Павловичі (Сокальський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Павловичі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сокальський район
Основні дані
Географічні дані
Географічні координати 50°37′ пн. ш. 24°02′ сх. д.H G O
Карта
Павловичі. Карта розташування: Земля
Павловичі
Павловичі
Павловичі. Карта розташування: Львівська область
Павловичі
Павловичі
Мапа
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Павловичі.

Павловичі — колишнє село в Сокальському районі Львівської області України. Сьогодні територія колишнього села входить до складу села Нісмичі Червоноградського району Львівської області.

Положення[ред. | ред. код]

Лежало на лівому березі річки Варяжанки на історичній Холмщині, на межі з Галичиною[1][2][3], за 13 км на захід від Сокаля та за 4 км на північ від Варяжа[4]. Відстань до Грубешева становила ~36 км, до Холма — ~75 км, до Любліна — ~166 км[5]. Поряд розташовувалися села Гонятин, Угринів, Нісмичі, Ниновичі та Корків[3][6].

Історія[ред. | ред. код]

Павловичі на мапах
Павловичі на австрійській військово-топографічній мапі 1779–1783 років
Павловичі на російській військово-топографічній мапі 1867—1879 років (рос. дореф.)

Ймовірно село виникло у першій половині XVI століття[7]. За народними переказами, близько 1585 року в селі зведено дерев'яну унійну церкву[8][4]. У 1629 році Павловичі спилили татари, з 23 хат уціліло лише 4[9]. За даними Івана Крип'якевича, вперше церква в селі згадується 1690 року[10]. 1764 року зведено нову церкву[2].

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

У 1827 році в селі був 31 будинок і 209 жителів[2]. У часи входження до складу Російської імперії село належало до гміни Долобичів спочатку Томашівського, а потім Грубешівського повіту Люблінської губернії[3][2]. У часи скасування кріпацтва в 1861 році в селі було 30 хат[3]. За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[11]. У 1877 році кількість дворів становила 34[12]. Близько 1886 року в селі налічувалося 32 доми та 284 мешканців (з них 11 римо-католиків, які належали до парафії в Ощеві)[2]. Діяла парафіяльна дерев'яна церква, яка після скасування греко-католицької церви стала діяти як православна[2][4]. Місцеве населення займалося землеробством[2].

У міжвоєнній Польщі[ред. | ред. код]

Селяни села Павловичі моляться на руїнах церкви, 1929 рік

У 1920 році польська влада закрила та опечатала православну церкву в Павловичах[8]. Тому православним мешканцям доводилося проводити богослужіння надворі під стінами церкви[8]. Станом на 1921 рік село Павловичі належало до гміни Долобичів Грубешівського повіту Люблінського воєводства міжвоєнної Польщі[13]. За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі Павловичі налічувалося 51 будинок та 268 мешканців (138 чоловіків та 130 жінок), розподіл за релігією: 250 православних, 17 римо-католиків і 1 греко-католик; розподіл за національністю: 188 українців і 80 поляків[13]. У 1920-х роках у селі діяв гурток українського товариства «Рідна Хата»[4].

29 липня 1929 року поляки зі сусідніх сіл за підтримки жандармів і за наказом польської влади в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну дерев'яну церкву[10][8]. Церкві, за переказами, було 345 років, що робило її однією з найстаріших, яка збереглася до того часу на Холмщині[8]. Місцеві мешканці звернулися за допомогою до українського посла до Сейму від УНДО Володимира Кохана, який 3 серпня відвідав село, з'ясував обставини події та надіслав звернення до міністра внутрішніх справ Польщі Феліціяна Славоя Складковського, а посли Українського Соймового Клюбу Сергій Хруцький і Володимир Целевич порушували питання знищення церкви з польським віцеміністром віросповідань та освіти Червінським[8]. Однак опісля цього польська поліція провела в селі масові арешти українців, а прокуратура завела карну справу проти посла Кохана за звинуваченнями в неповазі до влади, висловленій ним на вічі під час відвідин села, проте зрештою суд виніс рішення про недоведеність вини обвинуваченого[14].

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Перед Другою світовою війною у селі налічувалося 60 дворів і 284 мешканців, діяла початкова школа та кооператива[4]. Після поразки Польщі у вересні 1939 року і включення Павловичів до складу Генеральної губернії Німеччини відродилася українська діяльність[15]. У початковій школі та кооперативі впроваджено українське керівництво, діяв український аматорський театральний гурток та хор[4]. За німецької окупації у 1939—1944 роках входило до громади Долобичів крайсгауптманшафту Грубешів Люблінського дистрикту Генеральної губернії[16][3]. Весною 1940 року на третій день Великодня висвячено новозбудовану дерев'яну православну церкву[15]. Під час Другої світової війни деякі мешканці села долучились до українського визвольного руху, у районі села діяли відділи УПА[1][17]. 6 вересня 1942 року поляки з Армії Крайової закатували в селі 4 українців[18]. Чисельність населення за переписом 1943 року становило 267 осіб[16]. Село було повністю зруйноване під час війни[1]. Для боротьби з українськими підпільниками, у районі Павловичів була організована діяльність груп НКВД[17]. На території колишнього села є могили полеглих воїнів УПА[1].

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни село залишилося у складі Польщі. У червні 1946 року через залякування і терор, які чинили загони Війська Польського, більшість місцевого українське населення Павловичів була змушена виїхати у Львівську та Волинську області УРСР[3][17][4]. За звітом українського підпілля, залишилися лише 4 українські родини, яким вдалося переховуватися від депортації[17]. 6-15 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Павловичів на приєднані до Польщі північно-західні терени ще 29 українців[19]. У селі залишилося 9 поляків[19].

За радянсько-польським обміном територіями 15 лютого 1951 року село передане до Сокальського району Львівської області УРСР, а частину польського населення переселено до Нижньо-Устрицького району, включеного до складу ПНР[19][1][4]. В адміністративно-територіальному устрої Сокальського району станом на 1972 рік населений пункт з такою назвою відсутній[20]. Територія колишнього села увійшла до складу села Нісмичі[4]. У деяких уцілілих хатах проживали радянські прикордонники[3].

Особистості[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Горний М. Українська інтелігенція Холмщини і Підляшшія у XX ст. — Львів, 2002. — С. 114-116.
  2. ↑ а б в г д е ж Pawłowice 6) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 909. (пол.)
  3. ↑ а б в г д е ж Демусь, 1986, с. 766.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Демусь А. Місцевості Грубешівського повіту // Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, І. Калиневич, В. Макар, В. Оренчук. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1994. — Т. 3. — С. 475. — (Український Архів)
  5. ↑ Список населенных мест Люблинской губернии. — Люблин : В типографии М.Коссаковский, 1893. — С. 39. (рос. дореф.)
  6. ↑ Лист 22-3 c привязкой, Дружкополь. Трехверстовка, Военно-топографическая карта Шуберта. www.etomesto.ru. (рос. дореф.)
  7. ↑ Демусь, 1986, с. 767.
  8. ↑ а б в г д е Як руйнували найстаршу церкву на Холмщині / Доклад посла Володимира Кохана // Свобода. — 31 грудня 1929. — Число 305. — С. 3.
  9. ↑ Демусь, 1986, с. 768.
  10. ↑ а б Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 146.
  11. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 367. (рос. дореф.)
  12. ↑ Список населенных мест Люблинской губернии. — Люблин : Губернская типография, 1877. — С. 90. (рос. дореф.)
  13. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 29. (пол.)
  14. ↑ Процес пос. Кохана в Замості // Діло. — 10 березня 1931. — Число 53. — С. 4-5.
  15. ↑ а б В селах Холмської землі // Краківські вісті. — 6 червня 1940. — Число 47. — С. 4.
  16. ↑ а б Amtliches Gemeinde- und Dorfverzeichnis für das Generalgouvernement auf Grund der Summarischen Bevölkerungsbestandsaufnahme am 1. März 1943 / Statistischen Amt des Generalgouvernements. — Krakau : Burgverlag Krakau, 1943. — С. 39. (нім.)
  17. ↑ а б в г Тактичний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя (Документи і матеріяли) / зібр. П. Й. Потічний [та ін.] ; ред. П. Й. Потічний. — Торонто ; Л. : Літопис УПА, 2003. — С. 515-516, 556, 846. — (Літопис УПА; т. 39)
  18. ↑ Україна-Польща. Депортації / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — 1993. — С. 148.
  19. ↑ а б в Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 421, 426. (пол.)
  20. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1972 року) / В. I. Кирненко (відп. ред.), Д. О. Шелягін (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1973. — С. 294-295.
  21. ↑ Головацький І. Д. Головач Василь Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павловичі_(Сокальський_район)&oldid=39361041