Маргарет Етвуд
.svg){kind=small}
Маргарет Етвуд (англ. Margaret Eleanor Atwood; нар. 18 листопада 1939, Оттава) — канадська письменниця, феміністка, поетеса, літературна критикиня, активістка захисту довкілля. Насамперед відома як авторка роману-антиутопії «Оповідь служниці» (1985) про сексуальне та репродуктивне насильство над жінками у постапокаліптичній Америці, що став культовим для фемінізму. Лавреатка Букерівської премії 2019 року.[9]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 18 листопада 1939 року в Оттаві, провінція Онтаріо, Канада. Друга з трьох дітей дієтологині-нутриціоністки Маргарет Дороті Кілліам та ентомолога Карла Едмунда Етвуда. Через батькові дослідження першу частину дитинства провела в лісах північного Квебеку, пізніше також мешкала в Су-Сент-Марі та Торонто. В одинадцятирічному віці Маргарет почала навчатися у Лісайдській середній школі, до того часу здобувала домашню освіту. Захоплювалася читанням книжок, коміксів та казок братів Ґрімм.
У шістнадцятирічному віці вирішила присвятити життя письменницькій діяльності. 1957 року вступила до Вікторія Колледж Університету Торонто, де почала публікувати вірші та статті на сторінках журналу «Acta Victoriana». Під час навчання у виші значний вплив на неї справляли професор поезії Джек Макферсон та літературний критик Нортроп Фрай. 1961 року здобула бакалаврський ступінь з англійської, французької та філософії.
Здобувши медаль імені Джона Претта за збірку віршів «Подвійна Персефона», восени 1961 року почала навчання в Радкліффському коледжі (отримала стипендію імені Вудро Вілсона). 1962 року здобула магістерський ступінь. Етвуд продовжила навчання, але докторського ступеня не здобула, позаяк не закінчила писати дисертацію на тему «Англійський метафізичний романс».
Викладала в таких вишах: Університет Британської Колумбії (1965), Університет сера Джорджа Вільямса в Монреалі (1967—1968), Альбертський університет (1969—1979), Йоркський університет (1971—1972) та Нью-Йоркський університет, де обіймала посаду професорки англійської мови.
1968 року одружилася з Джимом Польком, розлучилася 1973 року. Згодом вступила в шлюб з письменником Гремом Гібсоном, з яким поселилася в Еллістоні, на 90 км північніше від Торонто. Подружжя має дочку Джесс, народжену 1976 року (Грем Гібсон також має двох синів від попереднього шлюбу). 1980 року письменниця знову повернулася до Торонто.
Письменницька діяльність[ред. | ред. код]
Перші літературні спроби Етвуд здійснила у шестирічному віці.
Творчість Етвуд сфокусована на феміністській тематиці. Часто її твори нерозривні з канадськими реаліями[10]. Хоча вона відоміша як авторка прози, Етвуд також має численні нагороди за поезію і більш як 15 виданих поетичних збірок[11][12]. Натхнення для багатьох своїх віршів Етвуд черпала з міфів та казок, якими цікавилася змалку.[13]
Етвуд публікувала оповідання на сторінках «Tamarack Review», «Alphabet», «Harper's», «CBC Anthology», «Ms.», «Saturday Night», «Playboy», та багатьох інших. Також видала чотири збірки оповідань і три збірки коротких прозових робіт.
Одним із найвідоміших творів Етвуд став роман-антиутопія «Оповідь служниці» (1985). 1990 року світ побачила однойменна екранізація німецького режисера Фолькера Шлендорфа, а 2017 року на основі роману Hulu випустила телесеріал «Оповідь служниці». Серед інший відомих творів письменниці — роман «Сліпий убивця» (2000), який став лауреатом Букерівської премії.
2014 року стала учасницею артпроєкту Бібліотека майбутнього.
2019 року отримала Букерівську премію за роман «Заповіти» (The Testaments).
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
У 2018 р. підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист українського режисера Олега Сенцова, політв'язня у Росії[14].
24 лютого 2022 р. Маргарет коротко висвітлила війну в Україні на момент Російського вторгнення в Україну, а також опублікувала посилання на фонд допомоги державі у Твіттері[15][16]. Вона й досі продовжує публікувати інформацію про війну в Україні в соц-мережі[17].
Бібліографія[ред. | ред. код]
Художні твори[ред. | ред. код]
- Їстівна жінка / The Edible Woman (1969)
- За водною гладінню / Surfacing (1972)
- Леді-оракул / Lady Oracle (1976)
- Життя до людини / Life Before Man (1979, фіналіст Премії генерал-губернатора)
- Тілесні ушкодження / Bodily Harm (1981)
- Оповідь служниці / The Handmaid's Tale (1985, переможниця Премії Артура Кларка 1987 року та Премії генерал-губернатора 1985 року, фіналістка Букерівської премії 1986 року)
- Котяче око / Cat's Eye (1988, фіналістка Премії генерал-губернатора 1988 року та Букерівської премії 1989)
- Наречена-розбійниця / The Robber Bride (1993)
- Під ім'ям Грейс / Alias Grace (1996)
- Сліпий убивця / The Blind Assassin (2000, Лауреатка Букерівської премії)
- Орикс і Деркач / Oryx and Crake (2003, фіналістка Букерівської премії 2003)
- Пенелопіада / The Penelopiad (2005)
- Рік Потопу / The Year of the Flood (2009, другий роман трилогії «Орикс і Деркач»)
- МаддАддам / MaddAddam (2013) (третій роман трилогії «Орикс і Деркач»)
- Заповіти / The Testaments (2019), за який отримала Букерівську премію (2019)
Нехудожні твори[ред. | ред. код]
- Виживання: Тематичний путівник канадською літературою/ Survival: A Thematic Guide to Canadian Literature (1972)
- Другі слова: Вибрана критична проза / Second Words: Selected Critical Prose (Toronto, Ontario: Anansi, 1982)
- Дивні речі: Злорадна Північ у канадській літературі/ Strange Things: The Malevolent North in Canadian Literature (1995)
- Іншими світами: НФ та людська уява/ In Other Worlds: SF and the Human Imagination (2011)
Переклади українською[ред. | ред. код]
- Марґарет Етвуд. Оповідь Служниці. — Х. : КСД, 2017. — 272 с. — ISBN 978-617-12-3890-9.. Переклала Олена Оксенич
- Марґарет Етвуд. Сліпий убивця. — Х. : КСД, 2018. — 512 с. — ISBN 978-617-12-4555-6.. Переклала Олена Оксенич
- Марґарет Етвуд. Орикс і Деркач. — Х. : КСД, 2020. — 320 с. — ISBN 978-617-12-8347-3.. Переклала Наталія Михаловська
- Марґарет Етвуд. Заповіти. — Х. : КСД, 2020. — 350 с. — ISBN 978-617-12-7667-3. Переклала Олена Оксенич
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Google книги — 2005.
- ↑ а б в г (not translated to en-gb) Light in the wilderness — The Guardian, 2003. — ISSN 1756-3224; 1354-4322
- ↑ а б в г д е Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118646168 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ http://www.amacad.org/publications/BookofMembers/ChapterA.pdf
- ↑ http://rsliterature.org/fellows/current-fellows/
- ↑ http://www.rsc.ca/en/search-fellows?keywords_44=&first_name=&last_name=Atwood&display_name=&election_year_21=&academy_25=All&division_24=All&discipline_23=All&is_deceased=0&sort_by=last_name&sort_order=ASC
- ↑ Freebase — 2007.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Вперше за майже 30 років лауреатками Букерівської премії-2019 стали дві письменниці. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 369.
- ↑ Margaret Atwood. Academy of American Poets. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 9 серпня 2009.
- ↑ Holcombe, Garan (2005). «Margaret Atwood». Contemporary Writers. London: British Arts Council. Архів оригіналу за 2009-07-17. https://web.archive.org/web/20090717005002/http://www.contemporarywriters.com/authors/?p=auth03C18N390512635243. Процитовано 2008-10-22.
- ↑ Oates, Joyce Carol. 'Margaret Atwood: Poet', New York Times, May 21, 1978
- ↑ Письменники Рушді, Франзен і Етвуд просять Путіна відпустити Сенцова [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.] // BBC, 07.06.2018
- ↑ https://twitter.com/margaretatwood/status/1496967466659967001. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
- ↑ Маргарет Етвуд закликає збирати кошти на оборону України та виходить на протести — оновлено. chytomo.com (укр.). 26 лютого 2022. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
- ↑ https://twitter.com/margaretatwood. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
- Етвуд Марґарет Елінор // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 621. — ISBN 966-692-578-8.
- http://www.sf-encyclopedia.com/entry/atwood_margaret [Архівовано 6 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Дар'я Кучеренко. Букерівські лауреати, яких у нас видали [Архівовано 16 квітня 2017 у Wayback Machine.] — Друг читача, 24.02.2016
- Сніголюд на едемському пляжі: як герої Етвуд живуть після глобального потепління // Читомо [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]
| |||||||||||
- Народились 18 листопада
- Народились 1939
- Випускники Гарвардського університету
- Лауреати Букерівської премії
- Лауреати премії принцеси Астурійської
- Канадські поети
- Англоканадські письменники-реалісти
- Канадські письменниці
- Критики-фантастикознавці Канади
- Англомовні письменники-фантасти
- Наукові фантасти Канади
- Лауреати премії Артура Кларка
- Особи, включені до Залу слави фантастики
- Маргарет Етвуд
- Викладачі Йоркського університету
- Канадські письменниці-феміністки
- Канадські феміністки
- Письменниці-феміністки
- Поетеси
- Екофемінізм
- Члени Американської академії мистецтв і наук
- Канадські поетеси
- Випускники Торонтського університету
- Постмодерністські феміністки
- Уродженці Оттави
- Офіцери ордена «За заслуги перед ФРН»
- Лауреати премії Артура Елліса
- Лауреати Премії миру німецьких книгарів