Lexikon / red. von Eva Obermayer-Marnach. — Wien, 1978. — Band VII. — P. 203.
  3. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с.168
  4. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. — Львів, 2002. — Кн. третя. Гімназія. — С. 145–147.
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.168
  6. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с.168
  7. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с.168
  8. Чорновол І. Українська фракція галицького сейму. 1861–1901 (нарис з історії українського парламентаризму). — Львів, 2002. — С. 163, 166, 193, 212.
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с.168

Джерела[ред.ред. код]