Барвінський Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський

ZUNR coa.svg міністр освіти й віровизнання ЗУНР.
Час на посаді:
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Попередник посада запроваджена

Народився 6 червня 1847(1847-06-06)
с. Шляхтинці, нині Тернопільський район
Помер 25 грудня 1926(1926-12-25) (79 років)
Львів
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Барвінський Олександр Григорович (гербу Ястшембець[1], 6 червня 1847, с. Шляхтинці, нині Тернопільський район — 25 грудня 1926, Львів) — український громадсько-політичний діяч Галичини, історик, педагог.

У 18911907 роках — посол до австрійського парламенту (Райхсрату). Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР. Син Григорія Барвінського, брат Володимира, Івана, Іполита й Осипа, чоловік Євгенії, батько Богдана, Василя та Олександра Барвінських, Ольги Бачинської. Хрещений батько Ганни Крушельницької, оперної і концертної співачки, сестри Соломії Крушельницької.[2]

Життєпис[ред.ред. код]

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях (Тернопільський округ,[3] Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна) в родині священика УГКЦ о. Григорія Барвінського. Шляхетський рід Барвінських гербу Ястшембець[4], до якого належав батько Олександра  Григорій, згадується на Червоній Русі з початку XVI ст.

У 18571865 роках навчався у Першій Тернопільській класичній гімназії з німецькою мовою навчання. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, де навчався до 1869-го.[5] Вивчав історію та українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов'янських мов. У студентські роки очолював львівський осередок «Громади», співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»[6]).

З 1868 року Барвінський мав педагогічну діяльність: викладав у гімназіях Бережан (суплент[7], за даними Б. Мельничука, В. Ханаса, з 1869-го[5]), Тернополя. Також від 1871 року — старший учитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії.[8] З 1888[5] року — професор державної учительської семінарії у Львові (відтоді замешкав у Львові). 1878 року склав докторат у Віденському університеті.[9] В 1889—1918 роках — член Крайової шкільної ради, в 1891—1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889—1895).

Ще будучи в Бережанах, концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису[6], у 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним із ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, в 1892—1897 роках — очолював товариство.

Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі (див. також Народовці). Зокрема, 24 листопада 1890 р. разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костянтином Телішевським, Корнилом Мандичевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції Казімєжа Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.[10]

Депутат і маршалок Тернопільської повітової ради (1885-88 роки). У 1891—1907 роках входив до складу австрійського парламенту1917 року — довічний член Ради Панів), в 1894−1904 роках — посол Галицького сейму:

  • 6-го скликання: обраний від округу Броди (IV курія, входив до «Руського клубу», обраний після смерті попередника — москвофіла о. Івана Сірка)
  • 7-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Клубу руських послів соймових», обраний заступником голови «Клубу руських послів соймових»
  • 8-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Руського соймового клубу». Склав мандат 29 жовтня 1903 року; на перевиборах без підтримки крайової адміністрації, УНДП (на цьому наполіг родич — Евген Олесницький[11]) програв вибори кандидату-москвофілу о. Еффиновичу Теодозію (здобув 43 голоси із 208).[12]

В 1894 році створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського.

У 1896 році виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 році перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.[11]

В 19181919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності. Помер 25 грудня 1926 року у Львові.

Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, на полі № 3[13].

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменик Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Праці[ред.ред. код]

О. Барвінський — автор і упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій:

  • «Виїмки з українсько-руської літератури»,
  • «Вибір з української літератури»,
  • «Історія української літератури» (1920), та інші.

Запровадив фонетичний правопис і термін «українсько-руський» у шкільних підручниках та пресі. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.

Основні праці:

Вшанування[ред.ред. код]

Іменем Олександра Барвінського названо:

Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтинцях

1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таблицю на честь Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей сім'ї Барвінських.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Аркуша Олена. Барвінський Олександр… — С. .
  2. До історії взаємин Соломії Крушельницької та Василя Барвінського
  3. Stupnicki H. Galicya pod wzgledem topograficzno-geograficzno-historycznym, skreslona przez Hipolita Stupnickiego: Z mapą. — Lwów : Madfes i Bodek, 1869. — S. 87—89. (пол.)
  4. Аркуша О. Барвінський Олександр… — С. .
  5. а б в Мельничук Б., Ханас В. Барвінський Олександр Григорович… — С. 84.
  6. а б Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. Книга перша / Під ред. Емми Бабчук. — К. : Простір, 2006.
  7. заступник вчителя
  8. Нахлік Є. за участі Кравець О. Барвінський (Барвіньскій, Барвінський) Олександер (Александер, Олександр) Григорович… — С. 92.
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 117.
  10. «Нова ера». Галичина, 1890 р.
  11. а б Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 118.
  12. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 111—118.
  13. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]