Партизани (Феодосійський район)
| село Партизани | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Регіон | Автономна Республіка Крим | ||||
| Район/міськрада | Феодосійський район | ||||
| Рада | Партизанська сільська рада | ||||
| Облікова картка | Партизани | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 1 724 | ||||
| Поштовий індекс | 97340 | ||||
| Телефонний код | +380 6555 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 45°08′43″ пн. ш. 35°09′11″ сх. д. / 45.14528° пн. ш. 35.15306° сх. д.Координати: 45°08′43″ пн. ш. 35°09′11″ сх. д. / 45.14528° пн. ш. 35.15306° сх. д. | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 97340, Автономна Республіка Крим, Кіровський р-н, с. Партизани, вул. Суворова, 2 | ||||
| Карта | |||||
  Партизани | |||||
 Партизани | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Партиза́ни (до 1945 року — Шейх-Елі, крим. Şeyh Eli) — село Феодосійського району Автономної Республіки Крим. Населення становить 1724 особи. Орган місцевого самоврядування — Партизанська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Партизани — село в центрі району, у степовому Криму, у долині невеликої річки Кхоур-Джилга, висота над рівнем моря — 75 м[1]. Найближчі населені пункти: Журавки за 4 км на схід, Матросівка за 2 км на південь та Спасівка за 3 км на захід. Райцентр Кіровське — приблизно за 16 км, там же найближча залізнична станція — Кіровська (на лінії Джанкой-Феодосія).
Історія[ред. | ред. код]
Перша документальна згадка села зустрічається в Камеральному Описі Криму … 1784 року, судячи з якого, в останній період Кримського ханства Шейхелі входило до Старо-Кримський кадилику Кефінського каймакамства[2].
Після приєднання анексії Криму Російською імперією 8 лютого 1784, село була приписане до Левкопольського повіту Таврійської області[3], а після ліквідації в 1787 році Левкопольського — до Феодосійського повіту. Після Павловських реформ, з 12 грудня 1796 по 1802 рік, входило в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[4]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 року Таврійської губернии[5], Шейх-Елі було включене до складу Байрачцької волості Феодосійського повіту.
За Відомостями про число селищ, назви оних, у них дворів … перебувають у Феодосійському повіті від 14 жовтня 1805 , у селі Шейх-Елі числилося 17 дворів і 122 жителя кримських татар[6]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 село Шейх Елі (також підписана, як Єлисаветівка, на лівому березі річки Нахічеван Чокрак, або, на сучасних картах, Кхоур-Джилга) позначена з 50 дворами[7]. Після реформи волосного поділу 1829 Тамак Шейх Елі, згідно «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 р» , передали до складу Учкуйської волості[8]. Потім, мабуть, внаслідок еміграції кримських татар в Туреччину[9], село спорожніло та на карті 1842 Шейх елі позначене умовним знаком «мале село», тобто, менше 5 дворів[10].
У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село приписали до Владиславської волості. Згідно «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року» , складеним за результатами VIII ревізії 1864 року, Тереклі-Шейх-Елі — власницьке російське, грецьке та татарське село з 19 дворами, 61 жителем та мечеттю при струмку Нахичеван-Чокрак [11]. На триверстовій мапі 1865—1876 року в селі Шейх Елі позначено 5 дворів[12].
У 1869 році кримськими німцями лютеранами, на 3 379 десятинах землі було засноване німецьке поселення[13]. 4 червня 1871 були височайше затверджено Правила про пристрій поселян-власників (колишніх колоністів) … [14], згідно з якими утворювалася німецька Цюрихтальська волость та Шейх-Елі включили до її складу. На 1886 у німецькій колонії Сурташ, згідно з довідником «Волості та найважливіші Європейської Росії», проживало 62 людини в 11 домогосподарствах, діяли молитовний будинок, школа та лавка[15]. За «Пам'ятною книгою Таврійської губернії 1889 року» , за результатами Х ревізії 1887, у селі Шейх-Елі значилося 20 дворів та 103 жителя.
Після земської реформи 1890-х років[16] село повернули до складу Владиславської волості. За «… Пам'ятної книги Таврійської губернії на 1892» в селі Шейх-Елі, що входило в Іслям-Терекську сільську громаду, мешкало 72 жителі в 2 домогосподарствах. За «… Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902» в селі Шейх-Елі числилося 78 жителів в 12 домогосподарствах[17].
За Радянської влади, за постановою Кримревкома від 8 січня 1921[18] була скасована волосна система і село включили до складу Старо-Кримського району[3]. Декрет ВЦВК від 4 вересня 1924 «Про скасування деяких районів Автономної Кримської С. С. Р.» Старо-Кримський район був скасований і Шейх-Елі увійшов в Феодосійський район[19]. Згідно Списку населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзним перепису 17 грудня 1926 , село Шейх-Елі, з населенням 250 осіб, з яких був 181 німцями[13], входило до складу Сейт-Елінської сільради Феодосійського району[20]. 15 вересня 1931 Феодосійський район скасували і село знову у складі Старо-Кримського, а з 1935 — Кіровського району[3]. Незабаром після початку німецько-радянської війни, 18 серпня 1941 кримські німці були виселені, спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір та північний Казахстан[21].
Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 18 травня 1948 року народження, Шейх-Елі перейменували в Партизани[22]. Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області», від 30 грудня 1962 Кіровський район був скасований і село приєднали до Нижньогірського [23]. 1 січня 1965, указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування УРСР — по Кримській області», знову включили до складу Кіровського [24][25].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Прогноз погоди в с. Партизани (Крим). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Лашков Ф. Ф. каймаканства і в оних каймаканамі хто складається. // Камеральний опис Криму, 1784 года. — +1888.
- ↑ а б в Автономна Республіка Крым. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Про новий поділі Держави на Губернії. (Саме, даний Сенату.)
- ↑ Крим 1783-1998 рр., Стор. 134. З Указу Олександра I Сенатові про створення Таврійської губернії. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ ІТУАК, т. 26, стор.127. Лашков Ф. Ф. Історичний нарис Кримськотатарського землеволодіння. Архів оригіналу за 20 липня 2010. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Карта Мухіна 1817. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Крим 1783-1998 рр., Відомість про казенних волостях Таврійської губернії 1829 стор. 132. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Ляшенко В. І. До питання про переселення кримських мусульман до Туреччини наприкінці XVIII - першій половині ХІХ століть. Культура народів Причорномор'я. Том 2. Архів [http: //elib.crimea.edu/index.php? Option = com_content & task = view & id = 28 оригіналу] за 3 січня 2015. Процитовано 4 січня 2015.
- ↑ [http:/ www. archmap.ru/1842/42-5-3.jpg Карта Бетева і Оберга. Військово-топографічне депо, 1842]
- ↑ Таврійська губернія . Список населених місць за відомостями 1864 Стор. 86. Санкт-Петербург. Друкарня Карла Вульфа. 1865. Архів page = 59 оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 березня 2015.
- ↑ Трехверстовая карта Криму ВТД 1865- 1876. Лист XXXIII-14-d. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ а б Немцы России. Населённые пункты и места поселения : энциклопедический словарь / сост. В. Ф. Дизендорф. — Москва : ЭРН, 2006. — 472 с. (рос.)
- ↑ Височайше затверджені Правила про пристрій поселян-власників (колишніх колоністів ), проштовхування на казенних землях в губерніях: С.-Петербурзької, Новгородської, Самарської, Саратовської, Воронезької, Чернігівської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської і Таврійської та в області Бессарабської.
- ↑ Волості і важнѣйшія селенія Європейської Росі. За даними обслѣдованія, проізведеннаго статистичними учрежденіямі Міністерства Внутрішніх Дѣл, за порученію Статістіческаго Совѣта : статистичний довідник. — Санкт-Петербург : Статистичний комітет МВС , 1886 . — Т. 8 . — С. 82 . — 57 с.
- ↑ Борис Веселовский. Історія земства за сорок років. Т. 4. Історія земства. — 1 911.
- ↑ Календар і Пам'ятна книжка Таврійської губернії на 1902 рік. стр. 156-157. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Історія міст і сіл. Том Крим, стор. 521. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Декрет ВЦВК від 4 серпня 1924 «Про скасування деяких районів Автономної Кримської С.С.Р.»
- ↑ Крим 1783-1998 рр., стр.362. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2015.
- ↑ Указ Президії ВР СРСР від 28.08.1941 про переселення німців, які проживають в районах Поволжя
- ↑ Указ Президії НД РРФСР від 18.05.1948 про перейменування населених пунктів Кримської області
- ↑ Гржибовська, +1999, З Указу Президії Верховної Ради Української РСР Про внесення змін до адміністративного районування Української РСР по Кримській області.
- ↑ Гржибовська, 1999, З Указу Президії Верховної Ради Української РСР Про внесення змін до адміністративного районування Української РСР по Кримській області, с. 442.
- ↑ Єфімов С.А., Шевчук А.Г., Селезньова О.А. Адміністративно-територіальний поділ Криму другої половини XX століття: досвід реконструкції. Стор. 44. — 2007. Архівовано з джерела 24 вересня 2015 Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 листопада 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
| ||||||||||||||
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття з географії Криму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |