Матеюк Антоній Васильович
| Матеюк Антоній Васильович | |
|---|---|
| отець Антоній | |
| Народився | с. Угнин Володавський повіт Холмська губернія |
| Помер | 1919 м. Жмеринка ·розстріл |
| Країна | .svg){kind=small} УНРРосійська імперія |
| Відомий завдяки | головний священник Армії УНР[1] |
| Alma mater | Холмська духовна семінарія |
| Титул | протопресвітер |
| Військове звання | капелан, генерал-хорунжий  Армії УНР |
| Наступник | о. Павло Пащевський |
| Конфесія | Московський патріархат, УАПЦ |
| Батько | Василій Матеюк |
Антоній Васильович Матеюк[2] (рос. Матеюк Антоний Васильевич, †листопад[1] 1919 р., м. Жмеринка[1]) — головний військовий священник Дієвої Армії УНР[1] і керівник головної управи військового духовенства[3], протопресвітер Православної Церкви, капелан, генерал-хорунжий; політичний і військовий діяч.
Народився у с. Угнин Володавського повіту Холмської губернії Російської імперії[2] на Підляшші.
Отримав освіту Холмській духовній семінарії[2] РПЦ МП. Почав служити священником на Холмщині. До 1914 р. служив священником у с. Хижовичі Томашівського повіту Холмської губернії[2].
Під час Першої світової війни евакуювався до Києва та був призначений військовим священником 248-ї ополченської дружини[2] (248-го запасного полку, що дислокувався в Києві від 1915 р..
З 1917 р. о. Антоній став капеланом Запорізького загону генерала К. Прісовського, який боронив Київ, відступав до Житомира й повернувся в столицю навесні 1918 р.. Навесні 1918 р. в Києві цей підрозділ був розгорнутий у Окрему Запорізьку дивізію, а відтак о. А. Матеюк став дивізійним благочинним[4][2].
25–27 серпня 1917 р. був організатором З'їзду мешканців Холмщини й Підляшшя у м. Києві, обраний на заступника голови Холмського губернського Виконавчого Комітету, був одним з його представників до Української Центральної Ради УНР, член Центральної Ради від 1917 р..
Наприкінці 1917 р. — на початку 1918 р. був капеланом Другої Сердюцької Дивізії Армії УНР[2].
У листопаді 1918 р. приєднався до керівництва Антигетьманського повстання (проти Скоропадського П. П.) та був призначений протопресвітером спочатку військ Директорії.
У грудні 1918 р. за Наказом Головного Отамана військ і флоту УНР призначений на посаду Головного військового священника Армії УНР[5], зі званням генерал-хорунжого.
Під час Директорії УНР — головний священник, православний протопресвітер. Зусиллями Духовної управи під керівництвом отця А. Матеюка військові частини укомплектовувалися капеланами[5]. За Директорії був обраний до складу Українського Священного Синоду, брав активну участь у становленні національної Церкви та розбудови структури військового духовенства. Він розробив штат українського військового духовенства: При штабі кожного корпусу (чи групи) — один священинк, у розпорядженні якого був псаломщик-регент (він же й секретар) та церковник; корпусні священники мали підпорядковуватись ієреям полків, гарматних бригад і військових шпиталів (по одному на частину); кожному з полкових священників аналогічно допомагали псаломщик-регент і церковник; старший з ієреїв виконував обов'язки благочинного, протопресвітера[6].
У листопаді 1919 р., хворого на тиф захопили у полон і розстріляли денікінці у м. Жмеринці. Головну управу військового духовенства Армії УНР у листопаді 1919 р. очолив протопресвітер о. Павло Пащевський.
10 листопада 2019 року у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Жмеринці встановили меморіальну дошку в пам’ять про Матеюка Антонія.
- ↑ а б в г Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129.
- ↑ а б в г д е ж Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // Тинченко Я. Ю., «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921)» кн. 2. — С.2.
- ↑ Тинченко Я. Ю., Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // «Військові священики Армії Української Народної Республіки: Біографічні дані найвідоміших військових священиків Армії УНР»
- ↑ Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.15, 58, 62, 67, 70. — ISBN 978-611-511-089-6.
- ↑ а б Забзалюк Д. Є., Організація інституту військового духовенства Армії Української Народної Республіки // Історія держави та права. — С.85-86.
- ↑ Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 11 липня 2018 у Wayback Machine.] // Тинченко Я. Ю., «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921)» кн. 2. — С.5.
- Борщевич Володимир, «Українське військове духовенствоPDF» // часопис «Сурмач». Ч.1-4 (131—134), Лондон, 1997. —— С.37.
- Україна: Хроніка XX століття, довідкове виданняPDF (Рік 1919) // Національна академія наук, Інститут історії України, К., 2005 — ISBN 966-02-3649-2.
- «Матеюк Антоній [Архівовано 23 вересня 2017 у Wayback Machine.]» // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т.4. — С.1482-1495.
- Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.15, 58, 62, 67, 70. — ISBN 978-611-511-089-6.
- Науковий вісник Миколаївського Національного університету імені В. О. Сухомлинського. Збірник наукових праць №2 (40) листопад 2015PDF, м. Миколаїв, МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2015. — С.134.
- Тимченко Роман, Відносини Української Народної Республіки й ЗахідноУкраїнської Народної Республіки (листопад 1918 - квітень 1920 рр.)PDF, Інститут історії України НАНУ, К., 2013. — 69. — ISBN 978-966-02-6912-5.
- Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 11 липня 2018 у Wayback Machine.] // Тинченко Я. Ю., «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921)» кн. 2.
