Барвінський Олександр Григорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барвінський.

Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський Олександр Барвінський, 1904 рік. Зібрання Львівського історичного музею
Міністр освіти й віровизнання ЗУНР
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Попередник	посада запроваджена
Посол до Австрійського парламенту
1891 — 1907
Посол до Галицького сейму
1861 — 1867
Попередник	Іван Сірко
Наступник	Еффинович Теодозій
Народився	8 червня 1847(1847-06-08) с. Шляхтинці, нині Тернопільський район
Помер	25 грудня 1926(1926-12-25) (79 років) Львів
Похований	Личаківський цвинтар
Виборчий округ	Броди
Відомий як	педагог, політик, журналіст, історик, педагог
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина →  ЗУНР
Національність	українець
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Політична партія	Християнсько-суспільний рух
Батько	Барвінський Григорій Григорович
У шлюбі з	Барвінська Євгенія Максимівна
Діти	Барвінський Богдан Олександрович, Барвінський Василь Олександрович, Бачинська Ольга Олександрівна і Барвінський Олександр Олександрович
Нагороди	Орден Залізної Корони 3 ступеня Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Григо́рович Барві́нський гербу Ястшембець (6 червня або 8 червня 1847, с. Шляхтинці, нині Тернопільський район — 25 грудня 1926, Львів) — український громадсько-політичний діяч Галичини, історик, педагог.

У 1891–1907 роках — посол до австрійського парламенту (Райхсрату). Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР. Син Григорія Барвінського, брат Володимира, Івана, Іполита й Осипа, чоловік Євгенії, батько Богдана, Василя та Олександра Барвінських, Ольги Бачинської. Хрещений батько Ганни Крушельницької, оперної і концертної співачки, сестри Соломії Крушельницької.

Життєпис

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях (Тернопільський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна) в родині священика УГКЦ о. Григорія Барвінського. Шляхетський рід Барвінських гербу Ястшембець, до якого належав батько Олександра, Григорій, згадується на Червоній Русі з початку XVI століття. Олександр вирізнявся своєю освіченістю й начитаністю, виховувався у сім'ї, де змалечку прищеплювали любов до усього українського.

У 1857–1865 роках навчався у Першій Тернопільській класичній гімназії з німецькою мовою навчання. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, де навчався до 1869-го. Вивчав історію та українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов'янських мов. У студентські роки очолював львівський осередок «Громади», співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»).

Олександр Барвінський, 1880-ті рр

З 1868 року Барвінський мав педагогічну діяльність: викладав у гімназіях Бережан (суплент, за даними Б. Мельничука, В. Ханаса, з 1869-го), Тернополя. Також від 1871 року — старший учитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії. З 1888 року — професор державної учительської семінарії у Львові (відтоді замешкав у Львові). 1878 року склав докторат у Віденському університеті. В 1889—1918 роках — член Крайової шкільної ради, в 1891—1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889—1895).

Ще перебуваючи у Бережанах, концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису, у 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, в 1892—1897 роках — очолював товариство.

Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі (див. також Народовці). Зокрема, 24 листопада 1890 року разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костем Телішевським, Корнилом Мандичевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції Казімєжа Бадені, на якій було підбито підсумки попередніх переговорів.

Депутат і маршалок Тернопільської повітової ради (1885-88 роки). У 1891—1907 роках входив до складу австрійського парламенту (з 1917 року — довічний член Ради Панів), в 1894−1904 роках — посол Галицького сейму:

• 6-го скликання: обраний від округу Броди (IV курія, входив до «Руського клубу», обраний після смерті попередника — москвофіла о. Івана Сірка)
• 7-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Клубу руських послів соймових», обраний заступником голови «Клубу руських послів соймових»
• 8-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Руського соймового клубу». Склав мандат 29 жовтня 1903 року; на перевиборах без підтримки крайової адміністрації, УНДП (на цьому наполіг родич — Евген Олесницький) програв вибори кандидату-москвофілу о. Еффиновичу Теодозію (здобув 43 голоси із 208).

1894 року створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського. 1896 року став засновником Католицького Руського Народного Союзу, який 1911 року перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.

У 1918–1919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького (з 9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності. Помер 25 грудня 1926 року у Львові.

Похований в одному гробівці з дружиною на Личаківському цвинтарі (поле № 3).

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменник Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Праці

О. Барвінський — автор і упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій:

• «Вибір з українсько-руської літератури» (1901);
• «Вибір з української літератури»;
• «Історія української літератури» (1920), та інші.

Запровадив фонетичний правопис і термін «українсько-руський» у шкільних підручниках та пресі. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.

Основні праці:

• Ілюстрована історія Руси: У 5 част. — Т., 1880—1884;
• Ілюстрована історія Руси від найдавніших до нинішніх часів. — 1890;
• Історія України-Руси. — 1904;
• Історія України-Руси [Архівовано 15 квітня 2020 у Wayback Machine.]. — Вінніпег: накладом «Української книгарні», 1920;
• Історія української літератури. Том 1; Том 2. — 1920, 1921;
• Коротка історія українського народу. — Українська дешева бібліотека, 1926, перевид. в Тернополі 1991;
• Спомини з мого життя. Ч. 1—2. — 1912, 1913 (всі — Л.).
• Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька, О. Федорук ред. Л. Винар, І. Гирич — К.: Смолоскип, 2004
• Барвінський О. Г. Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові: (на основі джерел написав Ол. Барвінський). — У Львові: З печатні В. А. Шийковського, 1908. — 66, 1 с., включ. обкл. [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Барвінський О. Спомини з мого життя: в 2 ч. Ч. 1-2 / Олександер Барвінський. — Львів: Накладом Я. Оренштайна в Коломиї, 1912. — 766 с. — (Загальна бібліотека). [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Олександр Барвінський також публікувався під псевдонімами - Австрієць, А. Подолянин.

Нагороди

Кавалер орденів Залізної корони III класу та Ювілейної медалі 50-річчя правління Франца Йосифа для цивільних осіб і державних службовців.

Вшанування

Іменем Олександра Барвінського названо:

Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтинцях

• Чортківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж імені Олександра Барвінського
• Вулиця Барвінських у місті Львів
• Вулиця Родини Барвінських у місті Тернопіль
• Провулок Олександра Барвінського у місті Київ.

1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таблицю на честь Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей родини Барвінських.

8 червня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 170 років з дня народження Олександра Барвінського (1847—1926), громадського діяча, педагога, історика.

Джерела

• Аркуша О. Барвінський Олександр Григорович [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 189. — ISBN 966-00-0734-5.
• Олександер Барвінський (1847-1926) / Б. Остап'юк // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3: Тернопільщина і Скалатщина: Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 602—608.
• Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). — Львів, 1997.
• Аркуша О. Олександр Барвінський // Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923. Уряди. Постаті [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; гол. ред. Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. — Львів, 2009. — С. 48—66.
• Качкан В. Українське народознавство в іменах. — Ч. 2. — К., 1997. — С. 45—54.
• Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь: путівник / фотограф Криса Л.; автори Дорош А., Гавришкевич І.; оформлювач обкладинки Стефанишин Т. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5.
• Ліберний О. Олександр з сузір'я Барвінських… // Свобода. — 1997. — 24 черв.
• Меленчук О. Тарас Шевченко в мемуарній та публіцистичній спадщині О. Барвінського // Науковий вісник Ужгородського університету: збірник наукових праць / відп. за вип. Барчан В. В. — Ужгород, 2014. — Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — Вип. 1 (31). — С. 152—157.
• Мельничук Б., Ханас В. Барвінський Олександр Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 83—84. — ISBN 966-528-197-6.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Нахлік Є. за участі Кравець О. Барвінський (Барвіньскій, Барвінський) Олександер (Александер, Олександр) Григорович // Франківська енциклопедія : в 7 т. / редкол.: М. Жулинський, Є. Нахлік, А. Швець та ін. — Львів : Світ, 2016. — Т. 1 : А — Ж / наук. ред. і упоряд. Є. Нахлік ; передмова М. Жулинський, Є. Нахлік. — С. 92—116. — ISBN 978-966-914-034-0.
• Олександр Барвінський: матеріали конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Олександра Барвінського, Львів, 14 травня 1997 р. / ред. кол. М. Гнатюк… та ін.; Наукове товариство імені Шевченка, Історично-філософська секція. — Львів: [б.в.], 2001. — 205 с.
• Павлишин С. Олександр Барвінський. — Львів: Академічний Експрес, 1997. — 151 с.
• Середяк А. Нариси історії «Просвіти». — Львів, 1993. — С. 120–121.
• Чорновол І. Політичний реалізм О. Барвінського // Сучасність. — 1998. — № 1. — С. 99—105.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 117—119. — (Львівська сотня) — ISBN 978-966-486-089-2.
• Barwiński B. Barwiński Aleksander (1847—1926) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 338—339. (пол.)

Посилання

• Олександр Барвінський // Свобода: Український дневник. Урядовий орган Запоморової організації УНС в Злучених Державах Америки (Джерзи Ситі, держава Н. Дж.), второк, 18. січня, 1927. — С. 2.
• Олександр Барвінський — український політик та громадський діяч // Агентство Стратегічних Досліджень [Архівовано 24 травня 2011 у Wayback Machine.].
• Шендеровський В. Він належав до славетного роду — Олександр Барвінський [Архівовано 29 лютого 2020 у Wayback Machine.] / Василь Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Книга перша.