Попов Олександр Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Попов

Олекса́ндр Степа́нович Попо́в (рос. Александр Степанович Попов; * 16 березня 1859 — 13 січня 1906) — російський фізик та електротехнік, один з винахідників радіо.

Життєпис[ред.ред. код]

будинок-музей О. С. Попова на його батьківщині в місті Краснотур'їнську (колишні Тур'їнські копальні), що стоїть на вулиці, названій на честь винахідника радіо.

Олександр Степанович Попов народився в 1859 р. на Уралі в селищі Краснотур'їнськ (Тур'їнські Копальні). У сім'ї його батька, місцевого священика, окрім Олександра було ще шестеро дітей. Жили більш ніж скромно. Тому Сашу віддали вчитися спочатку в початкове духовне училище, а потім у духовну семінарію, де дітей духівництва навчали безкоштовно.

Після закінчення загальноосвітніх класів пермської духовної семінарії Олександр успішно склав вступні іспити на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Роки навчання в університеті не були для Попова легкими. Коштів не вистачало, і він вимушений був підробляти електромонтером в конторі «Електротехнік». У ці роки остаточно сформувалися наукові погляди Попова: його особливо привертали проблеми новітньої фізики і електротехніки.

Успішно закінчивши університет в 1882 р., Попов отримав запрошення залишитися там для підготовки до професорської діяльності по кафедрі фізики. Але молодого ученого більше привертали експериментальні дослідження в області електрики, і він почав викладати фізику і електротехніку в Мінному офіцерському класі в Кронштадті, де був добре обладнаний фізичний кабінет. У 1890 р. отримав запрошення на посаду викладача фізики в Технічне училище Морського відомства в Кронштадті. У цей період весь свій вільний час Попов присвячує фізичним дослідженням, і головним чином вивченню електромагнітних коливань. У 1901 р. Попова призначили професором Петербурзького електротехнічного інституту, а 1905 р. його вибрали ректором цього інституту. Попов був Почесним інженером-електриком 1900 і почесним членом Російського технічного товариства (1901).

Будинок у м. Херсоні, в якому була обладнана перша в Україні цивільна радіостанція та встановлено бездротовий зв'язок між Херсоном та Голою Пристанню 9 квітня 1902 року в Херсоні з ініціативи Олександра Попова було збудовано першу в Україні радіостанція радіостанцію громадського користування. Перший бездротовий зв'язок в Україні відбувся між Херсоном і Голою Пристанню. Першими переданими в ефір словами були "Херсон, це Гола Пристань, ви чуєте мене?

Наукові дослідження Попова[ред.ред. код]

Грозовідмітник Попова

7 травня (25 квітня за старим стилем) 1895 р. Попов зробив доповідь на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі та продемонстрував дію своїх приладів зв'язку. Це був один з перших дослідів що продемонстрували радіозв'язок.

Багато сил та часу Попов присвятив вдосконаленню свого радіоприймача. Спочатку передача велась всього на кілька десятків метрів, потім— на кілька кілометрів, а потім на десятки кілометрів. Експериментуючи з приладами зв'язку, Попов виявив, що на їхню роботу впливають грозові розряди. Щоб дослідити це явище, Попов побудував та випробував спеціальний прилад для запису на паперову стрічку атмосферних та електричних розрядів. Цей прилад, названий пізніше грозовідмітником, знайшов у ті роки застосування у метеорології.

Взимку 1899–1900 рр. прилади радіозв'язку Попова витримали серйозний іспит, вони були успішно застосовані при рятуванні панцерника «Генерал-адмірал Апраксін», що потерпів аварію біля острова Гогланд. Незадовго до цього Попов створив приймач нового типу, котрий приймав телеграфні сигнали на навушник на відстані 45 км.

Винахід радіо[ред.ред. код]

Попов не узяв патенту, але за російським законодавством може вважатися за винахідника, оскільки розкрив суть свого пристрою для широкого кола осіб з достатніми для відтворення подробицями.Коли в 1887 р. своїми експериментами німецький фізик Г.Р. Герц довів справедливість гіпотези Дж.К. Максвела про існування електромагнітних хвиль, що розповсюджуються із швидкістю світла, багато винахідників в різних країнах зайнялися питанням використання цих хвиль для бездротової передачі сигналів. Чималий внесок внесли в це французький фізик Е. Бранлі та англійський учений О. Дж. Лодж.

Перша в світі радіопередача була здійснена в Росії знаменитим винахідником і ученим О.С. Поповим. У 1888 р. учений дізнався про відкриття Герца і негайно приступив до їх відтворення. У 1889 р. в одній з своїх лекцій, Попов вперше вказав на можливість використання електромагнітних хвиль для передачі сигналів на відстань без дротів. Ознайомившись з роботами Бранлі і Лоджа, Попов продовжував удосконалювати деталі передавача і приймача вводячи такі важливі нові елементи, як дріт, приєднаний до схеми, тобто прообраз приймальної антени. 7 травня 1895г. на засіданні Російського фізико-хімічного товариства Попов продемонстрував свій апарат, що став родоначальником всіх приймальних пристроїв іскрової „бездротової телеграфії”. Виявивши, що прилад реагує на грозові розряди, Попов створивnbsp; „грозовідмітник”, практично використаний для прийому сигналів про наближення грози в метеорологічній обсерваторії столичного Лісового інституту. 24 березня 1896 р. був організований прийом першої в світі радіограми у Фізичному кабінеті Петербурзького університету. Станція відправлення знаходилася на відстані 250 метрів, в Хімічному інституті. До приймального пристрою був приєднаний телеграфний апарат, що передавав сигнали за Морзе.

Влітку 1896 р. у пресі з’являється повідомлення про те, що італієць Марконі відкрив спосіб „бездротового телеграфування”. Г. Марконі не мав спеціальної освіти, але володів енергійною комерційною і технічною завзятливістю. Ретельно вивчивши все, що було опубліковане з питання про передачу випромінювань без дротів, він сам сконструював відповідні прилади і відправився до Англії. У Англії за підтримкою поштового відомства Марконі організував приватну фірму ("Компанія бездротового телеграфу і сигналів"). Перша радіограма була передана в червні 1898 р. У 1899 р. Марконі здійснив передачу через Ла-Манш, а в 1901 р. − через Атлантику.Проблемою бездротової передачі сигналів багато займався американський учений югославського походження Н. Тесла. У 1890−1891 рр. він створив спеціальний високовольтний високочастотний резонансний трансформатор, що зіграв виняткову роль в подальшому розвитку радіотехніки. У 1896 р. Тесла передав радіосигнали на відстані 32 км на судна, що рухалися по Гудзону. З 1901 р. радіопередавачами стали обладнуватися морські судна. У 1905 р. американець Форест встановив радіозв'язок між залізничним потягом в дорозі із станціями на дальність 50 км. У 1907 році був встановлений надійний радіозв’язок між Європою і Америкою. У 1910 році пароплав "Теннесі" одержав повідомлення про прогноз погоди з Каліфорнії на відстані 7,5 тис. км, а в 1911 році був досягнутий радіозв’язок на 10 тис. км.

Величезне значення для подальшого розвитку електрозв’язку мало винайдення на початку ХХ ст. електронних ламп. У 1883 р. Едісон виявив, що скляна колба вакуумної лампочки розжарювання темніє із-за розпилювання матеріалу нитки. Згодом було встановлено, що причиною цього є випускання електронів розжареною ниткою лампи − явище термоелектронної емісії. У 1904 р. англійський учений Дж. Е.Флемінг винайшов вакуумний діод і застосував його як детектор − перетворювача частот електромагнітних коливань в радіотелеграфних приймачах. У 1906 р. американський конструктор де Форест створив трьохелектродну вакуумну лампу − тріод, яку можна було використовувати не тільки як детектор, але і як підсилювача слабких електричних коливань.

Новим пристроєм в радіотехніці стала регенеративна схема приймача (1912) американця Э.Х. Армстронга. Це був чутливий приймач і перший немеханічний генератор безперервних синусоїдальних сигналів. Регенеративна схема Армстронга була швидко прийнята промисловістю. У 1915 р. між Нью-Йорком і Сан-Франциско був встановлений трансконтинентальний телефонний зв’язок із застосуванням регенеративних ретрансляторів.

У 1913 р. німець А. Мейснер відкрив здатність тріода підсилювати і генерувати електромагнітні коливання. Завдяки цьому був побудований перший ламповий радіопередавач. Передавач Мейснера передавав як телефонні так і телеграфні сигнали. У розробці приймально-підсилювальних і генераторних ламп значна роль належить російському фізику Н.Д. Папалексі, який заклав основи теорії перетворювальних схем в електроніці. У 1914 -1916 рр. Папалексі керував розробкою перших зразків вітчизняних радіоламп. У 1916 р. при активній участі ученого-радіотехніка М.А. Бонч-Бруєвича в Росії було налагоджено власне виробництво електронних ламп.

Пам'ять ученого[ред.ред. код]

Знак 100 років радіо в Севастополі.JPG

Ім'я Попова носять:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Бронштейн М. П. Солнечное вещество; Лучи икс; Изобретатели радиотелеграфа / М. П. Бронштейн. — М. : Наука, 1990. — 173 с. — (Библиотека «Квант»: вып.  80).
  • Великий новатор: до 155-річчя від дня народж. О. С. Попова  (1859–1906) // Календар знамен. і пам'ят дат. — 2014. — № 1. — С. 108–117.
  • Дягилев Ф. М. Из истории физики и жизни её творцов: кн. для учащихся / Ф. М. Дягилев. — М. : Просвещение, 1986. — 255 с. : ил.
  • Кордун Г. Г. Історія фізики: навч. посіб. / Г. Г. Кордун. — Вид. 3-є переробл. і допов. — К. : Вища шк., 1993. — 280 с.
  • Люди русской науки: очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Т. 1 / сост. и ред. И. В. Кузнецов. — М. : ОГИЗ, 1948. — 642 с. : ил.
  • Мащенко І. Століття радіопротистояння / І. Мащенко // Дзеркало тижня. — 2001. —  15 груд.
  • Репин Л. Б. Открыватели: Отечества Российского сыны / Л. Б. Репин. — М.: Мол. гвардия, 1989. — 239 с. : ил.8.     Романов А. Бессмертное изобретение / А. Романов // Лит. Россия. — 1995. — 28 апр.
  • Проскура О. Від іскри до радіо / О. Проскура // Фізика та астрономія в шк. — 2004. — № 4. — С. 37-40.
  • Сапожников Л. Силуети винахідників: наук.-худож. кн. / Л. Сапожников ; худож. оформл. О. Чебуніна. — Вид. 2-е доп. — К. : Веселка, 1987. — 140 с. : іл.
  • Сергезиева Р. Радио миру подарила Россия / Р. Сергезиева // Сквозь призму времени. — М., 1987. — С. 92-94.
  • Щёголев Е. Я. Олександр Степанович Попов / Е. Я. Щёголев // Люди русской науки. — М., Л., 1948. — Т. 1. — С. 193–202.