Чубинський Павло Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чубинський Павло Платонович
Pavlo Chybynskyi.jpg
Народився 15 (27) січня 1839
м. Бориспіль
Помер 17 (29) січня 1884 (45 років)
м. Київ (похований на Книшовому кладовищі м. Бориспіль)
Поховання Бориспіль
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч
Галузь поезія
Відомий завдяки автор слів Гімну України
Alma mater Друга київська гімназія
Титул дворянин
Конфесія православний
Діти Чубинський Михайло Павлович
Нагороди золота медаль Російського географічного товариства (1873), золота медаль Міжнародного конгресу в Парижі (1875), Уваровська премія РАН (1879)

Павло́ Плато́нович Чуби́нський (15 (27) січня 1839(18390127), хутір Чубинський, (нині в межах м. Бориспіль, Київська область — 14 (26) січня 1884[1], Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Пам'ятна дошка в Борисполі, де стояв будинок у якому народився Павло Чубинський

Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині — у межах м. Бориспіль, на вулиці Горянській, 14, Київська область, Україна; тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, П. Кулішем, В. Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 18611862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».

Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.

Символічна могила Павла Чубинського на Книшовому кладовищі в Борисполі

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).[2]

У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

18731875 — секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів.[3] У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У період близько 1869—1871 років, за результатами широкомасштабної експедиції, Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п'ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди, до сьомого — національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган.

Карта «південно-руські наріччя та говірки» 1871 р.

Грунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 році була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині ХІХ століття[4].
Чубинский, П. П. «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» — Т.1-7. — СПб., 1872—1878.
Чубинский, П. П. «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» — СПб., 1869.
Чубинский, П. П. «О состоянии Хлебной торговли и производительности в Северном районе» (Архангельська, В'ятська, Костромська, Вологодська, Новгородська губернії Росії) — СПб., 1870.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871).

Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Родина[ред. | ред. код]

Павло Чубинський із дружиною

Дружина — Катерина Порозова, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна (Чубинський тоді служив у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка). Пошлюбилися 1872 року.[5]

Діти: Олександра — оперна співачка, Михайло — професор-криміналіст, Федір — ветеринар і Павло — інженер (залізнична платформа Чубинський). Правнук Чубинського Володимир — поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів, учинив самогубство.[6]

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

За свої цінні наукові праці одержав:

Вшанування[ред. | ред. код]

  • У 1960-х рр. могилу Павла Чубинського було неофіційно впорядковано за участю окремих представників влади і народного господарства Бориспільщини, незважаючи на те, що у ті часи офіційного засудження «українського буржуазного націоналізму» це могло коштувати їм кар'єри, а то і свободи. Серед іншого цю ініціативу зокрема підтримав і тодішній перший секретар Бориспільського райкому партії Іван Степанович Деревець, про що згадано у книзі спогадів про нього.
  • 1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.[7]
  • На будинку колишньої гімназії у Києві, де навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка.
  • У 1994 р. в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».
  • 20 липня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1144 Бориспільському ліцею «Дизайн-освіта» було присвоєно ім'я Павла Чубинського.[8] До 165-ї річниці від дня народження П.Чубинського у ліцеї був відкритий перший в Україні музей-кімната Павла Чубинського. Випускник ліцею 2001 року Юрій Цілик створив унікальне (єдине в Україні) «Мультимедійне зібрання матеріалів про життєвий шлях і творчість П. П. Чубинського», за що отримав перше місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів у рамках Малої академії наук.
  • У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.
  • В 2015 році в Києві з'явилася вулиця Павла Чубинського, в 2016-му — провулок в Житомирі та вулиця у Кривому Розі[9]..
  • Заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського, а також премія Чубинського від Бориспільської міської ради.
  • Восени 2016 року на будинку в с. Млієві (нині Городищенського району Черкаської області), де з 1870 по 1873 рік проживав Павло Чубинський, встановили пам'ятну дошку.[10]
  • У червні 1999 року засновано Internationale Paul Tschubynskyj Gesellschaft
  • 26 січня у Борисполі та 6 квітня у Білій Церкві відбувся «ЧубинськийFEST» (2019)

Ювілейна монета[ред. | ред. код]

Реверс ювілейної монети

14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський» [11].

На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого — стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис — НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу — 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис — ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ (угорі півколом), роки життя — 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).

Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.

Меморіальна дошка П. Чубинському на будинку колишньої гімназії у Києві (бульв. Тараса Шевченка, 18), де він навчався (скульптор — Б. С. Довгань)

Див. також[ред. | ред. код]

Пісні на слова Павла Чубинського[ред. | ред. код]

Вистави за мотивами творів Павла Чубинського[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. Ф. Кистяковский. Павел Платонович Чубинский (род. 15 янв. 1839 г., ум. 14 янв. 1884 г.) // Киевская старина. — 1884. — Февраль. — С. 343—349.
  2. Історія України-Русі в 19 столітті. Життя, побут і культура, як основа розвитку української самосвідомості та поява товариств «Просвіта». Архів оригіналу за 2 лютий 2012. Процитовано 3 липень 2012. 
  3. Емський указ, Повний текст Емського указу (рос.)
  4. Українська мова. Хрестоматія: в 3 кн. Книга 2. Укладачі: М. Железняк, Г. Козачук; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова — Київ 2014. 252 с. ISBN 978966-02-6934-7 / С.167 — с.171-181 // Михальчук К. П. Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины / Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. Материалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. Томъ седьмой съ тремя картами, изданный подъ наблюденіемъ чл.-сотр. П. А. Гильтебрандта. — С.-Петербургъ, 1872.
  5. Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка» Газета по-українськи
  6. Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка»
  7. Об'єднання лемків Канади[недоступне посилання з серпень 2019]
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року № 1144
  9. Новые названия улиц Кривого Рога. Официальный список!. Блог города Кривой Рог| Фоторепортажи. 2016-05-23. Архів оригіналу за 2017-09-04. Процитовано 2016-12-10. 
  10. Осипенко О. Вшанували Чубинського // Голос України. — 2016. — № 213 (6467) (9 лист.). — С. 16. — (З пошти).
  11. Ювілейна монета «Павло Чубинський». Архів оригіналу за 23 січень 2009. Процитовано 25 січень 2009. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • І. Гирич. Чубинський Павло Платонович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.777 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]