Пенелопа Фіцджеральд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пенелопа Фіцджеральд
Penelope Fitzgerald
Penelope Fitzgerald.jpg
Ім'я при народженні Penelope Knox
Народилася 17 грудня 1916(1916-12-17)
Лінкольн
Померла 28 квітня 2000(2000-04-28) (83 роки)
Лондон
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність письменниця
Сфера роботи письмо
Alma mater Сомервілл-коледж[d][1]
Мова творів англійська
Magnum opus The Bookshop[d][2] і Offshore[d][3]
Батько E. V. Knox[d][1]
Нагороди
Премії Букерівська премія

Пенело́па Фіцджеральд (англ. Penelope Fitzgerald, 1916, Лінкольн — 2000, Лондон) — англійська романістка, поетеса, есеїстка та біограф, володарка Букерівської премії.[4] У 2008 році The Times включив її у список «50 найвизначніших британських письменників з 1945 року».[5] У 2012 році The Observer назвав її останній роман, «Блакитна квітка», одним з «десяти найкращих історичних романів».[6]

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася як Пенелопа Мері Нокс в Олд-Бішопс-Пелес, Лінкольн, Англія, у сім'ї Едмунда Нокса, видавця журналу «Punch», і Крістіни Гікс, дочки Едварда Гікса, лінкольнського єпископа, і однієї з перших жінок-студенток Оксфорду. Племінниця теолога і письменника-криміналіста Рональда Нокса, криптографа Діллвіна Нокса, біблієзнавця Вілфред Нокс і романістки та біографа Вініфред Пек.[7] Пізніше вона писала:

« Коли я була мала, то сприймала батька і трьох дядьків як належне і мені ніколи не спадало на думку, що всі інші не такі, як вони. Пізніше я виявила, що це помилка, але так ніколи і не призвичаїлася до цього. Припускаю, вони були незвичними, але я досі вважаю, що саме вони були правильними, і якщо світ з ними не згоден, то я не згодна зі світом.[8]
Оригінальний текст(англ.)
When I was young I took my father and my three uncles for granted, and it never occurred to me that everyone else wasn't like them. Later on, I found that this was a mistake, but I've never quite managed to adapt myself to it. I suppose they were unusual, but I still think that they were right, and insofar as the world disagrees with them, I disagree with the world.
»

Вона навчалася у Соммервільському коледжі Оксфордського університету, який закінчила у 1938 році, студентська газета «Isis» назвала її «Жінкою року».[4] Під час Другої світової війни вона працювала у BBC і у 1942 році вийшла заміж за Десмонда Фіцджеральда, з яким познайомилася у 1940 році в Оксфорді. Коли вони зустрілися, він завербувався солдатом у Irish Guards. Через півроку після їхнього одруження, підрозділ Десмонда було відправлено до Північної Африки. Він отримав Воєнний хрест у кампанії в Лівійській пустелі, але повернувшись до цивільного життя став алкоголіком.[4]

На початку 1950-х Пенелопа та її чоловік жили у Гемпстеді, Лондон, де вона виросла, і спільно редагували журнал «World Review», де вперше у Великій Британії було опубліковано твір Селінджера «For Esmé with Love and Squalor», а також твори Бернарда Маламуда, Нормана Мейлера та Альберто Моравії. Фіцджеральд також писала у журнал про літературу, музику та скульптуру. Невдовзі Десмонда позбавили ліцензії за підробку чеків. Це призвело до бідності Фіцджеральдів; певний час вони навіть були безпритульні і чотири місяця жили у центрі для бездомних. Одинадцять років вони прожили у державному соціальному житлі. Щоб прогодувати сім'ю, Пенелопа працювала у театральній школі Italia Conti Academy та Queen's Gate School, де серед її учнів була Камілла Шанд (тепер дружина принца Чарльза). Також вона вчителювала на підготовчих курсах, де її серед її учнів були Анна Вінтур, Гелена Бонем Картер (фактично Пенелопа Фіцджеральд викладала до сімдесяти років).[4] Вона також працювала у книгарні в Суффолку.

У Фіцджеральдів було троє дітей: син Вальпі і дві дочки, Тіна й Марія.[4]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Свою літературну кар'єру Пенелопа Фіцджеральд розпочала у 1975 році у віці 58 років, коли опублікувала біографію митця-прерафаеліта Едварда Берн-Джонса. Через два роки вийшла «Брати Нокс», спільна біографія її батька та дядьків, у якій вона жодного разу не згадує себе на ім'я. Пізніше, у 1977 році вона публікує перший роман «Золоте дитя», комічний детективний роман, дія якого відбувається в музеї, навіяний манією навколо Тутанхамона у 1970-х. Роман був написаний, щоб розрадити її смертельно-хворого чоловіка, який помер у 1976 році.

За наступні п'ять років вона опублікувала чотири романи, кожен з яких певним чином пов'язаний з її власним досвідом. У романі «Книгарня» (The Bookshop, 1978), який потрапив у короткий список престижної Букерівської премії, дія відбувається довкола книжкового магазину у вигаданому східноанглійському місті Гардборо; поміщений у 1959 рік, центральною подією роман має рішення магазину продавати «Лоліту».[9]

У 1979 році Пенелопа Фіцджеральд отримала Букерівську премію за роман «При березі» (Offshore), дія якого відбувається серед будинків-човнів у Баттерсі в 1961 році.

У 1999 вона отримала Золоту нагороду ПЕН від Англійського ПЕН-клубу за «визначне служіння літературі все життя».[10][11]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Біографії[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • Золоте дитя (The Golden Child) (1977)
  • Книгарня (The Bookshop) (1978)
  • При березі (Offshore (1979)
  • Людські голоси (Human Voices) (1980)
  • У Фредді (At Freddie's (1982)
  • Невинність (Innocence) (1986)
  • Початок весни (The Beginning of Spring) (1988)
  • Ворота ангелів (The Gate of Angels) (1990)
  • Блакитна квітка (The Blue Flower (1995, ВБ, 1997, США)

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

  • Засоби втечі (The Means of Escape) (2000)
    • Видання у м'якій обкладинці (2001) містить дві додаткові новели

Есе й огляди[ред. | ред. код]

  • Дім повітря (A House of Air) (2005)

Листи[ред. | ред. код]

  • І я думаю про тебе. Листи Пенелопи Фіцджеральд (So I Have Thought of You. The Letters of Penelope Fitzgerald) (2008)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English — С. 377. — ISBN 978-0-300-04854-4
  2. https://openlibrary.org/works/OL20787W/The_bookshop
  3. https://openlibrary.org/works/OL20790W/Offshore
  4. а б в г д Alan Hollinghurst (4 December 2014). The Victory of Penelope Fitzgerald. New York Review of Books 61 (19). 
  5. (5 January 2008). The 50 greatest British writers since 1945. The Times. Retrieved on 2010-02-01.
  6. Skidelsky, William (13 May 2012). The 10 best historical novels. The Observer (Guardian Media Group). Процитовано 13 May 2012. 
  7. Jenny Turner, «In the Potato Patch: Review of Penelope Fitzgerald: A Life» by Hermione Lee", London Review of Books, 19 December 2013
  8. [1]
  9. «review of her published correspondence», The Independent 24 August 2008
  10. Golden Pen Award, official website. English PEN. Процитовано 3 December 2012. 
  11. Cathy Hartley (2003). A Historical Dictionary of British Women. Psychology Press. с. 349. 

Посилання[ред. | ред. код]